Постанова Харківський апеляційний суд № 953/5005/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 06 листопада 2024 року м. Харків справа № 953/5005/24 провадження № 22-ц/818/2972/24 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого - Пилипчук Н.П., суддів колегії - Маміної О.В., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Львової С.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харків цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересованої особи Міністерства оборони України про встановлення юридичного факту, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2024 року, постановлену суддею Юрлагіною Т.В., - В С Т А Н О В И В : У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення юридичного факту, в якій заявник просив встановити факт того, що він утримує повнолітню дитину - інваліда другої групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування поданої заяви зазначає, що встановлення вказаного юридичного факту потрібно для уникнення правової невизначеності в правових відносинах з органами державної влади та захист права непрацездатної дитини-інваліда на утримання. Наприклад, рішенням Миколаївського Окружного Адміністративного суду по справі 400/13689/23 було встановлено, що орган державної влади протиправно заперечував абсолютно очевидний факт перебування дітей на утриманні. На його утриманні перебуває повнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є студентом денної форми навчання, який є інвалідом другої групи з дитинства, що підтверджується довідкою МСЕК. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 05.04.2023 по справі 953/1539/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина - інваліда у розмірі 20 000 гривень щомісячно, починаючи з 01.03.2023 та на весь період інвалідності. Інвалідність сина підтверджується посвідченням про призначення державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства, відповіддю Департаменту реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення Нацсоцслужби № 0000-03.3-ОС-2392укц/181 від 04.01.2024 про продовження терміну дії посвідчення - на підставі постанови КМУ 214, банківською випискою про отримання відповідної державної соціальної допомоги. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 за участю заінтересованої особи Міністерства оборони України про встановлення юридичного факту. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, та постановити нову про відкриття провадження. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що в своїй заяві він просить встановити факт утримання ним власної дитини, яка є інвалідом, і лише з тої причини, що органи ТЦК мають практику протиправно не визнавати такого факту навіть при його очевидності, створюючи загрозу правам таких дітей на утримання. Вказує, що він не звертався до Суду з метою набуття будь-яких прав щодо дитини, його звернення до суду має на меті збереження ним можливості виконувати свій цивільний обов`язок щодо власного сина-інваліда, покладеного на нього Законом Сімейним кодексом і рішенням суду, наявним в матеріалах справи. Зазначає, що Суд не вправі відмовляти у відкритті провадження за заявою на тій підставі, що судова практика щодо порушеного питання не сформована Верховним Судом. Таких норм в законодавстві не існує. Наголошує, що він звернувся до суду на підставі п.1 ст.4 ЦПК про захист своїх законних інтересів в сфері цивільних правовідносин зі своїм сином-інвалідом, які об`єктивно можуть бути порушені суб`єктом владних повноважень, і в рамках ст. 315 ЦПК, яка є єдиною нормою в законодавстві, що регулює судове встановлення фактів перебування фізичної особи на утриманні. Причиною звернення, як зазначив заявник в своїй заяві про встановлення факту, що має юридичне значення - є той факт, що структурними підрозділами Міністерства Оборони, систематично порушуються існуючі законодавчі механізми захисту соціальної сфери держави, зазначені у ст.23 ЗУ про Мобілізацію, у вигляді неправомірного ігнорування очевидних фактів, як то утримання дітей (наприклад, один з таких випадків встановлений рішенням суду у справі 400/13689/23), невизнання осіб з інвалідністю такими, що мають інвалідність (наприклад, один з таких випадків встановлений рішенням суду у справі 520/7363/24) тощо і правомірне бажання заявника захистити свої інтереси шляхом попередження подібної ситуації. Вважає, що Суд доречно зауважив, що в КАС відсутній механізм звернення до суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Отже встановлення такого факту підлягає розгляду в рамках ст. 315 ЦПК. У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що заява не підлягає розгляду в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19). З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними. У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності. У справі, яка є предметом перегляду, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні повнолітнього сина - інваліда другої групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Метою встановлення факту заявник визначив уникнення правової невизначеності в правових відносинах з органами державної влади та захист права непрацездатної дитини-інваліда на утримання. У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України). У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України. За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними. При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини). Так, на підставі положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України). Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Відповідно до ст. 198 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати. Отже, для підтвердження самостійного утримання повнолітнього сина батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав та обов`язків матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання повнолітніх сина або доньки. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. У справі, яка переглядається, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні повнолітнього сина - інваліда другої групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте встановлення такого факту може мати наслідки для матері ОСОБА_2 . З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка переглядається, наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) повнолітнього сина та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження. Доведення факту одноосібного утримання батьком повнолітнього сина пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо нього, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самого ОСОБА_2 , а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання повнолітніх сина та доньки, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, то факт одноосібного утримання повнолітніх сина та доньки одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з утримання повнолітніх сина та доньки. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. За установлених у цій справі конкретних обставин факт перебування на утриманні ОСОБА_1 повнолітнього сина - інваліда другої групи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не може бути встановлений за правилами окремого провадження. Такі висновки узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22, та у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 333/7023/23. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий - Н.П. Пилипчук Судді - О.В. Маміна О.Ю. Тичкова