Постанова 4812 № 473/2549/24

18.11.24 22-ц/812/1635/24 Єдиний унікальний номер судової справи: 473/2549/24 Провадження №22-ц/812/1635/24 Суддя-доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 18 листопада 2024 року м. Миколаїв справа № 473/2549/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., без участі учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана через її представника адвоката Могилу Сергія Миколайовича, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2024 року, ухвалене в складі головуючої судді Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду в м. Вознесенськ, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про зменшення розміру аліментів, установив: У травні 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Вуїв О.В., подав до суду позов до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_3 , про зменшення розміру аліментів. В обґрунтування позову позивач вказував, що перебував у сімейних відносинах з ОСОБА_1 . Від даних відносин вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 11 квітня 2018 року з позивача на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно стягувалися аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 10 квітня 2018 року і до повноліття дитини. В подальшому, згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року раніше визначений судовим наказом розмір аліментів на утримання сина Нестора був зменшений до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, у зв`язку зі зміною сімейного стану позивача, оскільки він уклав новий шлюб та 15 березня 2020 року у нього народився син ОСОБА_6 . Після винесення вищевказаного рішення суду у позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька ОСОБА_7 . На утримання доньки ОСОБА_7 , сина ОСОБА_8 позивач сплачує аліменти на користь ОСОБА_3 в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу) відповідно до судового наказу, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області від 10 квітня 2024 року. Крім того, він сплачує аліменти на користь своєї дружині, яка не працює, оскільки здійснює догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в розмірі 1/10 частки від усіх видів його заробітку (доходу), згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2024 року, а також надає допомогу на утримання іншого неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в добровільному порядку. Також позивач вказував, що будучи військовослужбовцем, змушений витрачати власні кошти для забезпечення себе необхідним спорядженням, зброєю, боєприпасами. Посилаючись на викладене, позивач просив зменшити визначений судом розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 1/10 частки його заробітку (доходу). Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 травня 2024 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. У відзиві на позов представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Могила С.М. просив відмовити в задоволенні позову, вказуючи на те, що позивачем не доведено значного погіршення його матеріального стану. Зокрема вказував, що утримання інших дітей, не може бути підставою для надання переваги одній дитині перед іншою, зокрема ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, витрата особистих коштів позивачем для придбання військового спорядження не звільняє останнього від обов`язку щодо утримання дітей (навпаки, з наданих позивачем копій платіжних документів вбачається, що він отримує значний дохід, тому має можливість сплачувати аліменти на утримання сина в раніше визначеному розмірі). Окремо звертав увагу на придбання 18 січня 2023 року дружиною позивача транспортного засобу, що з огляду на її непрацездатність, додатково вказує на необґрунтованість вимог позивача. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2024 року позов задоволено частково. Розмір аліментів, визначений рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року у цивільній справі № 473/77/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, згідно якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно стягнуто аліменти в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, зменшено з 1/6 до 1/8 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання судовим рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що після ухвалення 20 січня 2022 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області рішення змінився матеріальний стан платника аліментів, оскільки збільшилась кількість його утриманців (малолітня донька ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_9 ). При цьому, суд не прийняв до уваги посилання позивача щодо перебування на його утриманні сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки останній досяг повноліття, доказів, що він потребує допомоги від батька та останній її надає, матеріали справи не містять. Також суд критично оцінив посилання позивача щодо здійснення ним витрат на придбання військового спорядження, оскільки зазначення його в якості платника/замовника товарів у видаткових накладних, не свідчить про їх придбання за його особисті кошти. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Могилу С.М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_2 та стягнути з нього на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Обґрунтовуючи свою скаргу, відповідач зазначала, що позивач не довів погіршення його майнового стану, а тому суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про обґрунтованість позову. Зазначала, що зі змісту позовної заяви не зрозуміло на чому ґрунтується вимога щодо зменшення розміру стягнення, в тому числі з 1/6 до 1/10, при тому, що на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_8 та Поліни судом стягнуто 1/3 частину його заробітку, а частка, що припадає на одну дитину становить 1/6. Утримання інших дітей не може впливати на обов`язок батька сплачувати аліменти на повнолітню дитину, так і не може бути підставою для надання переваги одній дитині перед іншою. Задоволення ж позовної заяви призведе до надання таких переваг та порушення прав Нестора, на що суд не звернув увагу. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Вуїв О.В. посилаючись на необґрунтованість її доводів, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Витрати відповідача з оплати правової допомоги вважала недоведеними, необґрунтованими та неспівмірними обсягу наданих адвокатом послуг зі складання та подання апеляційної скарги. Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Від представників позивача ОСОБА_2 адвоката Вуїв О.В. та представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Могили С.М. надійшли заяви про розгляд справи за їхньої відсутності. До клопотання адвокат Вуїв О.В. додала ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 листопада 2024 року про відкриття провадження у справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, стягуваних на утримання неповнолітніх дітей. На підставі частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважала можливим розгляд справи за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про день, час і місце судового засідання. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що сторони є батьками малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 11 квітня 2018 року на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позивача щомісячно стягувалися аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу),починаючи з 10 квітня 2018 року і до повноліття дитини. В подальшому, згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року раніше визначений судовим наказом розмір аліментів на утримання сина був зменшений до 1/6 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів (у зв`язку зі зміною сімейного стану позивача, оскільки він уклав новий шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_4 у нього народився син ОСОБА_6 ). 10 квітня 2024 року Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області виданий судовий наказ про стягнення аліментів з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , в розмірі 1/3 частки від усіх видів його заробітку (доходу). Крім того, згідно рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 травня 2024 року з позивача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуті аліменти на утримання ОСОБА_3 в розмірі 1/10 частини від усіх видів доходу платника аліментів, щомісячно та до досягнення донькою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , трирічного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як убачається зі змісту позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив саме зменшити розмір аліментів, стягнутих рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/6 до 1/10 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 16 травня 2023 року і до досягнення сином повноліття, посилаючись на статтю 192 СК України. Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі статтею 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача. Аналіз позовної заяви свідчить про те, що предметом позову у даній справі є саме зменшення розміру визначених рішенням суду аліментів. Частиною першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, визначено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. За положеннями частини першої статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13. Виходячи з наведених положень закону, при вирішенні вимог щодо зміни розміру раніше стягнутих аліментів суд зобов`язаний з`ясувати матеріальний та сімейний стан як платника аліментів, так і стягувача, погіршення чи поліпшення їх здоров`я. Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Звертаючись до суду із позовом, позивач просив зменшити розмір аліментів, стягнутих за рішенням суду на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/6 частини до 1/10 частини всіх видів заробітку боржника, посилаючись зокрема на зміну сімейного стану та народження у нього другої дитини в шлюбі, а саме доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебування її та дружини позивача - ОСОБА_3 , яка здійснює догляд за дочкою Поліною до досягнення нею трирічного віку, на його утриманні, а також на те, що він добровільно сплачує аліменти на утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Посилаючись на те, що сплачуваний ним розмір аліментів щомісячно на утримання сина Нестора в кілька разів перевищує рекомендований мінімальний розмір аліментів на утримання дитини відповідного віку, позивач просив зменшити аліменти з 1/6 до 1/10 частки, що буде співмірним для рівного забезпечення та гармонійного розвиту дітей та дружини позивача. При цьому позивач наголошував, що зміна сімейного стану є самостійною підставою для зменшення чи збільшення розміру аліментів, а наявність укладеного іншого шлюбу та народження другої дитини у цьому шлюбі підтверджує істотну зміну матеріального або сімейного стану позивача. Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що на підставі судового наказу, виданого Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області 11 квітня 2018 року з позивача на користь відповідачки на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно стягувалися аліменти в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), починаючи з 10 квітня 2018 року і до повноліття дитини. 17 вересня 2019 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_12 , яка після реєстрації шлюбу взяла його прізвище ОСОБА_13 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився син ОСОБА_6 (а. с. 14-15). У зв`язку з народженням у позивача у новому шлюбі сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був зменшений розмір аліментів та з позивача на користь відповідачки були стягнуті аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року, у розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку(доходу). 22 лютого 2022 року це рішення суду набрало законної сили. ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача у шлюбі народилася донька ОСОБА_10 (а.с.16). Зазначені обставини свідчать проте, що сімейний стан позивача по зрівнянні з тим, який був на час ухвалення рішення Вознесенським міськрайонним судом Миколаївської області від 20 січня 2022 року дійсно змінився. Як на підставу зменшення розміру аліментів на утримання сина Нестора позивач посилався на погіршання свого матеріального стану після народження доньки ОСОБА_7 , яку він разом з її матір`ю також повинен утримувати, а також на необхідність утримувати дитину від попереднього шлюбу ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Проте, належних та допустимих доказів на підтвердження того, яким був його матеріальний стан порівняно з тим, який став на час звернення до суду з даним позовом про зменшення розміру аліментів, позивач не надав та не посилався на них в позовній заяві. Саме ж по собі народження у позивача другої дитини у шлюбі не є достатньою правовою підставою саме для зменшення розміру вже визначеного судовим рішенням розміру аліментів на утримання сина Нестора у порядку статті 192 СК України без надання відповідних доказів зміни матеріального стану, погіршення чи поліпшення здоров`я позивача по зрівнянні з тим, які були на час ухвалення рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року. Народження у сім`ї з ОСОБА_3 доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не впливає на зобов`язання позивача щодо утримання його малолітнього сина Нестора. Відсутні в матеріалах справи також будь-які докази, що підтверджують факт наявності у позивача зобов`язання утримувати повнолітнього сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , більш того матеріали справи не містять доказів проживання їх однією сім`єю. Інших належних та допустимих доказів зміни матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення його здоров`я позивачем суду надано не було. Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що в межах заявлених позовних вимог та наданих суду доказів відсутні правові підстави для зменшення розміру аліментів на утримання сина Нестора через зміну сімейного стану позивача, оскільки доказів того, що це істотно вплинуло і на зміну його матеріального стану в порівнянні з його матеріальним становищем на момент ухвалення рішення суду, матеріали справи не містять. При цьому колегія суддів виходить з того, що статтею 192 СК України дійсно передбачена можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз цієї норми права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійні підстави для зменшення або збільшення розміру аліментів. При цьому такі положення закону не виключають одночасного настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Проте, згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Крім того, відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина перша статті 84 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що у нього змінився сімейний і як наслідок матеріальний стан, оскільки у іншому шлюбі має другу малолітньою дитину та інших утриманців. Отже, саме позивач повинен був довести обставини, які мають значення для вирішення спору за статтею 192 СК України, зокрема, і те, що зміна його сімейного становища вплинула на можливість виплачувати ним аліменти на утримання сина Нестора в раніше визначеному судовим рішенням розмірі та надати відповідні докази, що позивачем зроблено не було. При цьому колегія суддів враховує, що згідно із частиною другою статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Розмір аліментів на утримання сина Нестора відповідно до рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що позивач має на утриманні двох дітей та дружину, без підтвердження того, що народження у шлюбі другої дитини та необхідність її утримання з матір`ю дитини вплинула на можливість сплачувати аліменти на сина у раніше визначеному судовим рішенням розмірі, не буде спрямовано на належне забезпечення дитини, від відносин з відповідачкою, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме його інтересам.Крім того, батько не має компенсувати зменшення розміру аліментів для однієї дитини за рахунок збільшення утримання інших його дітей та дружини. Як встановлено розмір стягуваних з позивача аліментів на кожну неповнолітню дитину, на час ухвалення оскаржуваного рішення, є рівним. Звернення позивача до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів, стягуваних на утримання неповнолітніх дітей вказаних висновків не спростовують, тому не заслуговують на увагу. Таким чином, сукупний аналіз наявних у справі доказів та встановлених на підставі їх дослідження фактичних обставин, свідчать про наявність підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , оскільки належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено погіршення його майнового стану, а зміна його сімейного стану - народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів без доведення того, що це вплинуло на можливість сплачувати аліменти у раніше визначеному розмірі. Аналогічний за змістом висновок викладено в постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц (провадження № 61-9460св20), від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 (провадження № 61-9460св20) та від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20 (провадження № 61-1031св21). За таких обставин, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, і вважає, що відсутні підстави для зменшення розміру аліментів, що стягнуті на підставі рішення суду, визначені у щомісячному розмірі в 1/6 частині від усіх видів заробітку та доходів позивача. Таким чином позовні вимоги не підлягають задоволенню, а відтак з підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 . Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України). З матеріалів справи встановлено, що звертаючись до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів позивачем сплачений судовий збір 1 211, 20 грн. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідач судовий збір не сплатила. Оскільки апеляційну скаргу по суті вирішення спору задоволено, рішення суду скасовано та у задоволенні позову відмовлено, то з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 453 грн 44 коп. за розгляд апеляційної скарги. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Стаття 134 ЦПК України регламентує, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до вимог частин 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що у ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З апеляційної скарги вбачається, що ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 гр. Доказом понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу надано лише ордер адвоката Могили С.М. №1081642 від 02 жовтня 2024 року. Аналізуючи надані докази на підтвердження витрат відповідача на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції є недоведеним, а тому у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити. Керуючись ст. ст. 367, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана через її представника адвоката Могилу Сергія Миколайовича, задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 січня 2022 року у справі № 473/77/22 з 1/6 частки на 1/10 частину заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно до досягнення повноліття дитини відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп. за розгляд апеляційної скарги. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н. В. Самчишина Судді: В. В. Коломієць Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року.