Постанова Київський апеляційний суд № 755/19179/23

Постанова Іменем України 12 листопада 2024 року м. Київ провадження № 22-ц/824/17513/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач), суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретаря Марченка М. С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року у цивільній справі №755/19179/23 Дніпровського районного суду м. Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг У С Т А Н О В И В: 07 грудня 2023 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (далі - ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ", Товариство) звернувся до суду з позовом, в якому посилаючись на те, що відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 та своєчасно з липня 2014 року не вносили плату за надані їм послуги, просив стягнути заборгованість у за послуги з централізованого опалення (постачання теплової енергії) та постачання гарячої води в загальному розмірі 113 567,67 грн. Також, позивач, посилаючись на прострочення виконання відповідачами зобов'язання з оплати житлово-комунальних послуг просив стягнути з останніх на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 23 865,55 грн та 3% річних в розмірі 8 957,73 грн. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин справи. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , який не був повідомлений про розгляд справи. Суд неправильно застосував норми матеріально права щодо строків позовної давності та як дійшов помилкового висновку про стягнення заборгованості за період з липня 2014 року. Вказував, що він ніколи не проживав у квартирі АДРЕСА_1 та ніколи не користувався будь-якими житлово-комунальними послугами. Обставини не проживання його в квартирі підтверджуються тим, що на підставі рішення суду від 18.02.2010 його мати ОСОБА_2 (відповідачка у даній справі) позбавлена відносно нього батьківських прав і опікуном над ним було встановлено бабусю, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , і за цією адресою він проживав з моменту встановлення опіки та до моменту виїзду за кордон. Також вказував, що факт його не проживання в квартирі АДРЕСА_1 підтверджуєтся тим, що він з 2017 року проживав за кордоном, а з 24.04.2017 по 13.09.2017 повертався до України та перебував у складі ІНФОРМАЦІЯ_5; з 2019 року по 24.02.2024 проживав в Республіці Польща; з 24.02.2024 перебуває на військовій службі, що підтверджується контрактом добровольця територіальної оборони. Крім того, в обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини щодо відповідача ОСОБА_3 , який помер ще до подання позовної заяви - ІНФОРМАЦІЯ_4. За наведених обставин просив рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.05.2024 скасувати в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ухвалити нове судове рішення про залишення без задоволення позовних вимог позивача до ОСОБА_1 . Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду просив залишити без змін. Водночас, у відзиві зазначив, що позовна давність може бути застосована судом лише до позовних вимог за особовим рахунком № НОМЕР_1 за отримані послуги з централізованого опалення в межах періоду з 01.10.2014 по 12.03.2017 та за послуги з постачання гарячої води в межах періоду з 01.07.2014 по 12.03.2017. Відповідач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовоьнити з підстав, зазначених в ній. Відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Позивач, належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не направив. Подав клопотання про розгляд справи без участі його представника. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 та за відсутності представника позивача. Колегія суддів дослідила матеріали справи, заслухала доповідь головуючого судді, пояснення скаржника та його представника, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, і дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Щодо позовних вимог до ОСОБА_3 . Як вже вказувалося вище, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" звернулося до суду з даним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_3 помер, про що долучив до скарги копію Свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 від 06.10.2023 (а. с. 92). В даному свідоцтві зазначено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Дніпровським відділом державної реєстрації атків цивліьного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) складено актовий запис №2002 від 06.10.2023. З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом, в тому числі до ОСОБА_3 , ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" звернулося 07 грудня 2023 року, тобто після смерті відповідача ОСОБА_3 (а. с. 1). Відповідно до статті 46 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні та юридичні особи Згідно з ч. 1 ст. 47 ЦПК України, здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у день її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України). Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості пред`явлення позову до особи, яка на час подання позову до суду вже померла та правоздатність якої, відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 ЦК України, припинилася. При цьому, вирішення питання щодо належних процесуальних дій суду у даному випадку залежить від стадії судового провадження, на якій судом було встановлено факт пред`явлення позову до померлої особи. Зокрема, якщо на стадії відкриття провадження у справі у результаті виконання вимог ч. 1 ст. 187 ЦПК України суд встановить, що фізична особа - відповідач знятий з обліку у відповідному органі реєстрації місця перебування та місця проживання у зв`язку зі смертю, у відкритті провадження належить відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України у зв`язку з тим, що відповідна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. У тому випадку, якщо факт смерті відповідача, що настала до подання позову, вже буде встановлено на стадії судового розгляду, суду необхідно закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства). Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 26.06.2019 у справі №234/7927/16-ц. З матеріалів справи вбачається, що провадження у даній справі ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито 22 грудня 2023 року (а. с. 48). З огляду на викладене, колегія суддів вважає що позов ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до ОСОБА_3 , який помер до відкриття провадження у справі, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦПК України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи та закриває провадження у справі з підстав передбачених статтею 255 ЦК України. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 із закриттям провадження у справі в цій частині. Щодо позовних вимог до ОСОБА_1 . Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме без належного повідомлення його про розгляд справи. Колегія суддів погоджується з такими доводами апеляційної скарги та приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 , з огляду на наступне. Згідно з положеннями частин першої, другої статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи. Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України. За приписами статті 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка. З матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовною заявою, позивач зазначив адресу відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а. с. 1). Згідно Витягу з територіальної громади м. Києва №101235492 від 24.10.2023, ОСОБА_1 був зареєстрований за вищевказаною адресою з 27.03.1997 по 16.06.2023 (а. с. 25). В матеріалах справи відсутні відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 після 16.06.2023. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 22 грудня 2023 року відкрито провадження у справі та визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 48). Судом за адресою, зазначеною в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 , тобто за останньою відомою адресою місця проживання ОСОБА_1 , останньому надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви (а. с. 49). Поштове відправлення повернулося на адресу суду без вручення ОСОБА_1 з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 50-51). Крім того, за приписами ч. 11 ст. 128 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування) місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме викликається до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи. Разом з тим, в матеріалах справи відсутності відомості, що суд першої інстанції повідомляв ОСОБА_1 про розгляд даної справи у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України Отже, в матеріалах справи відсутні відомості про належне повідомлення районним судом ОСОБА_1 про розгляд даної справи. За приписами п. 3 ч. 2 ст. 376 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 оскаржує рішення лише в частині позовних вимог пред'явлених до нього, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду в цій частині позовних вимог до ОСОБА_1 , з ухваленням нового судового рішення. Вирішуючи спір в частині позовних вимог до ОСОБА_1 , колегія суддів виходить з наступного. Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" посилалося на те, що надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 , в тому числі до квартири №50 . Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за електроносії" від 10.04.2014 виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води для суб'єктів усіх форм власності з 01 липня 2014 року є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація). Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". З пропозицією про укладення договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги") може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором. Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги. Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання гарячої води, які є публічними договорами приєднання і укладаються з урахуванням вимог ст. 633, 634, 641, 642 ЦК України, опубліковуються на офіційному веб-сайті товариства. Згідно відомостей з мережі Інтернет, які є загальнодоступними та загальновідомими, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" є постачальником теплової енергії у місті Києві. В матеріалах справи відсутні докази, що мешканці квартири АДРЕСА_1 повідомляли теплопостачальну організацію про не отримання послуг з постачання тепла та гарячої води або отримання таких послуг неналежної якості. Також в матеріалах справи відсутні докази, що відповідачі отримували послуги від іншої теплопостачальної організації, відмінної від ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ". З наведеного слідує, що ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦЯ" до квартири АДРЕСА_1 у спірний період (з липня 2014 року по 15.06.2023), коли виникла заборгованість, надавалися послуги з постачання теплової енергії, а саме централізованого опалення та гарячого водопостачання. Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, чинної на час виникнення спірних правовідносин (далі - Правила). Вказані Правила регулювали відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Згідно з ст.ст. 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами. У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Частиною 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлені обов`язки індивідуального споживача, зокрема оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Положеннями ч. 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Наявність правовідносин між сторонами за договорами теплопостачання, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого теплопостачання, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків. Відповідно до п. 11 вищезазначених Правил, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю та які не мають квартирних засобів обліку (у разі обладнання всіх квартир квартирними засобами обліку - споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю), оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, та споживачами, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку води виконавцю, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку. Пунктом 21 Правил визначено, що у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалюваної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та з урахуванням фактичної температури зовнішнього повітря і фактичної кількості днів надання цієї послуги в місяці, який є розрахунковим. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих/знятих з реєстрації осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , а саме у період з 30.07.2017 по 24.10.2023, ОСОБА_2 була зареєстрована у квартирі з 08.06.1995 до 16.06.2023; ОСОБА_1 був зареєстрований у квартирі з 27.03.1997 та знятий з реєстрації 16.06.2023; ОСОБА_3 був зареєстрований у квартирі з 08.06.1995 до 16.06.2023 (а. с. 25). Отже, у спірний період відповідачі були споживачами послуг, які надавалися до квартири АДРЕСА_1 . Матеріалами справи підтверджується, що нарахування плати за послуги з постачання теплової енергії здійснювалося до квартири, виходячи з показань будинкового лічильника, оскільки докази встановлення у квартирі лічильника у період, за який нарахована заборгованість, матеріали справи не містять. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, споживачі послуг у квартирі АДРЕСА_1 належним чином не виконували своїх обов'язків з оплати отриманих послуг централізованого опалення та постачання гарячої води, внаслідок чого станом на 16.06.2023 виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення з жовтня 2020 року за особовим рахунком № НОМЕР_3 в розмірі 5 615,96 грн, а з жовтня 2014 року за особовим рахунком № НОМЕР_4 заборгованітсь за послуги з централізованого опалення 25 449,97 грн; заборгованість за послуги з гарячого водопостачання у період з липня 2017 року за о/р № НОМЕР_3 становить 10 559,52 грн, за період з липня 2014 року за о/р заборгованітсь за гаряче водопостачання становить 71 942,22 грн, що разом становить загальну суму заборгованості 113 567,67 грн (а. с. 11-24). В матеріалах справи відсутні докази сплати заборгованості в сумі 113 567 грн 67 коп. Також позивачем надано розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, згідно якого 3% річних, виходячи із суму боргу, становлять 8 957,73 грн, а інфляційна складова боргу становить 23 865,55 грн. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 розмір заборгованості в сумі 113 567 грн 67 коп. та нараховані позивачем 3% річних і інфляційні втарти на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України не спростовував, а лише посилався на те, що у період, за який виникла заборгованість, він не проживав у квартирі АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим вважав, що в нього відсутній обов'язок зі сплати боргу. Також посилався на пропуск поивачем строку позовної давності, щодо стягнення боргу за період з 2014 по 2017 рік. Колегія суддів відхиляє доводи ОСОБА_1 , щодо не проживання його у квартирі, до якої надавалися послуги з таких підстав. Як на підставу не проживання у квартирі ОСОБА_1 посилається на те, що він ніколи не проживав у квартирі АДРЕСА_1 та відповідно не користувався житлово-комунальними послугами. Вважав, що не проживання його в квартирі підтверджується тим, що на підставі рішення суду від 18.02.2010 його мати ОСОБА_2 (відповідачка у даній справі) позбавлена відносно нього батьківських прав і опікуном над ним було встановлено бабусю, яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , і за цією адресою він також проживав з моменту встановлення опіки та до моменту виїзду за кордон. Також відповідач вказував, що факт його не проживання в квартирі АДРЕСА_1 підтверджуєтся тим, що з 2017 року він проживав за кордоном, а з 24.04.2017 по 13.09.2017 повертався до України та перебував у складі ІНФОРМАЦІЯ_5; з 2019 року по 24.02.2024 проживав в Республіці Польща; з 24.02.2024 перебуває на військовій службі, що підтверджується контрактом добровольця територіальної оборони. Колегія суддів дослідила надані ОСОБА_1 докази, які на його думку підтверджують факт його не проживання в квартирі, та дійшла висновку, що такі докази не є належними та достатніми, з наступних підстав. Посилання скаржника на те, що матір ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав відносно нього і встановлено опікуна, який проживає за іншою адресою, не доводить обставин проживання ОСОБА_1 за адресою опікуна у спірний період, за який виникла заборгованість. Так, з долученої до апеляційної скарги копії Витягу з розпорядження від 27.05.2010 №224 про призначення опіки та піклування над малолітніми і неповнолітніми дітьми вбачається, що ОСОБА_5 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_3 , призначено опікуном над малолітнім ОСОБА_1 , а також покладено на неї збереження житла підопічного ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 89-90). З наведеного слідує, що позбавлення матері ОСОБА_1 батьківських прав та встановлення опікуна, який проживав за іншою адресою, не доводить факт проживання ОСОБА_1 за адресою опікуна. Більш того, опіку було встановлено над ОСОБА_1 , як над неповнолітнім. Повноліття ОСОБА_1 набув 01.02.2014, що підтверджується копією паспорта гроадянина України для виїзду за кордон (дата народження - 01.02.1996) (а. с. 85). В той же час, позовні вимоги про стягнення заборгованості позивач пред'явив за період, починаючи з липня 2014 року. Щодо посилань скаржника на те, що він не користувався житлово-комунальними послугами, так як перебував тривалий час за кордоном, а повертаючись до України перебував у складі ІНФОРМАЦІЯ_5, колегія суддів зазначає наступне. Як вже вказувалося вище, ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" є постачальником теплової енергії, зокрема централізованого опалення та гарячої води до квартири АДРЕСА_1 . За приписами статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до комунальних послуг відносяться послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7, споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Споживач зобов'язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором (п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". В пункті 4 частини 3 статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що отримувати інформацію від споживачів про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та фактичної кількості осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Отже, за приписами статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач не звільняється від сплати вартості комунальної послуги - постачання теплової енергії, до якої відноситься централізоване опалення та постачання гарячої води. Крім того, сукупний аналіз наведених положень закону вказує на те, що саме споживач послуг заінтересований у наданні виконавцю послуг достовірних відомостей про кількість осіб, які мають зареєстроване місце проживання у квартирі або кількість фактично проживаючих осіб, а також відомостей про зміну кількості таких осіб. Натомість, законодавством України не передбачнео обов'язку у виконавця послуг здійснювати перевіоку кількості осіб у квартирі, до якої надаються житлово-комунальні послуги. Таким чином, споживач має право не сплачувати вартість житлово-комунальних послуг (крім послуг за постачання теплової енергії) у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 , враховуючи те, що він не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, не подав до суду апеляційної інстанції разом із скаргою доказів того, що він звертався до ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" із заявами чи повідомленнями про фактичне не проживання у квартирі АДРЕСА_1 , до якої надавалися житлово-комунальні послуги у спріний період та відповідно не користування такими послугами; у спірний період споживачі послуг у зазначеній вище квартирі, зокрема зареєстровані особи, зверталися до ТОВ "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" з повідомленням про зміну кількості зареєстрованих чи фактично проживаючих осіб у квартирі. З урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку, що факт перебування ОСОБА_1 у певний період часу за межами України, а після повернення в Україну у складі ІНФОРМАЦІЯ_5 не є підставою для звільнення його від обов'язку сплатиза житлово-комунальні послуги. Проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати наданих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено його реєстрацію у зазначеній квартирі (постанова Верховного Суду вді 02.09.2019 у справі №335/479/17). Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач довів належними, достатніми та допустимими доказами наявність у ОСОБА_1 , як солідарного боржника, заборгованості з оплати послуг централізованого опалення та постачання теплової енергії, які у період з липня 2014 року по 15 червня 2023 року надавалися до квартири АДРЕСА_1 , у загальному розмірі 113 567,67 грн. Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги, щодо наявності правових підстав для застосування норм матеріального права про застосування строків позовної давності, з огляду на таке. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.10.2023 у справі №756/8056/19 зазначила: "Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції". Як вже вказувалося вище та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 не був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, а відтак був позбавлений права подати до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності. Отже, наявні правові підстави для розгляду заяви ОСОБА_1 про застосування позовної давності судом апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що з 12.03.2020 на всій території України Постановою Кабінету Міністрів від 11.03.2020 №211 було встановлено карантин, який закінчився 30.06.2023, і на період дії карантину строки позовної давності було продовжено, вважав, що позовну давність необхідно застосовувати до частини пред'явлених позовних вимог. На думку ОСОБА_1 , останнім днем для звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності для вимоги про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з жовтня 2014 року є жовтень 2017 року, а останнім днем для звернення до суду з позовом в межах строку позовної давності для вимоги про стягнення з липня 2014 року за послуги гарячого водопостачання є липень 2017 року. Колегія суддів частково погоджується з такими доводами, враховуючи наступне. Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою та було неодноразово продовжено на всій території України до його закінчення 30 червня 2023 року. Оскільки з 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення по особовому рахунку № НОМЕР_4 за період з жовтня 2014 року до 12 березня 2017 року та за вимогами про стягнення заборгованості за послуги гарячого водопостачання по особовому рахунку № НОМЕР_4 за період з липня 2014 року по 12 березня 2017 року. Ураховуючи викладені обставини та положення Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX, колегія суддів приходить до висновку, що наявні правові підстави для відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення по особовому рахунку № НОМЕР_4 в розмірі 6 282,06 грн за період з жовтня 2014 року по 12.03.2017 та про стягнення заборгованості в розмірі 15 084,75 грн за послуги гарячого водопостачання по особовому рахунку № НОМЕР_4 за період з липня 2014 року по 12.03.2017, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. При цьому, колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач визнав, що наявні правові підстави для застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_4 , а саме стягнення за період з липня 2014 року щодо послуг гарячого водопостачання та з жовтня 2014 щодо послуг централізованого опалення до 12 березня 2017 року. Отже, з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, підлягає стягненню наступна заборгованість: за особовим рахунком № НОМЕР_3 за період з жовтня 2020 року по 15.06.2023 за послуги з централізованого опалення в розмірі 5 615,96 грн та за період з липня 2017 року по 15.06.2023 за послуги гарячого водопостачання в розмірі 10 559,52 грн; за особовом рахунком № НОМЕР_4 за період з 12.03.2017 по 15.06.2023 за послугу з централізованого опалення заборгованість становить 19 167,91 грн (25449,97-6282,06) та за цей же період за послугу гарячого водопостачання заборгованість становить 56 857,47 грн (71942,22-15084,75). Таким чином, позовні вимоги про стягнення заборгованості з оплати послуг централізованого опалення та постачання гарячої води підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі 24 783,87 грн (5615,96+19167,91) та 67 416,99 грн (10559,52+56857,47), відповідно, що разом становить суму заборгованості 92 210,86 грн (24783,87+67416,99). Вирішуючи спір в частині позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, розмір 3% річних на суму заборгованості 92 210,86 грн в межах строку позовної давності становить 8 901,11 грн, а інфляційні втрати - 23 6767,08 грн. Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не наводив аргументів незгоди з розрахунком позивача щодо розмірі 3% річних та інфляційних втрат, відповідно і не надав доказів на спростування розрахунку позивача (контррозрахунку). Отже, позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також підлягають частковому задоволенню. Таким чином, підсумовуючи викладене, з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, підлягає стягненню заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 24 783 грн 87 коп. та постачання гарячої води у розмірі 67 416 грн 99 коп., 3% річних у розмірі 8 901 грн 11 коп. та інфляційні втрати у розмірі 23 667 грн 08 коп. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України П О С ТА Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 травня 2024 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - скасувати. Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до ОСОБА_3 - закрити. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" до ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , як солідарного боржника, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 24 783 (двадцять чотири тисячі сімсрт вісімдесят три) грн 87 коп. та постачання гарячої води у розмірі 67 416 (шістдеся сім тисяч чотириста шістнадцять) грн 99 коп., 3% річних у розмірі 8 901 (вісім тисяч дев'ятсот одна) грн 11 коп. та інфляційні втрати у розмірі 23 667 (двадцять три тисячі шістсот шістдесят сім) грн 08 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО-РЕКОНСТРУКЦІЯ" (код ЄДРПОУ: 37739041; місцезнаходження: м. Київ, вул. Гната Хоткевича, 20). Боржник: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_5 ; місце проживання: АДРЕСА_6 ). Боржник: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ідентифікаційний номер платника податків: НОМЕР_6 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ). Повний текст постанови складено 13 листопада 2024 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська