Постанова Черкаський апеляційний суд № 711/4712/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1695/24Головуючий по 1 інстанції Справа №711/4712/23 Категорія: 301030300 Кондрацька Н.М. Доповідач в апеляційній інстанції Фетісова Т. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2024 року м. Черкаси Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати: суддя-доповідачФетісова Т.Л. суддіГончар Н.І., Новіков О.М. секретарІвануса А.Д. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Кучер Ю.В. на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05.06.2024 (повний текст складено 12.06.2024, суддя в суді першої інстанції Кондрацька Н.М.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні, в с т а н о в и в : у липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просила визнати спільною сумісною власністю сторін автомобіль Сітроен Берлінго, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та стягнути з відповідача на її користь компенсацію за належну позивачу 1 / 2 частину вказаного автомобіля в розмірі 151750 грн. В обґрунтування вимог вказано, що сторони перебували у шлюбі з 01.09.2011, який розірвано рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.10.2021. У період шлюбу сторонами придбано автомобіль Сітроен Берлінго, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , який документально оформлено на відповідача. Це майно придбано на сімейні кошти за 8350 доларів США. Під час судового розгляду спору про поділ спільної квартири позивач дізналась, що 28.09.2021 автомобіль відповідач продав без її згоди. Зазначає, що автомобіль був проданий під час проживання сторін у шлюбі. У подальшому його продавали ще кілька разів, що свідчить про те, що відповідач свідомо намагався приховати об`єкт спільного майна подружжя, щоб позивач не змогла отримати свою частку майна. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається, що подружжя не проживає разом та не веде спільне господарство з вересня 2020 року. Відповідно до висновку оцінювача вартість автомобіля становить 303500 грн. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05.06.2024 позов у справі задоволено та ухвалено визнати спільною сумісною власністю автомобіль Сітроєн Берлінго, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . Стягнуто з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за належну їй 1 / 2 частину вказаного автомобіля в розмірі 151 750,00 грн., 1571,50 грн. судового збору, 3634,94 грн. витрат за проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи та 5000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги. Суд першої інстанції вказав, що спірний автомобіль набуто за час шлюбу сторін за спільні кошти, отже він є їх спільною сумісною власністю. Оскільки відповідач продав спільне майно, половина його вартості в якості компенсації має бути виплачена іншому співвласнику. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації, представник відповідача адвокат Кучер Ю.В. 24.09.2024 засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати у вказаній частині та залишити без задоволення відповідні позовні вимоги. Указує, що кошти, отримані від продажу спільного автомобіля, були використані в інтересах сім`ї сторін. Позивач у справі не надала доказів на підтвердження своїх доводів щодо відсутності її згоди на відчуження спільного автомобіля. Отже такі обставини суд встановив необґрунтовано. Позивач не оспорювала дійсність договору купівлі-продажу спільного автомобіля. При розгляді іншої справи між сторонами про поділ спільного майна №711/2737/21 ОСОБА_1 стверджувала про вартість спільного автомобіля в розмірі 230 000,00 грн., однак при розгляді цієї справи визначила її в розмірі 303 500,00 грн. Суд не врахував, що згідно договору купівлі-продажу від 28.09.2021, який наявний у матеріалах справи, відповідач продав спільний автомобіль за 10,00 грн. Клопотання представника позивача від 28.11.2023 про призначення судової авто товарознавчої експертизи суд мав залишити без розгляду, оскільки у ньому відсутні відомості про наявність у представника електронного кабінету. Однак суд протиправно призначив у справі відповідну експертизу на виконання якої надано висновок експерта від 01.03.2024. Цей висновок суд при вирішенні спору не врахував та не навів мотиви визначення вартості 1 / 2 частини спільного автомобіля в сумі 151 750,00 грн. Також суд стягнув з відповідача витрати на проведення судової експертизи необхідності в якій не було. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача проти її вимог заперечила та зазначила про законність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті спору у справі. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи апеляційні доводи та вимоги скаржника, апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в цій справі в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації вартості 1 / 2 частини спільного автомобіля. Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. При розгляді справи встановлено, що 01.09.2011 сторони уклали шлюб, який розірвано заочним рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 27.10.2021. Сторони стверджують про те, що вони з вересня 2020 року разом не проживають як подружжя, та спільне господарство не ведуть. З наданої копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що з 24.11.2018 за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровано транспортний засіб - автомобіль CITROEN BERLINGO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 . У подальшому вказаний автомобіль 28.09.2021 відповідно до договору купівлі-продажу був відчужений відповідачем ОСОБА_3 за 10 грн. Як зазначається у відповіді Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській області станом на 02.09.2022 власником спірного автомобіля зареєстрована ОСОБА_4 . Позивач стверджує про те, що своєї згоди на продаж спільного автомобіля вона не надавала та коштів від відповідача, отриманих від продажу майна, не отримувала. З цих підстав вона просить стягнути компенсацію вартості своєї частки у спільному майні. Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі вищенаведених фактичних обставин, мають таке правове регулювання. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Також ст.60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашньою господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуальною користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ч.1 ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Частиною 1 статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджують одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Крім того, з актуального правового висновку ВП ВС від 21.11.2018 у справі №372/504/17 вбачається, що по замовчуванню діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності. Частиною 2 статті 364 ЦК України передбачено, що, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. За обставин цієї справи автомобіль CITROEN BERLINGO, 2012 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , набутий сторонами за час шлюбу та був їх спільною сумісною власністю, що при апеляційному перегляді скаржником під сумнів не ставиться. Згідно з висновком оцінювача від 12.07.2023 вартість спірного автомобіля CITROEN BERLINGO становить 303500 грн. та саме з урахуванням такого розміру судом у справі обґрунтовано визначено розмір компенсації, яка має бути сплачена на користь позивача за її частку у вказаному майні. Слід врахувати, що суд першої інстанції не приймав до розгляду зміну позовних вимог, яка ґрунтувалася на іншій оцінці вартості автомобіля, отже саме оцінка від 12.07.2023 судом обґрунтовано була використана при встановленні обставин, що входять у предмет доказування в цій справі. Відтак спір у справі в частині позовних вимог про стягнення компенсації вартості частки спільного майна судом першої інстанції вирішено вірно. Апеляційний суд не погоджується з доводами скаржника про те, що у справі наявні інші докази вартості спірного автомобіля, зокрема, договір купівлі-продажу за 10,00 грн., так як суд самостійно оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням у їх сукупності та визначає перевагу одних доказів перед іншими (ст. 89 ЦПК України). При цьому стверджувана скаржником вартість спірного автомобіля в розмірі 10,00 грн. очевидно є необ`єктивною та не може бути використана судом при вирішенні питання про розмір компенсації вартості частки у спільному майні. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що кошти, отримані від продажу спільного автомобіля, були використані в інтересах сім`ї сторін, що позивачем спростовано не було, а також аргументи про те, що позивач не довела відсутності її згоди на відчуження спільного автомобіля, з урахуванням такого. Скаржнику слід врахувати, що принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. Таким чином саме відповідач мав можливість надати суду докази використання коштів від продажу автомобіля в інтересах сім`ї сторін (відповідні квитанції про оплату чи договори про придбання майна за кошти від продажу автомобіля тощо), а не позивач доводити відсутність таких доказів, як і відсутність своєї згоди на відчуження спільного майна. Так відсутність певної обставини, яка має матеріальне вираження, наприклад письмова заява про згоду на продаж спільного автомобіля, не може бути підтверджена у спосіб подання суду письмового доказу, про що фактично стверджує скаржник у апеляційній скарзі. Аргументи скаржника про те, що позивач не оспорювала дійсність договору купівлі-продажу спільного автомобіля апеляційним судом відхиляються оскільки, як спосіб захисту свого права власності на частку у спільному майні, позивач обрала саме стягнення грошової компенсації її вартості, вважаючи саме такий ефективним та таким, що повністю відновить її порушене право. Слід оцінити критично доводи скаржника і про те, що суд стягнув витрати позивача на проведення судової експертизи, висновок якої при вирішенні спору не використовувався, адже ч. 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Тобто процесуальний закон не передбачає зв`язку між можливістю використання того чи іншого доказу (для отримання якого було здійснено судові витрати) при вирішенні спору у справі та необхідністю компенсувати такі судові витрати по результатам розгляду справи. Аргументи скаржника про те, що клопотання представника позивача від 28.11.2023 про призначення судової авто товарознавчої експертизи суд мав залишити без розгляду, оскільки у ньому відсутні відомості про наявність у представника електронного кабінету, на правильність вирішення спору у справі не впливають. Одночасно апеляційний суд приймає до уваги, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц). Однак у даній справі скаржник в апеляційному порядку не оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі в частині вирішення позовних вимог про визнання певного майна спільною сумісною власністю сторін. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05.06.2024 у даній справі слід залишити без змін, а подану апеляційну скаргу без задоволення. На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати у зв`язку з відхиленням її вимог. Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : апеляційну скаргу відхилити. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 05.06.2024 у даній справі залишити без змін. Судові витрати скаржника по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством. Повну постанову складено 20.11. 2024. Суддя-доповідач Судді