Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/25801/22

Справа № 127/25801/22 Провадження № 22-ц/801/2247/2024 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М. Доповідач:Копаничук С. Г. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2024 рокуСправа № 127/25801/22м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Копаничук С.Г. (суддя - доповідач), суддів: Оніщука В. В., Сопруна В. В. з участю секретаря судового засідання: Кашпрук М. Г., позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, без самостійних вимог - Служба у справах дітей Вінницької міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Живуна Вадима Івановича на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Молявчик Олексій Валерійович , до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог - органу опіки і піклування в особі Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,- в с т а н о в и в: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей Вінницької міської ради про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення. 12 вересня 2024 року представник позивача - адвокат Молявчик О. В. подав заяву про відмову від позовних вимог в частині виселення неповнолітньої ОСОБА_4 , оскільки під час розгляду справи було отримано висновок органу опіки та піклування ,яким виселення неповнолітньої визнано недоцільним . Ухвалою Вінницького міського суду від 17 вересня 2024 року провадження в частині вимог до ОСОБА_4 закрито , виключено зі складу учасників справи Службу у справах дітей Вінницької міської ради. Ухвалою Вінницького міського суду від 18 вересня 2024 року у зазначеній ухвалі виправлено описку, дату постановлення ухвали виправлено з 17.09.2024 року на 16.09.2024 року. У апеляційній скарзі адвокат відповідача - Живун В. І., посилаючись на неправильне застосування судом та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду від 16.09.2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Зазначив, що ОСОБА_1 , відмовляючись від частини позовних вимог щодо виселення неповнолітньої ОСОБА_4 , у разі задоволення його вимог виходив із можливості проживання його в одній квартирі разом із неповнолітньою дитиною відповідачки . При цьому ,закриваючи провадження в зв`язку з відмовою позивача від вимог,суд не врахував, що згідно Закону місцем проживання неповнолітньої дитини є місце проживання її батьків, а тому відмова від позову до ОСОБА_4 порушує права відповідачів - матері та дитини на спільне проживання ,а тому позовні вимоги про їх виселення мають розглядатись нерозривно. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувана ухвала вищевказаним вимогам закону не відповідає. Так , закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_4 , суд виходив з того, що позивач від позовних вимог до цього відповідача відмовився і це є його абсолютним правом . Однак, колегія суддів з вказаним висновком погодитись не може ,виходячи з наступного. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Верховний Суд у постанові від 15 березня 2024 року у справі 310/681/18 зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у спірному будинку з відповідачами проживає ще неповнолітня дитина, яка не була залучена до участі у справі. Виселення його батьків порушує, в тому числі, і його права та інтереси. Крім того, позивач не отримав дозволу органу опіки та піклування на виселення неповнолітньої дитини. Відповідно до ст. 152 СК України дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. У даній справі закриття провадження у справі через відмову позивача від позовних вимог про виселення до неповнолітньої ОСОБА_4 приведе до порушення прав останньої , оскільки позивач, відмовився від вимог до неї виходячи із можливості залишення проживання її у спірній квартирі ,що не відповідає приписам ст.29 ЦК щодо місця проживання неповнолітньої дитини.Дії позивача у даному випадку тягнуть за собою утворення певного правового вакууму щодо місця проживання неповнолітньої ОСОБА_6 , що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами ix рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», § 61 [12]). Як видається, формальний підхід щодо абсолютизації права позивача на відмову від позову та закриття провадження у справі суперечить й практиці ЄСПЛ. Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 12.08.2019 р. у справі № 905/945/18). В світлі принципів верховенства права і справедливості, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін тощо, функції судової системи, гарантії судочинства та процесуальні засоби не можуть застосовуватися виключно задля забезпечення інтересів лише однієї зі сторін справи. Адже суд, розглядаючи позов конкретної особи, не обслуговує інтереси конкретного позивача, а діє відповідно до принципу верховенства права, справедливості та завдань судочинства. Ефект судочинства знано ширший: навіть розглядаючи претензію позивача, суд, дослідивши обставини справи та надані на їх підтвердження докази, може захистити інтереси і відповідача, і необмеженого кола осіб, що пов`язані з позивачем. Тобто, йдеться не про обмежений, «векторний» захист, а про утвердження справедливості для усіх учасників спірного правовідношення. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу, діяв поза межами процесуального закону, не перевірив у даному випадку можливість прийняття відмови позивача від частини позовних вимог та її правові наслідки для інших учасників справи. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а справу - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката Живуна Вадима Івановича , задовольнити. Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 16 вересня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий С.Г. Копаничук судді: В. В. Оніщук В. В. Сопрун