Постанова 4852 № 160/9196/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 19 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/9196/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року (суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , з вимогами: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (СДРПОУ НОМЕР_1 ), яка полягає у відмові прийняття рішення про зняття та виключення із військового обліку ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 04.01.2024; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (СДРПОУ НОМЕР_1 ), розглянути заяву ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та прийняти рішення про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та видати відповідну довідку. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 січня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 з заявою про зняття його з військового обліку та прийняття на зберігання військово-облікового документа у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання. Листом за №1396 від 02.02.2024 відповідачем було відмовлено у знятті з обліку на підставі п.2 ч.5 с.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.53 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487. Позивач вважає вказану бездіяльність протиправною у зв`язку з чим звернутися за захистом порушених прав до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (СДРПОУ НОМЕР_1 ), яка полягає у відмові прийняття рішення про зняття та виключення із військового обліку ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон на підставі заяви від 04.01.2024. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (СДРПОУ НОМЕР_1 ), повторно розглянути заяву ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) від 04.01.2024 про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій зазначено на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки усім доводам сторін у справі, зокрема рішення, відповідно до якого позивачу надано дозвіл на оформлення документів для виїзду за кордон на постійне місце проживання і відповідно його вибуття на строк більше трьох місяців за межі України не є підставою для зняття його з військового обліку, адже пункт 2 частини 5 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» не містить таку підставу для зняття з військового обліку військовозобов`язаних - «які вибувають на строк більше трьох місяців за межі України», а містить підставу «які вибули на строк більше трьох місяців за межі України». Тобто, право на зняття з обліку військовозобов`язаних мають особи які вже вибули на строк більше трьох місяців за межі України. Крім того, зобов`язуючи відповідача переглянути заяву про зняття та виключення з військового обліку, суд першої інстанції не врахував, що згідно положень ч.ч. 5, 6 ст. 37 Закону №2232-XII, «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» є різними процедурами (діями суб`єкта владних повноважень), які мають різні правові підстави (наслідки) та не походять одна від одної. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 № 4079 від 06.06.2022, а також тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 22.11.2018 є обмежено придатним до проходження військової служби. 04 січня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про зняття його з військового обліку та прийняття на зберігання військово-облікового документа у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання. До заяви позивачем було долучено повідомлення Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 1201.4.1-22584/1201.4-23 від 30.11.2023 щодо прийнятого рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Чехії ОСОБА_1 . Листом за №1396 від 02.02.2024 відповідачем було повідомлено, що « … під час дії воєнного стану Ви, як військовозобов`язаний не підлягаєте зняттю з військового обліку за п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п. 53 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який затверджений Постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487». Позивач вважає, що підставою для розгляду його заяви про зняття з військового обліку є рішення органу Державної міграційної служби України про надання дозволу про виїзд за кордон на постійне проживання, а та обставина, що він вибуває на строк більше трьох місяців за межі України, є підставою для зняття з військового обліку відповідно до вимог абз. 3 п.1 ч.5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває. Також указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII). Згідно зі статтею 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Частиною 2 статті 4 Закону № 3543-XII передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації. Відповідно до частини 6 статті 22 Закону №3543-XII встановлено, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Згідно з частиною 3 статті 1 Закону №2232 військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку. Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У частині 5 статті 1 Закону №2232 зазначено, що від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Приписи статті 37 Закону визначають порядок взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних: військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання. За положеннями частини 3 статті 37 Закону, призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку. У разі декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг, взяття на військовий облік, зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів здійснюється відповідними районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки на підставі відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів в електронній формі, надісланих органами реєстрації через Єдину інформаційну систему Міністерства внутрішніх справ України до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. За приписами частини 4 статті 37 Закону, у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов`язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника). Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 37 Закону №2232 зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України: з військового обліку військовозобов`язаних: які вибули на строк більше трьох місяців за межі України. Положення частини 6 статті 37 Закону №2232 визначає підстави з яких громадяни України підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України). Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, відповідно до частини п`ятої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Кабінет Міністрів України, затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Порядок № 1487), який чинний на час звернення позивача з заявою. За пункту 1 Порядку № 1487, цей Порядок визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації). Пункти 22 Порядку визначає, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Пунктом 52 Порядку визначено, що закордонні дипломатичні установи України: інформують громадян, які перебувають на тимчасовому консульському обліку та досягли призовного віку і не мають відстрочки або не звільнені від призову на строкову військову службу, про початок чергового призову громадян України на строкову військову службу; сприяють поверненню військовозобов`язаних та резервістів в Україну в разі проведення мобілізації та у воєнний час (в особливий період); повідомляють у семиденний строк з дня взяття на консульський облік або зняття з нього про призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, органам СБУ, підрозділам Служби зовнішньої розвідки за місцем перебування їх на військовому обліку; ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, за списком (додаток 15). Список зберігається в закордонній дипломатичної установі України протягом п`яти років. За пунктом 57 Порядку, дипломатичні та консульські представництва України: повідомляють у семиденний строк з дня взяття на консульський облік або зняття з нього про призовників і військовозобов`язаних відповідним районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування їх на військовому обліку; ведуть військовий облік призовників і військовозобов`язаних, які перебувають на тимчасовому консульському обліку, за списком (додаток 14). Список зберігається в консульський установі протягом п`яти років. Так, пунктом 53 Порядку визначено, що зняття з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які виїжджають за кордон на строк більше трьох місяців, здійснюється після особистого прибуття їх до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки з документами, що підтверджують виїзд за кордон. Призовники, військовозобов`язані та резервісти, які виїжджають за кордон на строк до трьох місяців, з військового обліку не знімаються. Відповідно до пункту 79 Порядку, районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; За приписами пункту 81 Порядку, взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пункті 15 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік, зняття або виключення з нього здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України та військово-облікових документів, визначених у пункті 20 цього Порядку. Районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, підрозділи Служби зовнішньої розвідки беруть на військовий облік, знімають або виключають з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у яких відсутні військово-облікові документи, лише після відновлення зазначених документів. Відповідно до пп.1, 6 пункту 1 Правил військового обліку призовників, призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні: перебувати на військовому обліку: у разі вибуття за межі України на строк більше трьох місяців - за місцем консульського обліку в закордонних дипломатичних установах України. Особисто прибувати до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки з паспортом громадянина України і військово-обліковими документами для зняття з військового обліку в разі вибуття в іншу місцевість до нового місця проживання, за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців, у разі зміни місця проживання в межах міста з переїздом на територію іншого адміністративного району. З наведеного слід дійти висновку, що законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», при цьому, при знятті з військового обліку, Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. Аналіз змісту відповідних положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» дає підстави для висновку, що громадяни які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних. Колегія суддів зазначає, що у силу приписів наведених норм, військовозобов`язані громадяни України, які вибули на строк більше трьох місяців за межі України, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підлягають зняттю з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки. Такі військовозобов`язані повинні перебувати на військовому обліку за місцем консульського обліку в закордонних дипломатичних установах України. При цьому, право на зняття з обліку військовозобов`язаних, мають особи які вже вибули на строк більше трьох місяців за межі України, а не які вибувають. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 є громадянином України, а також військовозобов`язаним, який перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 № 4079 від 06.06.2022, а також тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 від 22.11.2018 є обмежено придатним до проходження військової служби. 04 січня 2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою про зняття його з військового обліку та прийняття на зберігання військово-облікового документа у зв`язку з виїздом за кордон на постійне місце проживання. До заяви позивачем було долучено повідомлення Головного управління ДМС у Дніпропетровській області № 1201.4.1-22584/1201.4-23 від 30.11.2023 щодо прийнятого рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до Чехії ОСОБА_1 . Наявні матеріали справи свідчать, що підставою для розгляду заяви позивача про зняття з військового обліку є повідомлення органу Державної міграційної служби України про надання дозволу про виїзд за кордон на постійне проживання на строк більше трьох місяців за межі України, що підтверджується відповідним рішенням ГУ ДМС України у Дніпропетровській області № 1201.4.1-22584/1201.4-23 від 30.11.2023. Колегія суддів зазначає, що вказане свідчить, що позивач підпадає під підстави визначені п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону №2232 для зняття його з військового обліку у відповідача. Зазначене свідчить про необґрунтованість відмови відповідача у прийнятті рішення про відмову у знятті з військового обліку. Колегія суддів, зауважує, що проаналізувавши надану відповідь, слід зазначити, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень в межах його повноважень розглянуто заяву позивача про зняття його з військового обліку у зв`язку із вибуттям за межі України на постійне місце проживання, жодних зауважень до поданого пакету документів не висловлено, проте жодного рішення за результатами заяви не прийнято, натомість лише процитовано норми п. 53 Порядку № 1487 та ст. 55 Конституції України, чим допущено протиправну бездіяльність. При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті жодного рішення за результатами розгляду заяви позивача, відтак керуючись приписами ст. 245 КАС України, судом першої інстанції обґрунтовано обрано інший належний спосіб захисту порушеного права позивача та визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 04.01.2024. Отже, наслідком визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви позивача від 04.01.2024, є необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 04.01.2024 про зняття та виключення із військового обліку у зв`язку із виїздом на постійне місце проживання за кордон та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко