Постанова 4820 № 686/12563/15-ц

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 листопада 2024 року м. Хмельницький Справа № 686/12563/15-ц Провадження № 22-ц/4820/2018/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 686/12563/15-ц за апеляційними скаргами Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Цюпик Ольгою Василівною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : В червні 2015 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом, в якому банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг в розмірі 47218 грн. 35 коп. та судові витрати в розмірі 472 грн. 18 коп. В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач посилався на те, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до банку та підписала договір № SAMDN03000089417405 від 01 червня 2013 року, згідно якого отримала кредитну карту з кредитним лімітом 30000 грн. та сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 26,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Крім того, сторонами було погоджено можливість щодо зміни кредитного ліміту згідно п.п 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 підтвердила свою, що підписаний Договір разом з умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Отже, відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено визначений кредитний ліміт, а для користування кредитним рахунком відповідачка отримала кредитну картку. Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Крім того позивач вказував, що відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов`язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Відповідачка зобов`язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, однак свої зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 31 березня 2015 року має заборгованість 47218 грн 35 коп, яка складається з 30000 грн - заборгованості за тілом кредиту, 14493 грн 67 коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 2224, 68 грн. штрафу (процентна складова). Вказаний розмір заборгованості банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2024 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 30000 грн. заборгованості за тілом кредиту та судовий збір, в решті позову відмовлено. АТ КБ «Приватбанк» не погодилося з рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у стягненні відсотків у сумі 14 493 грн 67 коп та штрафу, подало апеляційну скаргу, просить його скасувати у вказаній частині та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором в повному обсязі та вирішити питання стягнення судових витрат. Апелянт вважає, що висновок суду щодо відсутності підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафів не відповідає дійсним обставинам справи, згідно підписаного ОСОБА_1 . Договору 01 червня 2013 року, відповідачка отримала кредитні кошти у розмірі 30 000 грн зі сплатою 26,40% річних (2,2% щомісячно) від суми заборгованості, про що зазначено у п 1.3 Договору, таким чином сторонами було погоджено сплату процентів за користування кредитними коштами. Крім того, зазначає, що ОСОБА_1 підтвердила свою, що підписана заява разом з умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку. Так, п 8.6 Умовами та Правилами надання банківських послуг, передбачено обов`язок позичальника сплатити на користь банку штрафу розмірі 500 грн штрафу (фіксована частина) та штрафу у вигляді 5% від суми заборгованості (процентна складова), що складає 2224, 68 грн. Апелянт посилається, що відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, позаяк суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них, що також і підтверджується нормами чинного законодавства. Таким чином, підписавши договір від 01 червня 2013 року та надавши згоду на погодження з умовами та правилами позичальник підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, які діяли станом на дату підписання анкети-заяви. ОСОБА_1 також не погодилася з рішенням суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, вважає його незаконним та необґрунтованим, вказує, що висновок суду про обґрунтованість позовних вимог з огляду на наданий банком розрахунок заборгованості є помилковим. Апелянтка вказує, що між сторонами було укладено лише Договір № SAMDN03000089417405 від 01 червня 2013 року, про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, а наданий банком розрахунок жодним чином не підтверджує надання їй кредитних коштів, а також існування будь-якої заборгованості перед банком. Крім того, наданий банком розрахунок заборгованості не є первинним обліковим документом, оскільки таким документом є виписка з особового рахунку клієнта, яка підтверджує будь-який рух коштів, однак вказаний доказ в суді першої інстанції наданий не був, що свідчить, про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитних правовідносин між сторонами і наявності будь- якої кредитної заборгованості. З огляду на доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник адвокат Цюпик О.В. просять рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2024 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Крім того, ОСОБА_1 та її представник адвокат Цюпик О.В. подали відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк», в якому вказують що ОСОБА_1 не підписувала жодних тарифів, Умов та Правил надання банківських послуг чи правил користування кредитною карткою. Жодного доказу про те, що саме долучені Позивачем Умови та Правила надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою, Тарифи розуміла ОСОБА_1 та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи 01.06.2013р Договор №SAMDN03000089417405 об открытии катрсчета и обслужевании платежной карты, а також те, що зазначені вище Умови, Правила, Тарифи на момент отримання Відповідачем кредитної картки взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, щодо сплати комісій, штрафів, інших платежів, щодо сплати неустойки, та зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Роздруківка із сайту Позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано Позивачем при розгляді цієї справи. Також посилаються, що позивач не надав доказів на підтвердження видачі Відповідачу кредитної картки, відкриття рахунку та перерахування коштів на картку чи на рахунок Відповідача, користування ними, а також не довів існування заборгованості та не довів правомірності нарахування процентів в сумі 14493,67 грн та штрафів (штрафу (фіксована частина) в сумі 500,00 грн, штрафу (процентна складова) в сумі 2224,68 грн.). Hаданий Позивачем розрахунок заборгованості не може підтверджувати існування боргу, оскільки він не є первинним обліковим документом, не відповідає ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідно не може підтверджувати існування тих чи інших фінансових операцій. АТ КБ «Приватбанк» подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , вважає доводи викладені в її апеляційній скарзі необґрунтованими, а також такими що не підлягають до задоволення. Так ОСОБА_1 не оспорюється факт отримання картки чи користування платіжним засобом та не спростовуються обставини підписання заяви від 01.06.2013 за якою вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 26,40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Натомість, відповідачем вказується лише про недоведення розміру заборгованості, але до апеляційної скарги не надано власного контррозрахунку, не спростовано жодних платіжних операцій, не надано платіжних документів про погашення боргу. Також відповідач вказуючи на відсутність виписки не надає останньої за власним рахунком на підтвердження відсутності заборгованості перед банком, що вказує на відсутність наміру встановлення дійсних обставин справи і як наслідком може мати місце уникнення від цивільно-правової відповідальності. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» не підлягає задоволенню, натомість апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Так судом встановлено, що ОСОБА_1 01 червня 2013 року підписала договір № SAMDN03000089417405 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки у ПриватБанку. При цьому, в даному Договорі, підписанаму відповідачкою, сторонами погоджено кредитний ліміт в розмірі 30 000 грн., розмір процентної ставки за кредитом у пільговий період на протязі перших 30 днів з моменту виникнення заборговансоті становить 0,01%, у випадку непогашення кредиту розмір відсоткової ставки становить 2,2 % в місяць на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів. Згідно п 1.1. позичальник отримує тип картки Visa Lady-s Platinum, строк дії картки 1рік. Банк вказує, що за умовами вказаного договору позичальник, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 30 000 грн. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Однак, при укладенні Договору № SAMDN03000089417405 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, сторонами було погоджено лише розмір кредитного ліміту та процентну ставку за користування кредитними коштами, відповідальність позичальника у разі порушення зобов`язання у вигляді штрафних санкції не передбачена. Згідно з розрахунком заборгованості за договором № SAMDN03000089417405 від 01 червня 2013 року наданим банком, станом на 31 березня 2015 року ОСОБА_1 має заборгованість у розмірі 47218 грн 35 коп, яка складається з 30000 грн - заборгованості за тілом кредиту, 14493 грн 67 коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина) та 2224, 68 грн. штрафу (процентна складова). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено погодження між сторонами умов кредитного договору, на умовах вказаних банком, однак стягнув з ОСОБА_1 фактично отримані, але не повернуті кошти. Однак вказані висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений Договір № SAMDN03000089417405 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки. При цьому, в даному Договорі, підписанаму відповідачкою, сторонами лише погоджено кредитний ліміт в розмірі 30 000 грн., розмір процентної ставки за кредитом у пільговий період на протязі перших 30 днів з моменту виникнення заборговансоті становить 0,01%, у випадку непогашення кредиту розмір відсоткової ставки становить 2,2 % в місяць на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів. Банк вказує, що за умовами вказаного договору позичальник, отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 30 000 грн. Таким чином, при укладенні Договору № SAMDN03000089417405 про відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, сторонами було погоджено лише розмір кредитного ліміту та процентну ставку за користування кредитними коштами. Однак матеріали справи не містять доказів, щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів на кредитну картку, реквізити картки, яка належала відповідачці. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Положеннями статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Звертаючись до суду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» надав суду лише розрахунок заборгованості за період - з 05.06.2013 року по 31.03.2015 року, проте з наданого розрахунку вбачається, що поточна заборгованість за кредитом складає 30000 грн, а процентна ставка протягом періоду, за який стягується заборгованість, змінювалася. Зокрема, у 05.06.2013 року по 24.07.2023 року ставка становила 0,01 % (протягом пільгового періоду), з 25.07.2013 року по 25.08.2014 року на заборгованість нарахована ставка 26,4% річних, а з 28.08.2014 року по 31.03.2015 року ставка становила вже 52,8% річних. Отже, з наведеного слідує, що позивач, звернувшись до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по відсоткам надав суду розрахунок заборгованості станом на 31.03.2015 року, при цьому розмір відсоткової ставки, визначений у Договорі в односторонньому порядку змінено банком, а Умови та Правила надання банківських послуг, які передбачають такі права банку, не підписані відповідачем, а відтак не є складовою частиною кредитного договору. Тому розрахунок банку в частині нарахування відсотків за збільшеною відсотковою ставкою 52,8 % річних або 4,4 % щомісяця не відповідає умовам Договору, який був підписаний сторонами. Іншого розрахунку банк не надав. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання Банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті Приватбанку http://www.http://vip.privatbank.ua/cards/price, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять підпису позичальника, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між Банком та ОСОБА_2 , шляхом підписання Договору. Отже відсутні підстави вважати, що кредитор і боржник обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Відповідний правовий висновок наданий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року, справа №342/180/17. В той же час, як зазначає Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові, якщо фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, то відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. За приписами п.п. 3, 6 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про Національний банк України» та ч. ч. 1, 2 ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний Банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку, відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 30.12.1998 року № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п. 5.4 цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 18.06.2003 року №254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Також, відповідно до пункту 59 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року, № 75, банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Відповідно до п. 62 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Позовна заява Банку не містить посилання на докази, які б підтвердили ту обставину, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, в який спосіб - готівкою чи на кредитну картку, та в подальшому порушила обов`язок їх повернення, а також сплати процентів, тобто не виконувала або неналежним чином виконував умови договору. Оцінюючи розрахунок заборгованості за договором, колегія суддів зауважує, що останній не є належним та достатнім доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України, оскільки належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є саме первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». При цьому за наявносі заперечень позивача про отримання кредитних коштів лише за первинними документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» можливо встановити те перевірити факт отримання кредитних коштів, повернення позичальник частини отриманого кредиту та безпосередньо визначати наявність заборгованості по кредиту та її розмір. З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог, Банк не надав суду виписки з особового рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості, складений Банком, який суд першої інстанції помилково вважав належним доказом, таким не є, оскільки не підтверджує здійснення відповідачем фінансових операцій, колегія суддів доходить висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність заборгованості по кредиту у розмірі, вказаному у розрахунку. Такий висновок також узгоджується з постановою Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі №161/16891/15. При цьому додану до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представником АТ КБ «ПриватБанк» виписку по рахунку відповідачки, колегія суддів не приймає до уваги як належний доказ, так як даний доказ подано з порушенням норм ЦПК України. Так відповідно до вимог частин 3 та 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до вимог статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Колегія суддів звертає увагу, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку -позивача). Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При зверненні до суду першої інстанції вказана виписка по рахунку ОСОБА_1 надана не була, під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем теж не надавалася суду . При цьому сам позивач в окремих клопотаннях, доданих до позовної заяви, просив суд розглянути справу за відсутності представника Банку, в порядку спрощеного позовного провадження, де вказав, що свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі, клопотань про долучення до справи виписки по рахунку боржника суду не заявляв. Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Разом із тим, АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі не було зазначено обставин, які б доводили неможливість подання виписки по рахунку до суду першої інстанції, при цьому даний докази взагалі не був долучений до апеляційної скарги. Оскільки вказаний документ не було досліджено судом першої інстанції, апеляційний суд не приймає вказаний документ як належний доказ по справі. За встановлених вище обставин, оскільки суд першої інстанції, задовольняючи позов, не встановив усіх обставин справи та дійшов помилкового висновку про наявність доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 30000 грн., колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Цюпик Ольгою Василівною задовольнити. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 вересня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплати судовго збору за подання апеляційної скарги в сумі 450 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова