Постанова Львівський апеляційний суд № 462/1496/24

Справа № 462/1496/24 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І. Провадження № 22-ц/811/1292/24 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі: головуючої: Н.П. Крайник суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри при секретарі: О.В. Псярук розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права спільної сумісної власності, визначення часток в спільному майні квартири та визнання права власності на 2/3 частки квартири, - В С Т А Н О В И В: 22.02.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в якому просила припинити право спільної сумісної власності, визначивши частки в спільному майні - квартирі за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , по 1/3 частці кожного; припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 1/3 частки кожного, а разом на 2/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , без грошової компенсації вартості їх часток; визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 в порядку припинення права спільної часткової власності 1/3 частки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 1/3 частки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позов обґрунтовувала тим, що вона та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який 15 січня 1997 року розірвано. З 25.09.1990 року сторони проживали за адресою АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_4 09.12.1994 року сторонами приватизовано спірну квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.09.2003 року серії САА № 564623 квартира за адресою АДРЕСА_1 належить їй та відповідачам на праві спільної сумісної власності. Квартира складається з одної кімнати, її загальна площа становить 31.1 кв.м, житлова площа - 14.8 кв.м. Згідно довідки ЛКП «Сигнівка» від 02.02.2023 року № 445 у квартирі зареєстровані вона ( ОСОБА_1 ) та відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , однак останні у спірній квартирі не проживають, про що ЛКП «Сигнівка» складено акт. При цьому ОСОБА_3 з 2002 року, а ОСОБА_4 з 2012 року постійно проживають в росії та є громадянами російської федерації. Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан. В період воєнного стану в Україні питання вчинення нотаріальних дій врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», згідно положень якої громадяни росії - країни агресора не можуть вчиняти жодних угод, які підлягають нотаріальному посвідченню, в тому числі договорів купівлі-продажу, дарування, міни та інших, а також завіряти нотаріально копії документів громадян росії. При посвідченні правочинів та завіренні копій документів нотаріуси повинні враховувати зазначену постанову та відмовляти у посвідченні таких угод та документів. Враховуючи наведене, вона позбавлена можливості вирішити в позасудовому порядку питання набуття нею у власність спірної квартири шляхом припинення права спільної сумісної власності на таку. При цьому, припинення права спільної сумісної власності, визначення часток в спільному майні квартири та визнання права власності на 2/3 частки квартири вважає ефективним засобом захисту її невизнаного права. На підтвердження підставності пред`явлених позовних вимоги нею до позовної заяви долучено нотаріально завірені заяви відповідачів, згідно яких вони відмовляються в її користь від своїх часток у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Просила позов задоволити. Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про припинення права спільної сумісної власності, визначення часток в спільному майні квартири та визнання права власності на 2/3 частки квартири задоволено частково. Припинено право спільної сумісної власності, визначено частки в спільному майні - квартирі за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/3 частці кожного. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто порівно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в користь держави судовий збір у розмірі 1 211(одну тисячу двісті одинадцять) грн 20 коп. Рішення суду в частині незадоволених позовних вимог оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зазначає, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки квартири в порядку припинення права спільної часткової власності на спірну квартиру, суд першої інстанції не врахував заяви відповідачів про визнання ними позовних вимог, в яких останні зазначили, що їх частка у спірній квартирі є незначною і не може бути виділена їм в натурі. При цьому питання, чи є частка у праві спільної сумісної власності незначною підлягає вирішенню судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи. Виходячи з технічної характеристики спірної квартири, кількості співвласників та практики Верховного Суду вважає, що належна відповідачам частка по 1/3 частки квартири, яка дорівнює приблизно 10.37 м.кв загальної площі та 4.94 м.кв житлової площі є незначною. Також припинення права власності відповідачів на їх частки по 1/3 в спільній квартирі не завдасть істотної шкоди їхнім правам та інтересам, оскільки протягом тривалого часу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не проживають у квартирі за адресою АДРЕСА_1 , не несуть жодних витрат на утриманням майна та не сплачують комунальні послуги, тобто самоусунулися від виконання зобов`язань по утриманні таких та відмовилися від своїх часток в користь позивачки, подавши відповідні заяви. Крім того, спірна квартира не є єдиним житлом відповідачів. Відповідач ОСОБА_3 з 2002 року проживає та зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 Російської Федерації, а відповідач ОСОБА_4 з 2012 року - за адресою АДРЕСА_3 Російської Федерації. Враховуючи, що спірна квартира є неподільною, виділ по 1/3 частці в натурі та спільне користування квартирою є неможливими, обставини, які б свідчили про спричинення істотної шкоди правам та інтересам відповідачів у випадку припинення їх права власності відсутні вважає, що припинення права власності відповідачів на 1/3 частки квартири кожного є справедливим та ефективним способом вирішення спору щодо володіння та користування спільним майном. Просить рішення суду частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким: - припинити право спільної часткової власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на 1/3 частки кожного, а разом на 2/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , без грошової компенсації вартості їх часток; - визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , в порядку припинення права спільної часткової власності 1/3 частки ОСОБА_3 та 1/3 частки ОСОБА_4 . В решті рішення суду залишити без змін. У засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подану ним скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив рішення суду в частині незадоволених позовних скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, тому суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності. Згідно з ч.1 ст.15 ЦКУкраїни кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відтак, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до п.1 ч.2 ст.16 ЦК Українивизнання права визначено одними із способів захисту цивільних прав та інтересів. Згідно ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) відповідачем. Відповідно до положень ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в ст. 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності». Згідно правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.11.2021 року у справі № 754/16751/18 (провадження № 61-10039св21), аналіз положень ст. 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 16.09.1999 року розірвано. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.09.2003 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 є співвласниками квартири за адресою АДРЕСА_1 . Як вбачається з довідки № 733 від 12.02.2024 року, виданої ЛКП «Сигнівка», в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають троє осіб: ОСОБА_3 (власник), ОСОБА_4 (син) та ОСОБА_1 (дружина). Згідно акту, складеного 12.02.2024 року комісією в складі майстрів ЛКП «Сигнівка» та в присутності сусідів, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 , але за значеною адресою на даний час не проживають. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 в частині припинення права спільної часткової власності та визнання за позивачкою права власності на квартируза адресою АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених законом підстав для припинення права відповідачів на частку у спільному майні за вимогою позивача. З таким висновком колегія суддів погоджується повністю, оскільки спірну квартиру за адресою АДРЕСА_1 за відсутності відповідного висновку експерта не можна вважати неподільною, а спільне володіння такою неможливим. При цьому, колегія суддів враховує, що згідно положень ст. 365 ЦК України рішення про припинення права особи на частку у спільному майні може бути ухвалено судом лише за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, що позивачкою виконано не було. Доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 22 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року. Головуючий: Н.П. Крайник Судді Я.А. Левик М.М. Шандра