Постанова КГС ВС № 922/5224/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2024 року м. Київ cправа № 922/5224/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б., за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В., представників: позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» - Василевська О. В, відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськгаз» - Мар`їна І. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 (колегія суддів: Пуль О. А. (головуючий), Білоусова Я, О., Мартюхіна Н. О.) та на рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 (суддя Прохоров С. А.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськгаз» про стягнення коштів, УСТАНОВИВ: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» (далі - позивача, ТОВ «Харківгаз Збут») подало до господарського суду позов, в якому просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківміськгаз» (далі - відповідача, ТОВ «Харківміськгаз») 4 189 674,92 грн збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача з визначення непобутовому споживачу спожитих у грудні 2018 року об`ємів природного газу в обсязі 293,268 тис. куб. м вартістю 4 180 923,62 грн, що встановили суди у справі № 922/137/19, тобто з вини відповідача, позивач закупив у продавця завищений обсяг природного газу, тому наявні підстави для стягнення збитків у розмірі 4 189 674,92 грн, які складаються з: - 4 180 923,62 грн - суми, зазначеної в акті приймання-передачі природного газу, дії щодо складання якого визнано протиправними у справі № 922/137/19; - 8 749,30 грн судових витрат, понесених позивачем при розгляді справи № 922/137/19. Господарський суд Харківської області у рішенні від 01.04.2024, залишеним без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 24.07.2024, у задоволенні позову відмовив. Висновки судів мотивовані відсутністю повного складу цивільного правопорушення для стягнення з відповідача збитків у розмірі 4 180 923,62 грн, а також недоведеністю позивачем неможливості коригування ним планового обсягу закупленого природного газу на 2018 рік. Щодо збитків у розмірі 8 749,30 грн, понесених у зв`язку з розглядом справи № 922/137/19, суди вказали на відсутність підстав для їх задоволення, оскільки ці судові витрати були розподілені судом пропорційно задоволеним вимогам відносно кожного з відповідачів у наведеній справі (ТОВ «Харківгаз Збут» та ТОВ «Харківміськгаз»). У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, а також на наявність підстав касаційного оскарження за п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати постановлені у справі рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що суди не врахували правових висновків Верховного Суду щодо питання застосування ст. 73- 75, 76, 77, 86, 236 ГПК України, стандартів доказування, принципу «змагальності сторін» у постановах: - від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 (Великої Палати Верховного Суду); - від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19 (Верховного Суду), в результаті чого суди залишили поза увагою обставини, встановлені у справі № 922/137/19, щодо неправомірності нарахувань відповідачем обсягів природного газу непобутовому споживачу та те, що визначення позивачем в акті приймання-передачі природного газу на суму 4 180 923,62 грн є наслідком виявлених порушень та неправомірних дій відповідача, тому саме з вини відповідача позивач закупив завищений обсяг природного газу та поніс збитки в розмірі 4 180 923,62 грн. Також за доводами касаційної скарги суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме: - п. 27 ч. 1 ст. 1 та ст. 39 Закону України «Про ринок природного газу», де чітко розмежовано функції операторів газорозподільної / газотранспортної систем, газосховища, установки LNG, постачальника природного газу, в результаті чого дійшли помилкового висновку, що коригування обсягів природного газу повинен здійснювати позивач, а не відповідач як Оператор ГРМ; - ч. 1 ст. 5 Закону України «Про природні монополії»; - п. 7 гл. 3 р. ІХ положення Кодексу газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРМ), затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (у редакції від 01.08.2018); - п. 12 Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496 (у редакції від 01.08.2018). Позивач зазначив, що саме за вказаними нормами, зокрема, на відповідача як Оператора ГРМ покладено обов`язок з коригування обсягів природного газу на підставі рішення суду, а коригування балансу позивачем як постачальником природного газу без відповідних дій Оператора ГРМ неможливе та неправомірне. У контексті наведеного позивач вказав на підставу касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, оскільки відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування підп. 8, 11 п. 3 гл. 2 р. І та п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018, яка діяла станом на момент виникнення правовідносин у справі № 922/137/19) у подібних правовідносинах. Окрім того, позивач посилається на те, що суди не дослідили та не надали оцінки підписаним відповідачем як Оператором ГРМ реєстрам обсягів розподіленого природного газу споживачам позивача за грудень 2018 року, на підставі яких позивач закупив природний газ для непобутових споживачів, в тому числі в обсязі 293,268 тис. куб. м вартістю 4 180 923,62 грн, що є підставою касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу. Верховний Суд в ухвалі від 25.09.2024 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України. 02.10.2024 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач заперечив доводи касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Харківгаз Збут» є постачальником природного газу для потреб непобутового споживача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БМВ Лізинг» (далі - ТОВ «БМВ Лізинг») на підставі дійсного договору від 01.01.2016. Обсяг переданого (спожитого) газу за розрахунковий період, що підлягає оплаті споживачем, визначається на межі балансової належності між Оператором ГРМ та споживачем на підставі даних комерційних вузлів обліку (лічильників газу), визначених у заяві - приєднання до договору розподілу природного газу, укладеного між Оператором ГРМ та споживачем, а також з урахуванням процедур, передбачених Кодексом ГРМ. Оператором ГРМ є ТОВ «Харківміськгаз» (відповідач), яке надає ТОВ «БМВ Лізинг» оплатні послуги з розподілу природного газу на підставі відповідного договору від 01.01.2016. Відповідно до додаткової угоди до договору від 01.01.2018 сторони визначили планові обсяги постачання газу у 2018 році по місяцях (1 квартал - 9 тис. куб. м, 2 квартал - 8,1 тис. куб. м, 3 квартал - 7,5 тис. куб. м, 4 квартал - 8,5 тис. куб. м). Згідно з підписаними ТОВ «Харківміськгаз» реєстрами обсягів розподіленого природного газу споживачам позивача обсяг фактично спожитого ТОВ «БМВ Лізинг» у грудні 2018 року природного газу склав 293,268 тис. куб. м. На підставі даних в реєстрах відповідача позивач (покупець) на умовах договору поставки природного газу від 27.12.2017 закупив у продавця природний газ для промислових споживачів, в тому числі для ТОВ «БМВ Лізинг» в обсязі 293,268 тис. куб. м. Суди з`ясували, що у договорі поставки природного газу покупець та продавець погодили, зокрема, такі умови: п. 1.1 - продавець зобов`язується передати у власність покупцю у 2018 році природний газ, а покупець - прийняти та оплатити його вартість на умовах договору; п. 2.1 - продавець передає покупцеві у 2018 році газ в обсязі до 30 650,00 тис. куб. м; п. 2.2 - обсяги газу, що планується передати за договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу; п. 2.3 - допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі + / - 5 % від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1 договору планованого обсягу продажу газу без коригування планового обсягу; п. 3.5 - коригування планових обсягів газу оформляється покупцем у вигляді заявки. Згідно з актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2018 до договору поставки природного газу у грудні 2018 року продавець передав, а покупець прийняв фактичний обсяг природного газу в об`ємі 4532,1669 тис. куб. м (вартістю 62 044 899,32 грн), 293,268 тис. куб. м з яких, за твердженням позивача, закуплено для ТОВ «БМВ Лізинг». Водночас суди попередніх інстанцій не встановили таких обставин, оскільки акт від 31.12.2018 містить відомості щодо загального обсягу газу без деталізації по споживачах. Відповідно до відображених відповідачем в реєстрах обсягів природного газу за грудень 2018 року позивач визначив ТОВ «БМВ Лізинг» вартість спожитого природного газу у грудні 2018 року, яка склала 4 180 923,62 грн за 293,268 тис. куб. м, про що зазначив в акті приймання-передачі природного газу від 31.12.2018 № ХОЗ00029096, який ТОВ «БМВ Лізинг» не підписало. У провадженні господарських судів перебувала справа № 922/137/19 за позовом ТОВ «БМВ Лізинг» до ТОВ «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз Збут», в межах розгляду якої вирішувались питання правомірності оформленого протоколом від 04.01.2019 № 868 рішення постійно діючої комісії з питань, пов`язаних з розглядом актів про порушення, складених у разі виявлення порушень споживачем (несанкціонованим споживачем), що не є побутовим, вимог Кодексу ГРМ, про задоволення акта про порушення від 26.12.2018 № 1625/18, складеного ТОВ «Харківміськгаз», а також правомірності дій: - ТОВ «Харківміськгаз» (відповідач у справі, яка розглядається) щодо складання: - акта приймання-передачі природного газу від 31.12.2018 № ХРГ0052778; - акта наданих послуг з розподілу природного газу № ХРГ00024984 від 31.12.2018 на суму 94 702,10 грн; - рахунка на оплату за розподіл природного газу № 69000030 від 08.01.2019 на суму 93 930,97 грн; - рахунка на оплату необлікованого (донарахованого) об`єму природного газу від 08.01.2019 № 69000044 на суму 21 234 502,40 грн; - розрахунка необлікованих об`ємів природного газу за період з 26.06.2018 до 01.12.2018 кількістю споживчого газу 1 801 816,00 куб. м; - розрахунку не облікованих об`ємів природного газу з 01.12.2018 до 26.12.2018 кількістю споживчого газу 290 880,00 куб. м; - ТОВ «Харківгаз Збут» (позивач у справі, яка розглядається) щодо складання акта приймання-передачі природного газу за договором на постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 31.12.2018 № ХОЗ00029096 на суму 4 180 923,62 грн. Господарський суд Харківської області у рішенні від 14.05.2019 у справі № 922/137/19, залишеному без змін Східним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 31.07.2019, позов задовольнив повністю, а саме: визнав протиправним та скасував назване рішення постійно діючої комісії та, як наслідок, визнав протиправними дії ТОВ «Харківміськгаз» та ТОВ «Харківгаз Збут» щодо складання документів, в тому числі розрахункових, на підставі рішення постійно діючої комісії, оскільки оскаржувані у справі документи не відповідають положенням, зокрема, Кодексу ГРМ. Верховний Суд у постанові від 05.11.2019 постановлені у справі № 922/137/19 судові рішення залишив без змін. Вказуючи що ТОВ «Харківгаз Збут» понесло збитки на суму 4 180 923,62 грн з вини відповідача, оскільки закупило завищений об`єм природного газу в обсязі 293,268 тис. куб. м на суму 4 180 923,62 грн, внаслідок чого був складений акт приймання-передачі природного газу від 31.12.2018 № ХОЗ00029096, дії щодо складання якого визнано неправомірними через виявлені порушення та неправомірні дії ТОВ «Харківміськгаз», про що зазначено у судових рішеннях у справі № 922/137/19, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у позові суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів належними доказами: - самого факту заподіяння збитків в розумінні ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, оскільки з аналізу спірних правовідносин вбачається, що обсяги газу, які були закуплені для «БМВ Лізинг» на суму 4 180 923,62 грн, фактично не були спожиті, адже матеріали справи не містять доказів як самої поставки, так і фактичного споживання ТОВ «БМВ Лізинг» такого обсягу газу, а нарахування 4 180 923,62 грн визнано неправомірним у справі № 922/137/19; - наявність в діях відповідача вини, з якою позивач пов`язує безпідставну закупівлю об`ємів природного газу в більшому розмірі, оскільки (1) такі обсяги були закуплені в межах плану, визначеного договором від 27.12.2017 (п. 2.1 - у грудні - 5 100,00 тис. куб. м), (2) матеріали справи не містять доказів на підтвердження здійснення позивачем заявок до продавця на коригування планових обсягів газу за договором від 27.12.2017 (п. 3.5), з яких би вбачалось, що такий обсяг газу на грудень 2018 року замовлено саме на підставі обсягів, визначених відповідачем у реєстрі, (3) позивач не довів неможливості коригування закуплених обсягів газу з його продавцем; - наявність причинно-наслідкового зв`язку між закупівлею позивачем газу на суму 4 180 923,62 грн, яку позивач вважає понесеними збитками, та протиправною поведінкою відповідача; - розміру понесених збитків, оскільки матеріали справи не містять розрахунку майнової шкоди та обґрунтованого розрахунку закупівельної вартості природного газу, що свідчить про документальну необґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми збитків у розмірі 4 189 672,92 грн. Отже, відмова у позові мотивована недоведеністю позивачем повного складу цивільного правопорушення, з якими закон пов`язує наявність підстав для зобов`язання відповідача відшкодувати збитки, а саме: протиправних дій відповідача; збитків та їх розміру; причинно-наслідкового зв`язку між допущеними відповідачем порушеннями (справа № 922/137/19) та наявністю збитків, про стягнення яких заявлено у справі, яка розглядається. Водночас суди відхилили посилання позивача на судові рішення у справі № 922/137/19, зазначивши, що обставини щодо наявності збитків у будь-кого з учасників справи № 922/137/19 суди не встановлювали в межах вказаної справи, оскільки це питання не було предметом дослідження, що виключає наявність протиправної поведінки відповідача для стягнення збитків у справі, яка розглядається. У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Враховуючи доводи касаційної скарги, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині відмови у стягненні 4 180 923,62 грн, які входять до складу повного розміру збитків, заявлених до стягнення. В іншій частині - щодо відмови у стягненні 8 749,30 грн, які входять до складу повного розміру збитків, заявлених до стягнення, рішення судів не оскаржуються, тому не переглядаються. Щодо підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України У касаційній скарзі позивач посилається на те, що суди залишили поза увагою обставини, встановлені у справі № 922/137/19, щодо неправомірності нарахувань відповідачем обсягів природного газу непобутовому споживачу та те, що визначення позивачем в акті приймання-передачі природного газу 31.12.2018 № ХОЗ00029096 на суму 4 180 923,62 грн є наслідком виявлених порушень та неправомірних дій відповідача, тому саме з вини відповідача позивач закупив завищений обсяг природного газу та поніс збитки в розмірі 4 180 923,62 грн. У контексті наведеного скаржник вказує на порушення судами норм процесуального права ст. 73- 75, 76, 77, 86, 236 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду у відповідних постановах щодо питання їх застосування та застосування стандартів доказування, принципу «змагальності сторін», чим обґрунтовує підставу касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України. Перевіривши вказані доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Верховний Суд у постанові від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, на яку зроблено посилання в касаційній скарзі, зазначав, що судове рішення має відповідати приписам ст. 236 ГПК України, тобто судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів ст. 86 цього Кодексу оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Обставини справи - це факти, які мають значення для вирішення спору, як-от: вчинення чи невчинення особою певної дії; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій або настання подій тощо. Відсутність заперечень обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх позовних вимог, з боку відповідача не означає доведеність цих вимог (висновок Верховного Суду у постанові від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17, на яку покликається скаржник). Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 76, 77 ГПК України). У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що принцип «змагальності сторін» забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (аналогічний висновок наведений Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, на яку посилається скаржник). Разом з цим за наявності визначених ст. 75 ГПК України підстав учасники процесу можуть бути звільнені від доказування, зокрема, ч. 4 цієї статті передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, на яку здійснено посилання в касаційній скарзі. Водночас, аналізуючи положення ч. 7 ст. 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, на яку посилається скаржник, дійшла висновку, що преюдиційне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувалися і встановлювалися у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, на яку також покликається скаржник, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержані стороною вимоги закону тощо. З огляду на наведене можна зробити висновок, що попереднє рішення суду у справі (в якій брали участь ті ж самі сторони) може бути враховано під час розгляду іншого спору та слугувати підставою для звільнення учасників процесу від доказування певних обставин, однак з урахуванням передбачених ст. 75 ГПК України правил, зокрема що преюдиціальне значення надається виключно обставинам, установленим судовими рішеннями, серед яких можна виокремити обставини (факти) того, чи мали місце ці діяння та чи вчинені вони цією особою, а не правовій оцінці таких обставин, яка може полягати, зокрема, у висновках суду про те, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною. Отже, наведені у справі № 922/137/19 висновки щодо неправомірності дій ТОВ «Харківміськгаз» через порушення приписів, що регулюють діяльність товариства, не мають преюдиційного характеру для справи № 922/5224/23, яка розглядається, оскільки такі висновки не є обставиною справи, а є правовою оцінкою суду дій відповідача в іншому спорі з іншим предметом. З огляду на наведене колегія суддів не вбачає у діях судів попередніх інстанцій при вирішенні справи, яка розглядається, порушень норм процесуального права, на які вказує скаржник, в тому числі ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України, при відхиленні його посилання на рішення судів у справі № 922/137/19 як на підставу своїх позовних вимог про стягнення з відповідача збитків, як і не вбачає, що такі висновки судів зроблені всупереч наведеним правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. Звідси відсутні підстави для скасування оскаржуваних у справі, яка розглядається, судових рішень з підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України через порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права. Щодо підстави касаційного оскарження за п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України Позивач вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підп. 8, 11 п. 3 гл. 2 р. І та п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) у подібних правовідносинах. Відповідно до підп. 8, 11 п. 3 гл. 2 р. І Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) основними функціями оператора є, зокрема: забезпечення комерційного обліку природного газу, у тому числі приладового, в ГРМ (підп. 8); формування добових, декадних, місячних, квартальних та річних показників фактичного об`єму та обсягу передачі (розподілу, споживання) природного газу по об`єктах суб`єктів ринку природного газу, які знаходяться на ліцензованій території Оператора ГРМ та / або які замовили розподіл природного газу ГРМ у відповідному періоді (підп. 11). Згідно з п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) за наявності розбіжностей у частині визначення об`єму та / або обсягу спожитого (розподіленого) природного газу вони підлягають урегулюванню відповідно до умов договору розподілу природного газу, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. До вирішення цього питання об`єм (обсяг) спожитого (розподіленого) природного газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ. Як вбачається положення підп. 8, 11 п. 3 гл. 2 р. І Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) визначають на законодавчому рівні функції оператора ГРМ і не можуть тлумачитись, в тому числі й судом, по-іншому з наданням висновку про їх застосування. А положення п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) стосуються порядку урегулювання розбіжностей у частині визначення об`єму та / або обсягу спожитого (розподіленого) природного газу між непобутовим споживачем та оператором ГРМ з вказівкою на те, що таке урегулювання може бути здійснене у судовому порядку. З огляду на те що предметом спору у цій справі є стягнення збитків з оператора ГРМ на користь постачальника газу, до того ж на підставі судового рішення в іншій справі, а не будь-які вимоги непобутового споживача до оператора ГРМ, положення п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, оскільки у цій справі не вирішується спір між непобутовим споживачем та оператором ГРМ в частині визначення об`єму та / або обсягу розподіленого природного газу. Отже, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для формування висновку щодо питання застосування положень п. 7 гл. 3 р. ІХ Кодексу ГРМ (у редакції від 01.08.2018) до спірних правовідносин з огляду на предмет, підстави позову та суб`єктний склад сторін. При цьому Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Щодо підстави касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України За доводами касаційної скарги суди не дослідили та не надали оцінки підписаним відповідачем як Оператором ГРМ реєстрам обсягів розподіленого природного газу споживачам позивача за грудень 2018 року, на підставі яких позивач закупив природний газ для непобутових споживачів, в тому числі в обсязі 293,268 тис. куб. м вартістю 4 180 923,62 грн, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України. Перевіривши такі доводи касаційної скарги, Верховний Суд вказує, що зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій дослідили та надали оцінку обставинам та наданим сторонами доказам, в тому числі реєстрам обсягів розподіленого природного газу споживачам позивача за грудень 2018 року, підписаним відповідачем, до переоцінки яких в силу приписів ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, оскільки є судом права, а не факту. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження за п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України у взаємозв`язку з п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу не підтвердилася під час касаційного провадження. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги ТОВ «Харківгаз Збут». Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення. За змістом ч. 1 ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги ТОВ «Харківгаз Збут», дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постановлених у справі судових рішень - без змін, у зв`язку з чим судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківгаз Збут» залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 01.04.2024 у справі № 922/5224/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. Є. Жайворонок Судді: І. В. Булгакова І. Б. Колос