LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Полтавський апеляційний суд527/1145/24

від 14.11.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершня Юрія Сергійовича - залишити без задоволення.

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 527/1145/24 Номер провадження 22-ц/814/2877/24Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А.В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Одринської Т.В., Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П., за участю секретаря судового засідання - Сальної Н.О., представника заявника адвоката Шершня Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершня Юрія Сергійовича на ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року за заявою ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню у справі наказного провадження за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини УСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, відповідно до якої просила визнати таким, що не підлягає виконанню, судовий наказ, виданий 25.04.2024 Глобинським районним судом Полтавської області у справі № 527/1145/24 (провадження № 2-н/527/69/24) за заявою ОСОБА_1 , яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2024 року дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття. Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою у порядку наказного провадження пізніше, ніж вона подала до суду позов про стягнення з нього аліментів на утримання спільної дочки (позов було подано нею 02.04.2024). На дату видачі судового наказу (25.04.2024) провадження у справі № 639/1878/24 за її позовом вже було відкрито ухвалою суду від 15.04.2024 і призначене судове засідання на 01.05.2024, про що відповідач був обізнаний 19.04.2024, однак приховав дані обставини. У зв`язку із чим наявні підстави для визнання судового наказу, виданого за його заявою, таким, що не підлягає виконанню, оскільки він виданий при наявності підстав, які були підставами для відмови у його видачі у порядку п. 4 ч. 1 ст. 165, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року заяву ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Визнано судовий наказ від 25.04.2024, виданий у справі № 527/1145/24, № 2-н/527/69/24 за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів таким, що не підлягає виконанню. Із вказаною ухвалою не погодився ОСОБА_1 та оскаржив її в апеляційному порядку через свого представника адвоката Шершня Ю.С. В апеляційній скарзі прохав ухвалу місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким залишити без задоволення заву ОСОБА_2 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що їх малолітня дочка ОСОБА_3 зареєстрована разом із ним, вказана обставина не спростована ОСОБА_2 , яка двічі зверталась до суду із заявами про видачу судового наказу про стягнення з нього аліментів на утримання дитини, однак їй було у зв`язку із недоведеністю факту проживання дитини разом із нею. ОСОБА_2 не вчинила жодних дій, передбачених законом за для визначення місця проживання дитини разом із нею, тобто визнала факт та погодилась, що місце проживання малолітньої дитини зареєстровано разом із ним, як батьком, тому він має право на отримання аліментів на утримання дитини. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що станом на 22.04.2024 (день подання нимдо Глобинського районного суду Полтавської області заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів у справі № 527/1145/24) існував спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (у справі № 639/1878/24 за позовом ОСОБА_2 до нього про стягнення аліментів на дитину, який було подано 02.04.2024 до Жовтневого районного суду м. Харкова), що було безумовною перешкодою для видачі судового наказу відповідно п. 4 ч. 1 ст. 165, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, про що ОСОБА_1 було достовірно відомо, але він приховав цей факт від суду при поданні заяви про видачу судового наказу, внаслідок чого судом було помилково видано судовий наказ. Вказував, що суб`єктний склад сторін та предмет спору у справах № 639/1878/24 та № 527/1145/24 дійсно співпадають, але підстави вимог в кожній справі різні, а тому і були відсутні перешкоди для видачі судового наказу відповідно п. 4 ч. 1 ст. 165 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, що в силу ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. У заяві, що надійшла до апеляційного суду 13.11.2024, представник ОСОБА_2 , адвокат Цуркан Р.А., прохав розглянути справу за його відсутності, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначено, що 06.06.2024 Жовтневим районним судом м. Харкова позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини задоволено і на даний час вказане рішення оскаржене ОСОБА_1 в апеляційному порядку. Місцевим судом установлено, що 25.04.2024 Глобинським районним судом Полтавської області 25.04.2024 видано судовий наказ № 527/1145/24 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22 квітня 2024 року дня подачі заяви і до досягнення дитиною повноліття. Вказаний судовий наказ разом із заявою ОСОБА_1 та додатками до неї не було отримано ОСОБА_2 . 02.04.2024 ОСОБА_2 звернулась до Жовтневого районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини (справа № 639/1878/24). (а.с. 36-41) Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 01 травня 2024 року на 12 год 00 хв. (а.с. 42-43) ОСОБА_1 отримав ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 15.04.2024 та копію позовної заяви ОСОБА_2 19.04.2024 згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 44) До Глобинського районного суду Полтавської області із заявою до ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання спільної дитини ОСОБА_1 звернувся 22.04.2024. Встановивши вказані обставини, місцевий суд дійшов висновку, що станом на 22.04.2024 (день подання ОСОБА_1 до Глобинського районного суду Полтавської області заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів на дитину) існував судовий спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, зокрема, щодо стягнення аліментів за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , який було подано до Жовтневого районного суду м. Харкова 02.04.2024, що є безумовною перешкодою для видачі судового наказу відповідно п. 4 ч. 1 ст. 165, п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, про що ОСОБА_1 було достовірно відомо, але він приховав цей факт від суду при поданні заяви про видачу судового наказу, внаслідок чого судом помилково було видано 25.04.2024 судовий наказ № 527/1145/24. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків. За положеннями статті 160 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» судовий наказ є особливою формою судового рішення та одночасно виконавчим документом. Відповідно до ст. 173 ЦПК України суд може, зокрема, визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню в порядку, встановленому статтею 432 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦПК України cуд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. У постанові від 24.06.2021 у справі № 750/9956/17 Верховний Суд зазначав, що процесуальний закон передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявні обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом. Законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. При цьому, словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний, тощо. Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові (підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, передбачені, зокрема, главою 50 розділу І книги п`ятої ЦК України; та процесуально-правові. Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання, тощо. Саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Місцевий суд вірно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, що до суду із заявою про видачу судового наказу у порядку наказного провадження № 2-н/527/69/24 (справа № 527/1145/24) ОСОБА_1 звернувся пізніше, ніж ОСОБА_2 подала позов до нього і було відкрито позовне провадження у справі № 2/639/896/24 (справа № 639/1878/24) з тим самим предметом - стягнення аліментів на утримання спільної дитини. Про наявність справи із спору про стягнення аліментів на утримання спільної із заявницею дитини ОСОБА_1 був достовірно обізнаний, отримавши 19.04.2024 копію позовної заявиОСОБА_2 , ухвалу суду від 15.04.2024 про відкриття провадження у справі за вказаним позовом, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 44). Однак, незважаючи на це, 22.04.2024 подав до іншого суду заяву про видачу судового наказу, не повідомивши суд про факт існування справи № 639/1878/24 зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав і не відкликав її до її розгляду судом. Апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів і доказів на спростування вказаних обставин. За нормами ч. 1 п. 4 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, передбачені частиною першоюстатті 186 цього Кодексу, серед іншого, у разі якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 3 ч. 1 ст. 186 ЦПК України). Враховуючи вище встановлене були наявні підстави для відмови у видачі судового наказу. Доводи апеляційної скарги про те, що підстави подачі заяви про видачу судового наказу і позовної заяви про стягнення аліментів не є ідентичними, - апеляційний суд відхиляє, як необґрунтовані. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права. Підстави позову поділяються на фактичні (фактичні обставини правовідносин) та юридичні (норми права, на яких ґрунтуються вимоги заявника). Відповідно до принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3 ст. 12 ЦПК України). Викладена в апеляційній скарзі незгода ОСОБА_1 із правовими підставами для стягнення аліментів на утримання спільної дитини саме на користь матері - ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що дитина зареєстрована за його місцем проживання, - не свідчить про відмінність справ № 639/1878/24 та № 527/1145/24 за підставами звернення заявників до суду. З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги правильності висновків місцевого суду про помилковість видачі судового наказу не спростували. Апеляційний суд вважає занеобхідне зазначити, що при цьому, ОСОБА_1 не позбавлений можливості доводити своє право на отримання аліментів на утримання дитини у позовному провадженні. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування - відсутні. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, підстави для відшкодування судових витрат, понесених скаржником під час апеляційного перегляду справи, - відсутні. Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шершня Юрія Сергійовича - залишити без задоволення. Ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 27 травня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року. Головуючий суддя Т.В. Одринська Судді О.О. Панченко В.П. Пікуль

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»