Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/12905/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/12905/24 Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О.В. Дата і місце ухвалення 16.09.2024 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Градовського Ю.М. судді Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 18.01.2023 включно; - зобов`язати Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 01.07.2020 по 18.01.2023 включно у сумі 252 919 грн 47 коп. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 18.01.2023 включно. Зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 18.01.2023 у сумі 97108,89 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції при визначенні відсоткової частки отриманий коефіцієнт не помножено на 100%, внаслідок чого отримано не відсоток 17,35%, а коефіцієнт 0,17, проте при розрахунку суми середнього заробітку застосовано коефіцієнт як відсоток. На думку апелянта, загальна сума середнього заробітку відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23 складає 252 919,47 грн., що помилково не було враховано судом першої інстанції. Крім того, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми матеріального та процесуального права, тому просить позовні вимоги залишити без задоволення. В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» вказує, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у визначені статтею 116 КЗпП України строки, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Водночас, апелянт вказує, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду на розгляді перебувала справа № 420/12901/24 за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання Інституту нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 124 968 гривень 20 копійок за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року включно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі № 420/12901/24 позов ОСОБА_1 задоволено, однак воно не набрало законної сили. За таких обставин, апелянт вважає, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки за результатом розгляду вказаного вище спору буде залежати чи буде ще виплачене додатково або перераховано Інститутом грошове забезпечення позивача, що може змінити дату остаточного розрахунку при звільненні Інститутом з позивачем. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 12.09.2014 по 30.06.2020 проходив військову службу у відділенні військової підготовки Морехідного коледжу технічного флоту Національного університету «Одеська морська академія». Відповідно до наказу від 30.06.2020 №123 позивача з 30.06.2020 було звільнено з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року по справі №420/8913/20: адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо невиплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 р. по 30.06.2020 р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 р. по 30.06.2020 р. - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078; зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 30.06.2020р. включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 р. - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 рр. по 30.06.2020 р.- березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078; у задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року по справі №420/8913/20: апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року задоволено частково; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії скасовано та прийнято нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року, з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року, з 01.09.2019 року по 30.09.2019 року; зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, з 01.12.2018 року по 31.01.2019 року, з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року, з 01.09.2019 року по 30.09.2019 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 31.08.2021 на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №420/8913/20 відповідачем виплачено позивачу 4799,55 грн., що підтверджується банківською випискою. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі №420/18226/21, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2022 р. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року; зобов`язано Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 26.08.2022 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі №420/18226/21 відповідачем виплачено позивачу 1905,27 грн., що підтверджується банківською випискою. Також відповідачем 29.03.2024 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2021 року у справі №420/18226/21 та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №420/18226/21 виплачено на користь позивача 77935,19 грн., що підтверджується банківською випискою. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 по 18.01.2023 включно протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, розглядаючи справу та приймаючи рішення, дійшов висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення, водночас застосовуючи принцип співмірності щодо періоду до 19.07.2022, а також застосування чинної редакції ст.117 КЗпП України щодо періоду починаючи з 19.07.2022, суд, за наслідкам судового розгляду справи, дійшов висновку, що позивачем частково доведено обґрунтованість позовних вимог, а саме у загальному розмірі 97108,89 грн., з яких: 96279,84 грн. за період з 19.07.2022 по 18.01.2023 та 829,05 грн. за період починаючи з 01.07.2020 по 18.07.2022. Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ). За приписами статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Абзацом першим частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, що була підтримана у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, висловлено правову позицію, відповідно до якої статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Положення частини першої та частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум. Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 04 червня 2021 року (справа № 280/1198/20). Водночас, з урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними. У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Таким чином, виходячи із системного тлумачення положень статей 116, 117 КЗпП України, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі № 4-рп/2012, а також правові позиції Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вбачає, що з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 КЗпП України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові). Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України викладено в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року по справі № 826/15235/16, від 12 серпня 2020 року по справі № 400/3151/19. Таким чином, для правильного вирішення спору необхідно встановити дату фактичного розрахунку, яка у контексті приписів статті 117 КЗпП України є датою здійснення остаточної виплати всіх сум, що належали працівнику при звільненні. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Апеляційний суд звертає увагу, що Верховний Суд у постановах від 29.02.2024 у справі №460/42448/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22 та від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 дійшов висновку, що у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст. 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ так і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього. Період з 01.07.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі № 806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку та навів алгоритм розрахунку істотної частки складових, яка обраховується з розміру невчасно виплаченої індексації грошового забезпечення та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку Проте, період з 19.07.2022 до 18.01.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в провадженні Одеського окружного адміністративного суду на розгляді перебувала справа №420/12901/24 за позовом ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4463 гривні 15 копійок в місяць у загальній сумі 124 968 гривень 20 копійок за період з 01.03.2018 року по 30.06.2020 року включно. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.07.2024 по справі №420/12901/24 позов ОСОБА_1 задоволено, однак вказане рішення законної сили не набрало, 23 вересня 2024 року було відкрито апеляційне провадження. Як слушно зауважує відповідач, за результатом розгляду вказаного вище спору відповідачем може бути виплачено додатково або перераховано грошове забезпечення позивача, яке підлягало сплаті при звільненні, що в свою чергу може змінити дату остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні. Таким чином, визначення дати фактичного розрахунку у контексті обставин даної справи має вирішальне зазначення, оскільки від встановлення такої дати прямо залежить розмір належного до сплати середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, у тому числі з урахуванням принципів співмірності та пропорційності. Більш того, неврахування вказаних обставин, з огляду на правові позиції Верховного Суду, у разі набрання законної сили рішенням у справі №420/12901/24, може створити обставини для подвійного стягнення середнього заробітку за період з 19.07.2022 року, тобто за шість місяців. Таким чином, оскільки між сторонами на даний час існує спір стосовно розміру сум, які належали позивачу при звільненні з військової служби, а дата фактичного розрахунку фактично не є остаточною, обставини цієї справи на даний час не відповідають гіпотезі статті 117 КЗпП України, а поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження. Колегія суддів, не заперечуючи право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наголошує, що, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги є передчасними, не сприяють ефективному захисту порушеного права позивача, тому задоволенню не підлягають. Разом з тим, після остаточного встановлення дати фактичного розрахунку, зокрема, за результатами розгляду справи №420/12901/24, позивач має право звернутись до суду із відповідним позовом про виплату йому середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги відповідача, натомість доводи апеляційної скарги позивача зазначених висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Інституту Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 14.11.2024 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Ю.М. Градовський Суддя: І.О. Турецька