Постанова Вінницький апеляційний суд № 138/1308/24

Справа № 138/1308/24 Провадження № 22-ц/801/2031/2024 Категорія: 41 Головуючий у суді 1-ї інстанції Холодова Т. Ю. Доповідач:Рибчинський В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2024 рокуСправа № 138/1308/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Рибчинського В.П., суддів Копаничук С.Г., Оніщука В.В., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» на заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У квітні 2024 року ТОВ «Профіт Файненс» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 23.11.2012 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банка» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір згідно заяви № 003-99915-231112, за умовами якого банк надав відповідачу кредит в розмірі 25 000 грн, а відповідач зобов`язалась сплачувати проценти в розмірі 9,99 % річних за користування кредитом та комісію в розмірі 3,49% в місяць за обслуговування кредитної заборгованості. 02.06.2020 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та позивачем укладено Договір № 2253/К про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором перейшло до позивача. На момент укладання Договору про відступлення прав вимоги заборгованість відповідача перед ПАТ «Дельта Банк» становила 23 845,26 грн, а відтак позивач набув права на стягнення заборгованості за вказаним вище кредитним договором у вказаному розмірі. Крім того, за період з 02.06.2020 по 23.02.2022 позивачем на вказану заборгованість на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано 3% річних від простроченої суми кредиту в сумі 533,35 грн. та від простроченої суми процентів в розмірі 704,16 грн. За таких підстав позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за вказаним кредитним договором в загальній сумі 25082,77 грн. та судові витрати. Заочним рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено повністю. Не погоджуючись з таким рішенням суду ТОВ «Профіт Файненс» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник відповідача адвокат Халупко С.В. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначає, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним доказом видачі та отримання кредиту, оскільки не є первинним документом, а також не є безспірним доказом розміру заборгованості, а є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, яка повинна бути підтверджена саме первинними документами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Цим вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом встановлено, що 23.11.2012 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір шляхом підписання відповідачем заяви № 000-99915-231112 про надання кредиту, анкети позичальника та інформаційної довідки про кредит (а.с. 6, 7, 10). Відповідно до умов кредитного договору № 000-99915-231112 від 23.11.2012 відповідачу банком було надано у кредит грошові кошти в сумі 25000,00 гривень строком на 36 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 9,99 % річних та сплатою комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3,49 % в місяць. Частиною 3 заяви на отримання кредиту передбачено, ця заява є пропозицією банку та разом з правилами надання послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» і тарифами банку, які є невід`ємною частиною цієї пропозиції складають договір (про надання кредиту на власні п отреби). Факт перерахунку відповідачу грошових коштів в сумі 25 000,00 грн підтверджується копією розрахункової квитанції на видачу готівка через УДППЗ «Укрпошта» від 23.11.20212 (а.с. 12). 02.06.2020 між Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та позивачем укладено Договір № 2253/К про відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги до позичальників фізичних осіб, зазначених у Додатку № 1 до цього договору. Згідно з витягом з Додатку № 1 до даного договору позивач отримав право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 003-99915-231112 від 23.11.2012 на загальну суму заборгованості 23 845,26 грн, яка складається з основної заборгованості по тілу кредиту в сумі 10 277,01 грн та заборгованості за нарахованими процентами в сумі 13 568,25 грн (а.с. 16-17). Факт укладення договору про відступлення прав вимоги підтверджується також наданими позивачем копіями платіжних доручень про переказ грошових коштів за придбання активів згідно протоколу аукціону (відкритих торгів) переможцем яких став позивач (а.с. 18, 19). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів наявності у відповідачки заборгованості перед позивачем за невиконання вимог кредитного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. За статтями 526, 612 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін (строк). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, що передбачено ч. 1 ст. 625 ЦК України. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. З положень ч. 13 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України слідує, що обов`язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру заборгованості покладається на позивача, а відповідач, у разі заперечень щодо викладених у позові обставин, повинен спростувати наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та її розмір. Доказування не може гуртуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України). У позовній заяві ТОВ «Профіт Файненс» вказало, що після укладання договору про відступлення від 02.06.2020 року за їхніми розрахунками заборгованість ОСОБА_1 становить 25 082,77 грн, з яких 10 277,01 грн - тіло кредиту та 13 568,25 грн - заборгованість за нарахованими процентами. На підтвердження заборгованості позивачем надано копію витягу з Додатку № 1 до Договору № 2253/К про відступлення прав вимоги. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є саме первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц. В той же час, відповідна виписка з рахунку відповідачки разом із матеріалами позовної заяви чи безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції надана не була. Витяг з Додатку до Договору про відступлення прав вимоги не є первинним документом, він являється внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, які б дозволили перевірити суду в якій сумі та на який час надавались кредитні кошти, правильність нарахування процентів позивачем, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачкою умов кредитного договору, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачкою. Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У зв`язку з відсутністю в матеріалах справи доказів, які б підтверджували розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Профіт Файненс», а також порушення нею умов кредитного договору, підстави для стягнення на користь ТОВ «Профіт Файненс» заборгованості за тілом кредиту та нарахованим процентами відсутні. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. За наведених обставин підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 374 ,375, 381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт Файненс» залишити без задоволення. Заочне рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11 липня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський Судді: С.Г. Копаничук В.В. Оніщук