Постанова Рівненський апеляційний суд № 161/1403/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 листопада 2024 року м. Рівне Справа № 161/1403/24 Провадження № 22-ц/4815/1147/24 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Хилевича С.В. секретар судового засідання: Ковальчук Л.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2024 року, ухвалене в складі судді Галінської В.В., дата виготовлення повного тексту рішення не вказана, у справі № 161/1403/24 в с т а н о в и в : У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав, відшкодування моральної шкоди та спростування недостовірної інформації. Позов обрунтований тим, відповідач ОСОБА_2 працюючи слюсарем КВПіА ТОВ «Луцька картонно паперова фабрика», в своїй пояснювальній записці адресованій заступнику генерального директора з безпеки ОСОБА_3 від 02.09.2021 року розповсюдив про позивача недостовірні твердження з контекстом: «Наряд допуск для роботи на висоті був оформлений та проведений відповідний інструктаж, в якому слюсар ОСОБА_2 розписався, а ОСОБА_1 - проігнорував». Інформацію « ОСОБА_1 - проігнорував» позивач вважає неправдивою та недостовірною, яка вказує на порушення вимог з охорони праці та техніки безпеки ОСОБА_1 є обманом про його порядність до сумлінного виконання трудового обов`язку, вважає відповідача таким, що не є особою, яка б могла писати будь-які пояснювальні записки зі згадуванням і використанням прізвища позивача, в такому негативному світлі самостійно за власним бажанням. Вказування « ОСОБА_4 до мене за допомогою не звертався.» свідчить про неправдивість інформації бо нарядом - допуску форми звертання «за допомогою» - не передбачено. Недостовірність інформації викладеній у даній пояснювальній записці ОСОБА_2 від 02.09.2021 полягає у тому, що позивачу ніхто інструктаж по роботі на висоті не проводив і не показував жодних нарядів, не пропонував їх підписувати чи з ними ознайомлюватися і не роз`яснював йому право і можливість його підписувати. Неправдиві дані вказані в пояснювальній записці ОСОБА_2 від 02.09.21р. вплинули на ускладнення стану самопочуття позивача та спотворене сприйняття зовнішнього світу, на його стосунки з оточуючими та знизило його самооцінку в очах людей, знайомих, що він нібито поганий працівник і створило обстановку глибокого самозасудження його в очах його знайомих, близьких та несе і надалі негатив щодо фрмування його заниженої моральної самооцінки, як людини, чесного і сумлінного працівника. Моральну шкоду позивач оцінює в 900 000 грн. Просив суд про задоволення позову. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист особистих немайнових прав, відшкодування моральної шкоди та спростування недостовірної інформації відмовлено. В апеляційній скарзі позивач посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також вважаючи, що рішення прийнято без повного та всебічного з`ясування обставин справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольними позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не надав оцінки про достовірність чи недостовірність оспорюваної недостовірної інформації. Вважає незаконним посилання суду на справу про захист честі та гідності, оскільки рішення суду не є тотожним із заявленим позовом. Вказує, що суд безпідставно відмовив у допитті відповідача в якості свідка та задоволення інших заявлених ним клопотань, а покликання на рішення інших судів по інших не тотожних справах є помилковим та безпідставними. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення суду прийняте у відповідності до ст. 263 ЦПК України, є законним та обґрунтованим, а доводи викладені у апеляційній скарзі такими, що не заслуговують на увагу. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду таким вимогам відповідає. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідачем ОСОБА_2 щодо нього була поширена недостовірна інформація, шляхом надання пояснювальної записки від 02.09.2021 року на ім`я заступника генерального директора з економічної безпеки ОСОБА_3 , а саме, слова: « …, ОСОБА_4 проігнорував.» Встановлено, що слюсар КВПіА ОСОБА_2 у пояснювальній записці надав такі пояснення: «Доводжу до Вашого відома, що 25.08.2021 року на ранішній нараді в кабінеті начальника КВПіА отримав від начальника ОСОБА_5 завдання на ревізійні роботи пневматичної частини на гофродільниці та допомогти Ризванюку покласти кабель на котельній дільниці. Під час наради отримав інструктаж по роботі на висоті, за що розписався в наряді допуску, Ризванюк проігнорував. На протязі дня займався ревізією пневмосистеми, оформленням дефектних актів. Ризванюк до мене за допомогою не звертався». Вказані вислови відповідача зокрема " ОСОБА_4 проігнорував" позивачем розцінено як поширення недостовірної інформації, що порушує його особисті немайнові права. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08.01.2024 року, яке постановою Волинського апеляційного суду від 03.04.2024 року залишено без зміни, встановлено, що пояснювальна записка слюсаря КВПіА ОСОБА_2 від 02.09.2021 була отримана в рамках службового розслідування щодо невиконання трудових обов`язків слюсарем з КВПА допоміжних дільниць (черговим) 6 розряду ОСОБА_1 , яке мало місце 25.08.2021. За наслідками службового розслідування ОСОБА_1 наказом товариства від 13.09.2021 № 5-с притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Окрім того, встановлено, що викладена інформація у службовій та пояснювальній записці від 02.09.2021 не може бути предметом захисту особистих немайнових прав, спричинених розповсюдженням недостовірної інформації, її збирання, зберігання, використання та поширення. У даному випадку відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Частиною першою статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань кореспондує обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Згідно з частиною першою статті 28, частиною четвертою статті 32 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 12 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року в справі № 346/5700/17 (провадження 61-38727св18). Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пункті 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Убачається, що зміст пояснювальної записки не містить інформації, яку у даному позові просить спростувати позивач, а саме про те, що « Ризванюк проігнорував». Інформація, викладена в пояснювальній записці ОСОБА_2 , в контексті записки « Ризванюк проігнорував», мала інформативний характер для керівництва ТОВ «Луцька картонно паперова фабрика» стосовно викладених у них обставин, а саме щодо невиконання посадових обов`язків позивачем, і за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки щодо зазначених в ній обставин, та не містять образливих висловів щодо позивача. При цьому інформація не поширювалась та не розповсюджувалась в розумінні статті 277 ЦК України. Вказана пояснювальна записка стала підставою для прийняття наказу від 13.09.2021 року № 5-с «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності». Рішеннями судів у справі №161/927/22 не встановлено обставин для визнання наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 незаконними. Обставини, на які посилається позивач, не можуть вважатись поширенням інформації, як обов`язковий елемент юридичного складу правопорушення, для складу якого є необхідним наявність сукупності обставин, що може бути підставою для задоволення позову про захист особистих немайнових прав. За таких обставин, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права, та її спростування, є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про спростування неправдивої інформації, а тому не підлягають до задоволення, про що правильно зазначив суд першої інстанції в оскарженому рішенні. Відповідно до приписів статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 30 липня 2024 року залишити без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 14 листопада 2024 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Хилевич С.В.