Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3278/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3278/24 пров. № А/857/13360/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 380/3278/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про стягнення витрат (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кравцівим О.Р. в м. Львів Львівської області в порядку письмового провадження), - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП), в якому просить стягнути з ГУ НП на свою користь компенсаційні витрати, понесені у зв`язку із відрядженням, на підставі наказу ГУ НП від 09.11.2023 № 4008, у сумі 14560,15 грн. (добові 9000,00 грн. та вартість палива 5560,15 грн.). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у задоволенні адміністративний позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2024 скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що перебував у службовому відрядженні та має право на компенсацію витрат, після повернення до місця постійного проходження служби. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що позивач проходить службу на посаді інспектора ВРПП Самбірського РВП ГУ НП. Наказом начальника ГУ НП від 09.11.2023 № 4008 «Про направлення працівника ВРПП» позивача направлено терміном з 13.11.2023 по 12.12.2023 до відділу поліції № 3 (м. Пустомити) Львівського РУП №2 ГУ НП у Львівській області, у зв`язку з некомплектом штатної чисельності СРПП відділу поліції № 3 (м. Пустомити) Львівського РУП № 2 ГУ НП, а також для забезпечення публічної безпеки та порядку, безпеки дорожнього руху. Позивач звернувся до ГУ НП із рапортом від 13.12.2023, в якому просив здійснити виплату компенсації витрат у зв`язку із відрядженням. До рапорта позивач долучив копію наказу ГУ НП від 09.11.2023 № 4008 та оригінали квитанцій за період з 15.11.2023 по 12.12.2023. Відповідач листом від 26.12.2023 повідомив позивача, що у зв`язку із відсутністю на момент розгляду рапорта звіту про використання коштів на відрядження, посвідчення про відрядження та службової карти автоматизованої інформаційної системи «Відрядження», пакет документів повернуто позивачу без виконання. Вважаючи дій відповідача протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що наказ начальника ГУ НП від 09.11.2023 № 4008 «Про направлення працівника ВРПП» виданий у межах та з метою реалізації повноважень органів Національної поліції для ефективного вирішення завдань оборони держави, керівником, якому таке право надано законом. У зв`язку з цим не був направлений у службове відрядження, а залучався, як поліцейський, для забезпечення та охорони публічної безпеки та порядку, безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі закон № 580-VIII) Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. У розумінні частини першої статті 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» Національна поліція є правоохоронним органом. Згідно з частиною першою статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції (частина перша статті 17 Закону № 580-VIII). У силу положень частини десятої статті 62 Закону № 580-VIII, яка визначає гарантії професійної діяльності поліцейського, поліцейський користується повноваженнями, передбаченими цим Законом, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу, та може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей. Відповідно до статті 62 Закону України № 580-VIII поліцейський під час виконання покладених на поліцію повноважень є представником держави, забезпечується належними умовами для виконання покладених на нього службових обов`язків, своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України, у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства, захищає свої права, свободи та законні інтереси всіма способами, що передбачені законом. За приписами частини четвертої статті 8 Закону № 580-VIII під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва. Відповідно до пункту 24 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості. Частиною другою статті 24 Закону № 580-VIII передбачено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості. Відповідно до положень пунктів 1, 2 розділу І Інструкції про службові відрядження поліцейських у межах України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.08.2017 № 672 (далі - Інструкція № 672, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ця інструкція визначає особливості направлення у службові відрядження поліцейських структурних підрозділів апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції та головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, у тому числі їх територіальних (відокремлених) підрозділів (управлінь, відділів, відділень поліції), а також підприємств, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи (підрозділи) поліції), у межах України. Службовим відрядженням вважається поїздка поліцейського за наказом, підписаним керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до їх компетенції, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового завдання поза місцем його постійної служби. Основними завданнями службових відряджень є: - вивчення і перевірка стану службової діяльності органів (підрозділів) поліції; - надання практичної допомоги в службовій діяльності органів (підрозділів) поліції; - проведення оперативно-профілактичних заходів; - участь у проведенні слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у конкретному кримінальному провадженні; - проведення службових розслідувань; - вирішення проблемних питань діяльності органів (підрозділів) поліції; - участь у проведенні нарад, конференцій, семінарів та інших заходів; - вивчення та поширення передового досвіду, новітніх форм і методів роботи; - навчання працівників органів (підрозділів) поліції. Згідно положень пункту 1 розділу ІІ Інструкції № 672 при направленні поліцейського у службове відрядження видається наказ, підписаний керівником органу поліції або особою, яка виконує його обов`язки, його першим заступником або заступниками відповідно до розподілу функціональних обов`язків (посадових інструкцій). Відповідно до приписів пункту 1 розділу ІІІ Інструкції № 672 поліцейському, який направляється у службове відрядження, видається посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи «Відрядження» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», які оформлюються відрядженою особою. Орган (підрозділ) поліції самостійно забезпечує виготовлення бланків посвідчень про відрядження. На бланку посвідчення про відрядження проставляється відповідні серія та номер. Положенням пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 672 встановлено, що поліцейський, який виїжджає у службове відрядження, зобов`язаний у підрозділі документального забезпечення органу (підрозділу) поліції отримати посвідчення про відрядження, заповнити всі його реквізити, після чого у разі необхідності подати талон посвідчення про відрядження до бухгалтерської служби органу (підрозділу) поліції для отримання авансу. Пунктом 9 розділу ІІІ Інструкції № 672 передбачено, що витрати на службове відрядження відшкодовуються відповідно до постанови КМУ № 98 та Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №

59. Приписами пунктів 16-18 розділу ІІІ Інструкції № 672 визначено, що після повернення зі службового відрядження протягом п`яти робочих днів поліцейський зобов`язаний подати до бухгалтерської служби картку АІС «Відрядження» у паперовому вигляді, посвідчення про відрядження та звіт про використання коштів. Поліцейський заповнює картку АІС «Відрядження» відповідно до порядку її заповнення, визначеного в посвідченні про відрядження. Якщо до бухгалтерської служби звіт про використання коштів подано заповненим неповністю, з помилками та/або без підтвердних документів, його разом зі всіма документами повертають поліцейському без виконання. Як встановлено матеріалами справи, що позивач у період з 13.11.2023 по 12.12.2023 направлявся для несення служби до відділу поліції № 3 (м. Пустомити) Львівського РУП № 2 ГУ НП у зв`язку з некомплектом штатної чисельності СРПП, а також для забезпечення публічної безпеки та порядку, безпеки дорожнього руху, що сторонами не заперечується. Позивач вважаючи, що перебуває у службовому відрядженні та має право на компенсацію витрат, після повернення до місця постійного проходження служби звернувся до відповідача із рапортом, проте відповідач повернув такий без виконання. Підставою для повернення зазначено відсутність на момент розгляду рапорта звіту про використання коштів на відрядження, посвідчення про відрядження та службової карти автоматизованої інформаційної системи «Відрядження». Як стверджує ГУ НП, управління не здійснювало оформлення вказаних документів, оскільки видавався наказ з метою направлення позивача до іншого територіального підрозділу обумовлене інтересами служби, а не з метою відрядження позивача. Окрім того, виїзд поліцейського у службове відрядження без посвідчення про відрядження не дозволяється. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у зв`язку з цим відповідачем правомірно не надавалось посвідчення про відрядження з талоном посвідчення про відрядження та карткою автоматизованої інформаційної системи «Відрядження» інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України», які оформлюються відрядженою особою. Як вірно зазначено судом першої інстанції, на період введення в Україні воєнного стану здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. За таких обставин, метою направлення позивача для несення служби у СРПП відділу поліції № 3 (м. Пустомити) Львівського РУП № 2 ГУ НП у Львівській області було забезпечення інтересів служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, виданими у межах та з метою реалізації повноважень органів Національної поліції для ефективного вирішення завдань оборони держави, керівником, якому таке право надано законом. Покликання апелянта на те, що він отримував табельну вогнепальну зброю і цей факт підтверджує його доводи про направлення саме у відрядження, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки наведеними вище аргументами підтверджується інша мета виданого наказу, яка не передбачає направлення позивача у відрядження. До того ж, порядок видачі та зберігання табельної зброї поліцейськими не має жодного відношення до вирішення даного спору. Стосовно ж покликань на статтю 65 Закону № 580-VIII апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції вірно послався на абзац другий частини восьмої даної правової норми, згідно якої поліцейські зобов`язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Інші положення цієї статті, які хибно тлумачить апелянт в контексті спірних правовідносин, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі професійної спілки, відмовивши у відповідному клопотанні позивача. Відтак, покликання апелянта на порушення норм процесуального права, пов`язаного з незалученням даного учасника до участі у розгляді справи, безпідставні. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає. Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року у справі № 380/3278/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар