Постанова 4856 № 120/443/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/443/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Воробйова І.А. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 08 листопада 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про скасування рішень, В С Т А Н О В И В : фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач ) до Головного управління ДПС у Вінницькій області (далі ГУ ДПС у Вінницькій області, відповідач) із позовом, в якому просив: - скасувати податкове повідомлення - рішення №130/02-32-09-04/ НОМЕР_1 від 06.01.22 р., яким застосовано штрафні санкції в сумі 10000 грн.; - скасувати рішення про застосування фінансових санкцій від 06.01.2022 р. №122/02-32-09-04/ НОМЕР_1 , яким застосовано штраф в розмірі 500 000 грн. за здійснення господарської діяльності зі зберігання пального без ліцензії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 позов задоволено частково. Скасовано Головного управління ДПС у Вінницькій області податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Вінницькій області №120/02-32-09-03/2218710379 від 06.01.22 р. в частині штрафних санкції в сумі 1 000 грн. В решті вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Як встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області від 09.11.2021 р. №3812к, виданого на підставі п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України, проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 . За наслідком проведеної перевірки складено акт №10616/02-32-09-04/ НОМЕР_1 від 19.11.2021 року, в якому зазначено, що в період з 17.11.2020 р. по 19.11.2021 р. (з 17.11.2020 р. по 25.11.2020 р., 11.05.2021 р.) не подано/несвоєчасне подано довідки про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу та залишків пального на акцизному складі пального в кількості за десять звітних діб. Вказано, що в період з 24.04.2021 р. по 17.06.2021 р. здійснювалась господарська діяльність із зберігання дизельного пального без наявності ліценції, чим порушено вимоги статті 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. На підставі цих висновків акту контролюючим органом прийнято: - рішення від 06.01.2022 р. №122/02-32-09-04/ НОМЕР_1 , яким застосовано штраф у розмірі 500 000 грн.; - податкове повідомлення - рішення №120/02-32-09-03/2218710379 від 06.01.22 р., яким застосовано штрафні санкції в сумі 10000 грн. Не погоджуючись із цими рішеннями, позивач звернувся до суду із позовом. Визначаючись щодо позовних вимог в частині скасування рішення від 06.01.2022 р. №122/02-32-09-04/ НОМЕР_1 , яким застосовано штраф у розмірі 500 000 грн., то суд враховуючи, що позивачу анульовано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, однак на АЗС зберігались залишки пального, зокрема в резервуарі №1 залишок становив 841, 09 л., а в резервуарі №2 залишок становив 1189, 28 л (арк. справи 16), дійшов висновку, що застосування фінансової санкції у вигляді штрафу 500000 гривень за зберігання пального без наявності ліцензії за період є правомірним, а отже рішення в цій частині не підлягає скасуванню. Надаючи оцінку податковому повідомленню - рішенню №120/02-32-09-03/ НОМЕР_1 від 06.01.22 р., яким застосовано штрафні санкції в сумі 10 000 грн, то суд дійшов висновку, що штраф за неподання електронних документів в період з 17.11.2020 р. по 25.11. 2020 р. застосовано правомірно, відповідно, рішення про застосування штрафу на суму 9000 грн. не підлягає скасуванню. Разом з тим, суд дійшов висновку, що рішення №120/02-32-09-03/2218710379 від 06.01.22 р., яким застосовано штрафні санкції за несвоєчасне подання електронного документу за 11.05.2021 р. в сумі 1000 грн. підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України. Відповідно до пп. 19-1.1.16 п. 19-1.1 ст. 19 ПК України контролюючі органи здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального. За приписами пп.20.1.4, 20.1.8, 20.1.10 п.20.1 ст.20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення; здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів та під час проведення перевірок перевіряти документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції. Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (п. 80.1 статті 80 ПК України. Приписами пунктів 80.2 - 80.5, пунктів 80.9-80.10 статті 80 ПК України визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування; неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спи Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону № 481/95-ВР контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Відповідно до п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 ПК України акцизний склад - це: а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів; б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального. Не є акцизним складом: а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії; б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам. в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам; г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої; ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару. Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону № 481/95-ВР під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик. Статтею 1 Закону №481/95-ВР також визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Частиною 1 ст. 15 Закону № 481/95-ВР визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії (частина сімнадцята статті 15 Закону № 481/95-ВР). Крім того, згідно з нормами ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі. Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують. Також за змістом ст. 15 Закону № 481/95-ВР ліцензія анулюється шляхом прийняття органом, який видав ліцензію, відповідного письмового розпорядження на підставі: Заяви суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); рішення про скасування державної реєстрації суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво); несплати чергового платежу за ліцензію протягом 30 календарних днів від моменту призупинення ліцензії; рішення суду про встановлення факту незаконного використання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) марок акцизного податку (стосовно імпортерів); рішення суду про встановлення факту торгівлі суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольними напоями або тютюновими виробами без марок акцизного податку; рішення суду про встановлення факту переміщення суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) алкогольних напоїв або тютюнових виробів поза митним контролем; порушення вимог статті 15-3 цього Закону щодо продажу алкогольних напоїв, тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років або у не визначених для цього місцях; отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами; встановлення факту подання заявником недостовірних даних у документах, поданих разом із заявою на отримання ліцензії. Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання. Водночас, як уже зазначалося, розпорядженням ГУ ДПС у Вінницькій області від 16.04.2021 №69/Р/Л дія зазначеної ліцензії анульована з причини отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами. Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Відповідно до абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень. Як свідчать обставини справи, на підставі електронних баз даних АІС "Податковий блок", поданих декларацій акцизного податку (Додаток 1-1), довідок про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків пального на акцизному складі №1015613 (електронна форма документу J0210401) та наданих до перевірки змінних звітів АЗС (форма 17- НП) №б/н від 25.04.2021р. та №б/н від 23.06.2021р., Z-звітів РРО №758 від 24.04.2021 року, №760 від 23.06.2021 року та бухгалтерської довідки про рух пального на АЗС встановлено факт, що Позивач у період з 24.04.2021р. по 17.06.2021р. на акцизному складі №1015613 здійснював господарську діяльність із зберігання пального (дизельне пальне та газ скраплений) без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального. Перезвіркою встановлено, щоденні наявні залишки пального у період з 24.04.2021р. по 17.06.2021р.складали: Резервуар № 1, газ скраплений - 851,09 л.; Резервуар №2, дизельне паливо - 1 189,28 л. Позивач не заперечує факт того, що між анулюванням попередньої ліцензії та отриманням нової в резервуарах АЗС були наявні залишки пального. Водночас вказує на відсутність вини як суб`єктивної сторони правопорушення, оскільки переконаний, що не здійснював діяльності зі зберігання пального, не передбачав і не допускав можливості анулювання ліцензії. Також апелянт зазначає, що ані Законом № 481/95-ВР, ані ПК України не врегульовано питання подальшої долі палива, яке залишилось нереалізованим у разі анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за Розпорядженням контролюючого органу; також законодавчо не врегульований і порядок дій платника податків, у разі наявності залишків пального на день анулювання йому ліцензії на право роздрібної торгівлі паливом. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд виходить з такого. Податковим правопорушенням згідно із п. 109.1 ст.109 ПК України є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 112.1, п. 112.2 ст. 112 ПК України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Отже, не вжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення. Суд зазначає, що ПК України не містить визначення поняття "вина", однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 ст.112 ПК України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Таким чином, умовами, які визначають вину особи, у розумінні ст. 112 Кодексу є: - встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; - доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення. Отже, обов`язок доведення вини ПК України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини. Варто відмити, що разом із цим, необхідно враховувати, що згідно з п. 109.3 ст. 109 Кодексу необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу. У всіх інших випадках визначених Кодексом, за які передбачена фінансова відповідальність, обов`язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності є виключно не дотримання нею вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена. Згідно з підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 ПК України обставинами, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, є вчинення діяння (дії або бездіяльності) внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажору). Суд зазначає, що Законом № 481/95-ВР передбачено отримання ліцензії на право здійснення діяльності із зберігання пального, в якій зазначається місцезнаходження місця такого зберігання. Суб`єкт господарювання може зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання лише в місцях виробництва пального або місцях оптової чи роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Таким чином, на період дії ліцензії від 19.11.2020 року ФОП ОСОБА_1 міг не отримувати ліцензію на право зберігання пального в зазначеному у такій ліцензії місці роздрібної торгівлі пальним. Проте, враховуючи, що 23.04.2021 ФОП ОСОБА_1 отримав розпорядження про анулювання ліцензії від 19.11.2020 року, він втратив право на зберігання пального в місці роздрібної торгівлі пальним. В даному випадку позивачу анульовано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на підставі отримання від уповноважених органів інформації, що документи, копії яких подані разом із заявою на отримання ліцензії, не видавалися/не погоджувалися такими органами. Дана підстава чітко передбачена ст. 15 Закону №481/95-ВР. До того ж відповідно до ст. 15 Закону №481/95-ВР відповідальність за достовірність даних у документах, поданих разом із заявою, несе заявник. Тому доводи про відсутність вини з боку платника податків в даному випадку є безпідставними. Суд зауважує також, що доказів оскарження/скасування розпорядження про анулювання позивачу ліцензії до матеріалів справи не надано. Суд погоджується з доводами позивача, що ані Законом № 481/95-ВР, ані ПК України не врегульовано питання подальшої долі палива, яке залишилось нереалізованим у разі анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за Розпорядженням контролюючого органу; також законодавчо не врегульований і порядок дій платника податків, у разі наявності залишків пального на день анулювання йому ліцензії на право роздрібної торгівлі паливом. Водночас суд звертає увагу на те, що абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону № 481/95-ВР прямо встановлена відповідальність суб`єктів господарювання у вигляді штрафу у разі зберігання пального без наявності ліцензії у розмірі 500000 грн. Відтак, за зберігання на АЗС залишків пального (придбаного раніше на законних підставах), в період з моменту анулювання до моменту отримання нової ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, передбачена відповідальність - застосування фінансової санкції у вигляді штрафу - 500000 грн за зберігання пального без наявності ліцензії. Згідно із частиною першою статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Враховуючи викладене, платник податку у випадку анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним має самостійно з врахуванням фактичних обставин вчинити на власний розсуд дії для забезпечення дотримання вимог частини першої статті 15 Закону №481 про здійснення господарської діяльності із зберігання законно придбаного і наявного в місцях торгівлі пального за наявності ліцензії, зокрема отримати відповідну ліцензію чи звільнити резервуари від пального, тощо. Водночас позивачем не спростовано, що у період з з 24.04.2021р. по 17.06.2021 р. на акцизному складі №1015613 ФОП ОСОБА_1 здійснював зберігання пального без відповідних дозвільних документів, а саме ліцензії на право зберігання пального. Жодних об`єктивних та непереборних обставинами, що звільняють позивача від фінансової відповідальності під час розгляду справи не встановлено. Відтак, суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування фінансової санкції у вигляді штрафу 500000 гривень за зберігання пального без наявності ліцензії за період є правомірним, а отже податкове повідомлення-рішення №122/02-32-09-04/2218710379 від 06.01.2024 в цій частині не підлягає скасуванню. Також слід зазначити, що оскільки мотивувальна частина апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №120/02-32-09-03/2218710379 від 06.01.22 про застосування штрафу на суму 9000 грн., то колегія суддів, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, не переглядає рішення суду першої інстанції у вказаній частині. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.