Постанова 4856 № 686/25878/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 686/25878/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чевилюк З.А. Суддя-доповідач - Курко О. П. 12 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Курка О. П. суддів: Шидловського В.Б. Боровицького О. А. , за участю: секретаря судового засідання: Яремчук Л.С, представника позивача: Гладія В.С., представника відповідача: Річко О.О., відповідача: ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області до ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, В С Т А Н О В И В : в вересні 2024 року Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області звернулось до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області з позовом до ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити її, а рішення суду першої інстанції скасувати. Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про затримання для ідентифікації та забезпечення примусового видворення, строком на шість місяців з поміщенням до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Позивач стверджує, що 23.09.2024 було виявлено та доставлено до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області громадянку Російської Федерації ОСОБА_1 , яка перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства. Документи, які б давали право на виїзд, а також документи, які б підтверджували законність перебування ії на території України відсутні. Відповідач була документована паспортом громадянина російської федерації НОМЕР_1 , дата закінчення дії документу - 04.09.2024. Паспортний документ який надає право для виїзду за кордон у відповідача відсутній. За результатами перевірки відділом з питань паспортизації, реєстрації та еміграції, проведеної за наявними обліками територіальних органів ДМС встановлено, що відповідач за обліками щодо наявності паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, процедури встановлення особи або визнання паспортів громадянина України недійсними, не значиться. Крім того, відповідач посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, а також набуття громадянства України не зверталась. Біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, відповідача не визнано. Відповідач зверталась з позовом до суду про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії стосовно прийняття Управлінням заявою про визнання біженцем. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.02.2024 у справі №560/16931/23 в задоволенні позовних вимог відмовлено, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 23.05.2024 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Зокрема, у вказаних судових рішеннях суди дійшли висновку, що позивач не зверталась до Управління належним чином із заявою про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» або зазнати серйозної шкоди, пов`язаної з умовами, зазначеними у статті З Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/EU та пункті 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VІ. ОСОБА_1 прибула на територію України 31.10.2021, перетнула кордон законно, проте не зверталась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту подане із зволіканням після тривалого перебування на території України лише з метою легалізації. Крім того, важливим є те, що, відповідно до актуальної інформації по країні походження, на даний час спостерігаються позитивні зміни щодо діяльності Свідків Єгови на території Російської Федерації. Відповідач офіційно не працевлаштований, а також відсутній документ який би давав право на виїзд за межі території України. Дата останнього в`їзду на територію України - 31.10.2021 згідно даних Аркан. Протоколом №ПР МХМ 001347 встановлено: вчасно не залишила територію України після закінчення відповідного терміну перебування, в тому числі з 13.09.2023. На даний час у відповідача немає жодних законних підстав для перебування на території України. Підставами вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду є: -відсутність законних підстав для перебування іноземця на території України (передбачені ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»; -відсутність документів, які б надавали право на перетин кордону для виїзду з території України; -відсутність фінансового забезпечення та законного джерела отримання коштів для перебування на території України та виїзду за її межі. Неможливість досудового врегулювання спору зумовила звернення позивача до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. У відповідності до вимог ч.3 ст.3 розділу І Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (на далі «Закон»), іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно з вимогами ч.2 ст.32 Закону, іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов`язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв`язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій. Як вбачається з положень ч.1 і ч.2 ст.30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо: вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Відповідно до ч.8 ст. 26 Закону, примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону). Згідно з положеннями ч.1 ст.289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. Судом встановлено, що УДМС у Хмельницькій області 23.09.2024 року щодо Відповідача було складено протокол про вчинення ним адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП та притягнуто останнього до адміністративної відповідальності за порушення вимог ч.3 ст.З Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та п.2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ №150 від 15.02.2012.З зазначеними документами відповідач ознайомився та підписав. Позивачем було встановлено, що документи, які б давали право на виїзд, а також документи, які б підтверджували законність перебування відповідача на території України відсутні. Відповідач була документована паспортом громадянина російської федерації 65№ НОМЕР_2 , дата закінчення дії документу - 04.09.2024. Паспортний документ який надає право для виїзду за кордон у Відповідача відсутній. За результатами перевірки відділом з питань паспортизації, реєстрації та еміграції, проведеної за наявними обліками територіальних органів ДМС встановлено, що Відповідач за обліками щодо наявності паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, процедури встановлення особи або визнання паспортів громадянина України недійсними, не значиться. Крім того, Відповідач посвідкою на постійне проживання та тимчасове проживання не документований, із заявами про продовження строку перебування, оформлення дозволу на імміграцію, а також набуття громадянства України не звертався. Біженцем або особою, що потребує додаткового чи тимчасового захисту, відповідача не визнано. В той же час, не заперечено факт неодноразового звернення відповідача до позивача з метою отримання статусу біженця 10.01.2023 року, 12.09.2023 року, 28.05.2024 року, що не спростовано позивачем. Відповідач перебуває у зареєстрованому шлюбі на території України, задокументованому свідоцтвом про шлюб у 2022 році. Питання щодо законності відмови у оформлені статусу біженця відповідачу наразі переглядається апеляційною інстанцією, що не заперечено представником позивача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовної заяви. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 вересня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 12 листопада 2024 року. Головуючий Курко О. П. Судді Шидловський В.Б. Боровицький О. А.