Постанова 4818 № 646/538/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 646/538/24 Номер провадження 22-ц/818/3056/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б. за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_1 представника позивача адвоката Беркута Н.М., представника відповідача адвоката Мар`їної І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року в складі судді Благої І.С. у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про стягнення заборгованості зі сплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: У січні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» про стягнення заборгованості зі сплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позовна заява мотивована тим, що з 16 червня 2016 року він працював у Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» на посаді директора з безпеки, члена правління. 16 березня 2023 року він був звільнений, однак повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, не отримував, а лише ознайомився з ним. У повідомленні вказано, що вихідна допомога становить 780 000,00 грн. Проте повідомлення не містить усіх видів виплат, на які працівник має право за умовами трудового договору та відповідно до законодавства. Зокрема, неможливо було встановити, з чого складається вихідна допомога, та чи увійшли у її розрахунок частини премії, які виплачувалися у 2022 та 2023 роках за підсумками роботи за 2021 та за 2022 рік відповідно. У зв`язку з чим його представниця ОСОБА_3 направила на адресу відповідача адвокатські запити від 18 жовтня 2023 року та від 02 листопада 2023 року для з`ясування повноти проведеного кінцевого розрахунку. З отриманої відповіді підприємства від 10 листопада 2023 року стало зрозуміло, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні премії не враховувалися, а вихідна допомога розраховувалася у розмірі суми шести окладів. До цієї відповіді додано розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, нарахованої йому, з яких вбачається, що вихідна допомога була обрахована з порушенням закону. Тобто, він дізнався про порушення своїх прав. Крім того, у відповіді АТ «Харківміськгаз» від 26 грудня 2023 року вказано, що у березні 2022 року йому була нарахована та 01 квітня 2022 року виплачена премія за підсумками роботи за 2021 рік у розмірі 297 500,00 грн. У додатку до зазначеної відповіді на адвокатський запит відповідач надав розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги, згідно з яким сума вихідної допомоги йому становить 1 076 110,56 грн. Таким чином, йому не доплачено вихідної допомоги в сумі 296 110,56 грн (1 076 110,56 грн 780 000,00 грн). Крім того, оскільки в день звільнення відповідач не провів з ним повного розрахунку, то він повинен сплатити йому середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 1 076 110,56 грн, що обчислена, виходячи з середньомісячної заробітної плати у розмірі 179 351,78 грн (8 540,56 грн середньоденної заробітної плати х 21 робочих днів на місяць), помноженої на шість місяців. Просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати вихідної допомоги у сумі 296 110,56 грн та середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 1 076 110,56 грн, а також понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката. 12 лютого 2024 року представниця відповідача АТ «Оператор газорозподільної системи «Харківміськгаз» подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти позову, посилаючись на пропуск позивачем встановленого частиною 2 статті 233 КЗпП України тримісячного строку з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. Позивач отримав відповідне повідомлення 17 березня 2023 року разом з копією наказу про звільнення. Підприємство дотримало строки та вимоги закону щодо порядку звільнення позивача, виплати вихідної допомоги та проведення остаточних розрахунків з ним. Клопотання про поновлення строку не подано. 12 лютого 2024 року представниця позивача ОСОБА_3 подала відповідь на відзив, посилаючись на те, що позивач не отримував письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. Доданий до відзиву аркуш ознайомлення з наказом про звільнення не є допустимим та належним доказом, оскільки не містить інформацію про предмет доказування. Позивач поставив свій підпис у повідомленні про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року, засвідчивши, що він ознайомлений з ним, проте воно не є повідомленням у розумінні статті 116 КЗпП України. Повідомлення, з яким ознайомився позивач, не містить відомостей про усі суми, які повинні включатися у розрахунок при звільненні працівника, зокрема, суми вихідної допомоги. З огляду на рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, оскільки затримка у кінцевому розрахунку виникла з вини відповідача, який до цього часу не розрахувався з позивачем у повному обсязі, то тримісячний строк на звернення позивача до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не почав свій перебіг. 16 лютого 2024 року представницею відповідача подані заперечення на відповідь на відзив, в яких вона вказала, що нормою статті 116 КЗпП України не передбачено детальної форми повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні. 17 березня 2023 року позивач отримав копію наказу про звільнення, а також повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, яке містить усі складові виплат, що належали йому при звільненні, у тому числі, відомості про оклад/тариф, компенсацію відпустки, оплату по середньому заробітку та вихідну допомогу. Посилання на рішення Конституційного суду України від 22 лютого 2012 року є помилковим, адже норми статті 233 КЗпП України зазнали змін після ухвалення цього рішення, зокрема щодо строків звернення до суду. Відповідний тримісячний строк позивачем пропущений. 15 березня 2024 року представниця позивача подала додаткові пояснення у справі, в яких вказала, що відповідач не спростовує факт нарахування позивачу вихідної допомоги не у повному обсязі та проведення розрахунків з порушенням Порядку №

100. Аркуш ознайомлення позивача з наказом про звільнення не відповідає вимогам ДСТУ 4136:2020 та наказу Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489, оскільки відмітка про ознайомлення з документом має проставлятися на такому документі, а не на окремому аркуші. У аркуші про ознайомлення з наказом про звільнення міститься інформація про отримання позивачем копії наказу та повідомлення про виплачені (а не нараховані) суми при звільненні. Тому цей аркуш не є доказом отримання позивачем повідомлення про нараховані та виплачені суми у розумінні статей 116 та 233 КЗпП. При цьому, повідомлення не містить оспорюваної суми, оскільки відповідач не включив у розрахунок премії за результатами 2021 та 2022 років. Перебіг тримісячного строку для звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник чи уповноважений ним орган фактично з ним не розрахувався. Таким чином, позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, оскільки доведено факт неповного кінцевого розрахунку з ним з вини відповідача у день звільнення. Якщо вважати строк пропущеним, то є підстави для його поновлення, оскільки відповідачем нараховано вихідну допомогу не в повному обсязі, з повідомленням про нараховані суми його лише ознайомлено, та воно є незрозумілим. 11 квітня 2024 року представницею відповідача подані додаткові пояснення, в яких вона вказала, що повідомлення про нараховані та виплачені суми, отримане позивачем 17 березня 2023 року, відповідає вимогам статті 116 КЗпП України, отже, позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду, поважних причин пропуску строку не наведено. Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 . Рішення суду мотивовано тим, що позивач звернувся до суду з пропуском строків, передбачених статтею 233 КЗпП України. Не погоджуючись з рішенням суду 09 липня 2024 року за допомогою системи «Електронний суд» представниця ОСОБА_2 ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга мотивована тим, що АТ «Харківміськгаз» нараховано та виплачено ОСОБА_2 вихідну допомогу не в повному обсязі, оскільки її протиправно вирахувано шляхом множення окладу на 6 місяців, без урахування виплачених премій за 2021-2022 роки, тобто розрахунок проведено в порушення ст. 44 КЗпП України, ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку № 100, без визначення середнього заробітку. Оскільки річна премія за підсумками роботи за 2021 рік була нарахована у березні 2022 року, то її частина мала бути врахована при розрахунку вихідної допомоги за останні два місяці роботи позивача, однак суд невірно розтлумачив норми Порядку № 100 в цій частині. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_2 17 березня 2023 року дізнався про неповну виплату усіх сум, що належать йому при звільненні, тому був обізнаний про порушення його права, а до суду звернувся з порушенням строку. АТ «Харківміськгаз» як роботодавець не надав належні та допустимі докази вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівнику при звільненні. Отримання працівником повідомлення про виплачені йому суми (щодо яких спору немає) та ознайомлення із повідомленням про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, яке не одержано позивачем та не містить всіх сум, на які останній мав право при звільненні, а також взагалі є неінформативним, не свідчить про початок перебігу строку для звернення до суду про стягнення цих сум. Тому вказані документи не є належними доказами одержання позивачем письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, у відповідності до положень статей 233, 116 КЗпП. Роботодавцем порушено принцип добросовісності, він навмисно створив для працівника ситуацію правової невизначеності за межами права, з порушенням принципів справедливості та розумності, в результаті чого позбавив позивача частини державної гарантії для звільненого працівника. Представниця позивача заявляла про наявність підстав для поновлення строку на звернення до суду із даним позовом, адже відповідачем було нараховано не в повному обсязі вихідну допомогу, з повідомленням про нараховані та виплачені суми працівника було лише ознайомлено, більше того, вказане повідомлення є незрозумілим, зокрема, щодо того, чи враховані премії. Роботодавцем було приховано інформацію від позивача, та він не зміг відразу встановити, що його право на отримання вихідної допомоги у передбаченому законом порядку порушено. На момент звернення до суду із даним позовом в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні строк не пропущений, оскільки відлік тримісячного строку має починатись після сплати недоплаченої суми вихідної допомоги, яка до теперішнього часу позивачу не перерахована. На час подання апеляційної скарги судові витрати на правничу допомогу орієнтовно дорівнюють 127 728,87 грн. 26 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» від представниці АТ «Харківміськгаз» Мар`їної І.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду без змін, судові витрати покласти на позивача. Відзив мотивовано тим, що 17 березня 2023 року позивач отримав копію наказу про звільнення та повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні, яке містить всі складові виплат, що належали йому при звільненні (оклад, компенсація відпустки, вихідна допомога). Тому твердження позивача про те, що повідомлення не відповідає вимогам ч. 1 ст. 116 КЗпП України, оскільки не містить усіх видів виплати, є хибними та не відповідають дійсності. Доводи позивача про те, що можливість звернутися до суду він отримав лише після того, як дізнався з відповіді на адвокатський запит від 10 листопада 2023 року інформацію про проведений розрахунок вихідної допомоги та його деталізацію, не спростовують наведених вище фактів про пропуск ним строку звернення до суду, адже: по-перше, це спростовується підписом про отримання повідомлення; по-друге, норма ст. 233 КЗпП України пов`язує початок перебігу строку звернення до суду з іншими обставинами (одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні). Позивачем пропущений строк на звернення до суду із заявою про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, адже такий строк сплив 17 червня 2023 року. При цьому, позивачем не подано клопотання про поновлення строку на звернення до суду. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_3 , яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача адвоката Мар`їну І.О., яка проти скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 березня 2023 року ОСОБА_2 звільнений з посади директора з безпеки, члена правління АТ «Харківміськгаз» згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України на підставі наказу №45/01.5.1з від 16 березня 2023 року. Вказаним наказом доручено головному бухгалтеру нарахувати та виплатити згідно зі статтею 44 КЗпП України вихідну допомогу у розмірі шістьох середньомісячних заробітних плат (а.с. 11, 25-26, 44). Як вбачається з копії повідомлення «про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року», ОСОБА_2 нараховано 1 344 279,21 грн, з яких: оклад (з 1 по 16 березня 2023 року) 68 532,61 грн, компенсація відпустки (94 дні) 495 746,60 грн, вихідна допомога 780 000,00 грн; утримані суми військового збору (20 164,19 грн) та податку на доходи фізичних осіб (241 970,26 грн); виплачений аванс 49 849,00 грн; борг підприємства на кінець місяця 1 032 295,76 грн. Повідомлення містить підпис ОСОБА_2 про його ознайомлення з цим документом (а.с. 45). В аркуші ознайомлення з наказом про звільнення, який підписаний ОСОБА_2 17 березня 2023 року, вказано про отримання ним копії наказу про звільнення від 16 березня 2023 року № 45/01.0.5з, а також повідомлення про виплачені суми при звільненні (а.с. 44 зворот). 18 жовтня 2023 року представниця позивача адвокат Беркута Н.М. звернулася до підприємства з адвокатським запитом № 2/18.10-23, в якому просила надати інформацію про нараховані та виплачені ОСОБА_2 протягом періоду з січня 2023 року по день звільнення премії та інші заохочувальні виплати, у тому числі, премії за підсумками роботи за 2022 рік. Також представниця позивача просила відповідача надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати, зокрема, премії, як того вимагає ст.116 КЗпП (а.с. 17). Листом від 30 жовтня 2023 року № 01.10/1461 АТ «Харківміськгаз» повідомив представницю позивача про виплату ОСОБА_2 в період з січня 2023 року по день звільнення премії за підсумками роботи за 2022 рік у розмірі 520 000,00 грн, а також надав копію вищевказаного повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року з підписом позивача про ознайомлення (а.с. 18). Після цього представниця позивача адвокат Беркута Н.М. направила до АТ «Харківміськгаз» адвокатський запит від 02 листопада 2023 року № 1/02.11-23, яким повторно просила надати письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні, з зазначенням окремо кожного виду виплати, зокрема, премії, а також надати розрахунки компенсації відпустки та вихідної допомоги, нараховані позивачу при звільненні (а.с. 19). На цей адвокатський запит підприємством надано відповідь від 10 листопада 2023 року № 01.10/1544 про те, що протягом періоду з січня 2023 року по день звільнення ОСОБА_2 була нарахована та виплачена премія за підсумками роботи за 2022 рік у розмірі 520 000,00 грн. Премія була отримана до звільнення, що підтверджується платіжною інструкцією від 06 лютого 2023 року. Інші види премії не нараховувалися та не виплачувалися. На дату звільнення ОСОБА_2 було видане письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні 16 березня 2023 року, в якому перелічені всі виплати, що належали йому при звільненні. У зв`язку з недостатністю коштів на розрахунковому рахунку товариства остаточний розрахунок з позивачем було проведено 21 березня 2023 року у сумі 1 045 661,35 грн (а.с. 22-24). До вказаної відповіді підприємства додано інформацію про суми, нараховані та виплачені позивачу 21 березня 2023 року на підставі повідомлення від 16 березня 2023 року, з урахуванням компенсації за затримку виплати заробітної плати. Як вбачається з цієї інформації, за період з 01 березня 2023 року по 16 березня 2023 року ОСОБА_2 всього нараховано 1 360 882,43 грн (з яких: 68 532,61 грн - оклад, 495 746,60 грн компенсація за невикористану відпустку (94 дні), 780 000,00 грн - вихідна допомога, 16 603,22 грн - компенсація за затримку виплати заробітної плати. З урахуванням утриманого військового збору та податку на доходи фізичних осіб виплачено: 15 березня 2023 року 49 849,00 грн авансу, 21 березня 2023 року 1 045 661,35 грн остаточної виплати при звільненні, до якої входить оклад (5319,76 грн), компенсація відпустки (399 076,00 грн), вихідна допомога (627 900,00 грн), компенсація за затримку виплати заробітної плати (13 365,59 грн) (а.с. 22 зворот). Крім того, до листа від 10 листопада 2023 року № 01.10/1544 додано: копію платіжної інструкції № 533 від 21 березня 2023 року про виплату ОСОБА_2 заробітної плати за березень 2023 року у сумі 1 045 661,35 грн; копію платіжної інструкції № 1 від 06 лютого 2023 року про виплату премії за підсумками роботи у 2022 році у сумі 413 4003,00 грн; розрахунок компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, нарахованої ОСОБА_2 при звільненні, згідно з яким середньоденний заробіток становить 5273,90 грн (яка обчислена як 1 919 698,58 грн : 364 календарні дні), компенсація за невикористану відпустку дорівнює 495 746,60 грн (обчислено як 5273,90 грн х 94 дні), вихідна допомога 780 000,00 грн (обчислено як 130 000,00 грн (оклад) х 6 місяців) (а.с. 22-24). 21 грудня 2023 року представниця позивача адвокат Беркута Н.М. звернулася до підприємства з адвокатським запитом від № 4/21.12-23 про надання інформації та документів, зокрема, щодо суми нарахованої та виплаченої ОСОБА_2 премії за підсумками роботи у 2021 році, чи включена така сума у розрахунок середнього заробітку для розрахунку вихідної допомоги при звільненні. Також просила підприємство надати розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги позивачу при звільненні відповідно до Порядку № 100 (а.с. 16). Листом від 26 грудня 2023 року № 05.1/1715 АТ «Харківміськгаз» надав відповідь, у тому числі: довідку про те, що ОСОБА_2 було нараховано у березні 2022 року та виплачено 01 квітня 2022 року премії за підсумками роботи у 2021 році у розмірі 297 500,00 грн, яка не була включена до розрахунку вихідної допомоги при його звільненні; додаток №1 до довідки розрахунок середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги, в якому включена, крім іншого, сума річної премії у розмірі 297 500,00 грн, а також розраховано середньоденну заробітну плату позивача у розмірі 8 540,56 грн, середньомісячну кількість днів 21, вихідну допомогу у розмірі 1 076 110,56 грн. У довідці зазначено, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні премія за підсумками роботи за 2021 рік не нараховувалася; вихідна допомога при звільненні нараховувалася у розмірі шести окладів (а.с. 12-13). 29 грудня 2023 року представниця ОСОБА_2 направила на електронну адресу відповідача вимогу про розрахунок, якою просила поновити порушені трудові права позивача та провести з ним кінцевий розрахунок у повному обсязі, сплативши заборгованість зі сплати вихідної допомоги в сумі 296 110,56 грн (а.с. 20-21). 10 січня 2024 року АТ «Харківміськгаз» надав відповідь № 05.1/25 щодо відсутності підстав для задоволення вимоги, правомірності дій при здійсненні остаточного розрахунку та права на звернення до суду (а.с. 46). Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно із частиною 1 статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю. Відповідно до статті 44 КзПП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Частиною 1 статті 47 КЗпП передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Статтею 83 КЗпП України та статтею 24 Закону «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100). Розділом ІІ Порядку №100 (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. За абзацом 3 пункту 3 розділу III Порядку № 100 премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються до заробітку у частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді та пропорційно до відпрацьованого часу. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 753/15508/20 (провадження № 61-9255св22). Відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Судом встановлено що 17 березня 2023 року позивач отримав копію наказу про звільнення № 45/01.5.1з від 16 березня 2023 року згідно пункту 5 статті 41 КЗпП України та копію повідомлення про виплачені суми при звільненні. У повідомленні про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні 16 березня 2023 року, міститься інформація про те, що ОСОБА_2 нараховано всього 1 344 279,21 грн, з яких: оклад (з 1 по 16 березня 2023 року) 68 532,61 грн, компенсація відпустки (94 дні) 495 746,60 грн, вихідна допомоги 780 000,00 грн; утримані суми військового збору (20 164,19 грн) та податку на доходи фізичних осіб (241 970,26 грн); виплачений аванс 49 849,00 грн; борг підприємства на кінець місяця 1 032 295,76 грн (а.с. 45). На підтвердження неправильного нарахування розміру виплаченої позивачу вихідної допомоги при звільненні стороною позивача надано відповідь та довідка про нарахування ОСОБА_2 премій за 2021 та 2022 роки із зазначенням, що до розрахунку середнього заробітку для нарахування вихідної допомоги при звільненні позивача премії не враховувались, вихідна допомога при звільненні нараховувалась у розмірі 6 (шість) окладів (а.с. 14 зворот). Із «Повідомлення про суми нараховані та виплачені працівникові при звільнені 16 березня 2023 року» вбачається, що ОСОБА_2 було нараховано 780 000,00 грн вихідної допомоги (а.с. 45), в той час як із довідки № 1, сформованої на адвокатський запит від 21 грудня 2023 року вбачається, що розмір вихідної допомоги при звільненні позивача, розрахований виходячи з розміру середньої заробітної плати 8540,56 грн, визначеної з урахуванням річних премій, дорівнює 1 076 110,56 грн (а.с. 15). Відповідач доказів на спростування зазначених обставин суду не надав, тому судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення недоплаченої суми вихідної допомоги, визначеної з розрахунку середнього заробітку з урахуванням премій, є обґрунтованими. Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, провадження № 14-47цс21). Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини. При цьому належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, у зв`язку з недоплатою вихідної допомоги при звільненні позивач також має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що за шість місяців становить 1 076 110,56 грн. Однак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення позивача до суду з пропуском передбачених законом строків, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову у разі доведення факту порушення прав позивача. Відповідно до статті 233 КЗпП (в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, за якою із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Встановлений статтею 233 КЗпП України строк звернення до суду є спеціальним строком для судового захисту трудових прав і застосовується виключно щодо спорів, які за своєю юридичною природою належать до трудового права. Такий строк не є строком позовної давності, який регулюється нормами ЦК України. До близьких за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06 липня 2022 року у справі № 148/201/21 (провадження № 61-16063св21), від 14 грудня 2022 року у справі № 750/10938/15-ц (провадження № 61-559св22). У рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини 1 статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу треба розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Конституційний Суд України звернув увагу, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі необґрунтованості позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити на підставі необґрунтованості позовних вимог; строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину. Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження№ 61-7480сво22), постанові Верховного Суду від 17 січня 2024року у справі № 130/1596/22 (провадження № 61-6838св23). З урахуванням того, що ОСОБА_2 звільнено 16 березня 2023 року, видано йому повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні 17 березня 2023 року та проведено остаточний розрахунок з ним 21 березня 2023 року, коли тривав карантин, для нього тримісячний строк на подання позовної заяви до суду обраховується з 01 липня 2023 року та сплив 01 жовтня 2023 року. Проте з позовом ОСОБА_2 звернувся лише у січні 2024 року. Суд першої інстанції не врахував продовження строку на звернення до суду на час карантину та вважав, що він сплив у червні 2023 року. Однак, на правильність вирішення спору по суті це не вплинуло. Із нової редакції статті 234 КЗпП України вбачається, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Проте ОСОБА_2 не було наведено поважних причин для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Його посилання на те, що копію повідомлення про суми, нараховані і виплачені при звільненні, він 17 березня 2023 року не отримував, а лише ознайомився з ним, спростовуються матеріалами справи, зокрема, аркушем ознайомлення (а.с. 44 зворот). Доводи щодо не інформативності такого повідомлення та його незрозумілості, приховування роботодавцем інформації, спростовуються змістом цього документа, з якого вбачаються всі нараховані позивачу суми, а відсутність у ньому оспорюваної суми вихідної допомоги (1 076 110,56 грн) не свідчить про те, що це повідомлення не відповідає вимогам статті 116 КЗпП. З урахуванням того, що позивачу було відомо про отримання ним премій за попередні роки, він не був позбавлений можливості встановити їх неврахування відповідачем при визначенні розміру вихідної допомоги, отримавши 17 березня 2023 року повідомлення про нараховані і виплачені суми, а також отримавши остаточний розрахунок 21 березня 2023 року. За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позову через пропуск строків на звернення до суду. Доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат апеляційним судом не вирішувалося. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 червня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 18 листопада 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді Н.П. Пилипчук В.Б. Яцина