Ухвала КЦС ВС № 390/336/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2024 року м. Київ справа № 390/336/24 провадження № 61-14628ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д., учасники справи: заявник - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження - державний виконавець Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опря Юлія Олександрівна, заінтересована особа - ОСОБА_2 , розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2024 року у складі судді Квітки О. О. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Дуковського О. Л., Чельник О. І., ВСТАНОВИВ: У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця та просив: - визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опрі Ю. О. від 18 січня 2024 року; - зобов`язати державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опрю Ю. О. усунути порушення Закону України «Про виконавче провадження», закінчивши виконавче провадження № НОМЕР_1. Скарга мотивована тим, що в провадженні державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опрі Ю. О. знаходиться виконавчий лист № 2/390/544/16, виданий 10 квітня 2017 року Кіровоградським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 03 квітня 2007 року № KGN0GK01580436 в сумі 789 621,91 грн та судового збору в сумі 6 958,90 грн, виконавче провадження № НОМЕР_1. У 2018 році Кіровоградським районним відділом державної виконавчої служби на виконання виконавчого листа № 2/390/544/16 вилучено та передано ОСОБА_2 за ціною відкритих торгів заставне майно. У зв`язку з тим, що кредит був іпотечний (під заставу житлового будинку), ОСОБА_1 вважав, що провадження за вказаним виконавчим листом повинно бути закінчено на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини другої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». 12 лютого 2024 року заявнику стало відомо про те, що 18 січня 2024 року державний виконавець в межах зазначеного виконавчого провадження прийняла постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. ОСОБА_1 вважав вказану постанову неправомірною, оскільки продовження державним виконавцем Опрею Ю. О. виконавчого провадження порушує вимоги пункту 15 частини першої статті 39 та частини другої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», а тому звернувся до суду зі скаргою. Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2024 року, залишеною без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в задоволенні скарги ОСОБА_1 на неправомірні дії державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Опрі Ю. О. у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що при здійсненні виконавчого провадження права чи свободи боржника ОСОБА_1 не було порушено, оскільки державний виконавець діяла в межах повноважень, визначених Законом України «Про виконавче провадження». У листопаді 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його скаргу на дії державного виконавця задовольнити. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, визнавши дії державного виконавця такими, що відповідають закону, оскільки стаття 51 Закону України «Про виконавче провадження» не містить вказівки про те, що її дія розповсюджується тільки на виконавчі документи про звернення стягнення на заставлене майно або виконавчі документи про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки. Натомість, на думку заявника, державний виконавець повинен був закінчити виконавче провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини другої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження», щодо останньої норми відсутній висновок Верховного Суду щодо її застосування. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень, відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК). У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК). Судами встановлено, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 березня 2017 року, по справі № 390/1218/16-ц (провадження № 2/390/544/16) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № KGN0GK01580436 від 03 квітня 2007 року в сумі 78 9621,91 грн і судовий збір у сумі 6 958,90 грн. Відповідно до довідки від 10 травня 2024 року про залишок заборгованості щодо виконання виконавчого листа від 10 квітня 2017 року № 2/390/544/16 ВП НОМЕР_1 встановлено, що на примусовому виконанні Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебувало зведене виконавче провадження № НОМЕР_2, до складу якого також входив виконавчий лист № 2/390/544/16, виданий 10 квітня 2017 року Кіровоградським районним судом Кіровоградської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № KGN0GK01580436 від 03 квітня 2007 року в сумі 789 621,91 грн та судового збору в сумі 6 958,90 грн (АСВП № НОМЕР_1). Станом на 07 травня 2021 року зазначений виконавчий лист перебуває на примусовому виконанні у Кропивницькому районному відділі державної виконавчої служби у Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), а залишок боргу згідно матеріалів виконавчого провадження становить 207 584,86 грн. 20 липня 2018 року старшим державним виконавцем Кіровоградського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області Макарою О. В. винесено постанову про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, якою передано стягувачу ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_2 наступне майно: житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,1025 га, кадастровий номер 3522581200:57:000:0263, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, за ціною третіх електронних торгів 79 1543,20 грн, складено акт про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу. 18 січня 2024 року постановою державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опрі Ю. О. ВП № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/390/544/16, виданого 10 квітня 2017 року Кіровоградським районним судом Кіровоградської області, на підставі статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 . Станом на 10 травня 2024 року залишок заборгованості по виконавчому листу № 2-390/544/16, виданого Кіровоградським районним судом Кіровоградської області від 10 квітня 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № KGN0GK01580436 від 03 квітня 2007 року та судового збору в загальному складає 283 684,69 грн. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону від 02 червня 2016 року № 1404-VIII). Згідно з пунктом шостим частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Відповідно до пункту першого частини першої статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно (майнові права) боржника. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» (частина перша статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначений порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника. Зокрема, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. Згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника (частина друга статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»). За змістом частини п`ятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. Реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною (частина перша статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»). Не реалізоване на електронних торгах нерухоме майно виставляється на повторні електронні торги за ціною, що становить 85 відсотків, а рухоме майно - 75 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження». У разі повторної нереалізації майна нерухоме майно виставляється на треті електронні торги за ціною, що становить 70 відсотків, а рухоме майно - 50 відсотків його вартості, визначеної в порядку, встановленому статтею 57 Закону України «Про виконавче провадження» (частина п`ята статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дня надходження від виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця різницю між вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати виконавчого провадження, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягуються виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові (частина восьма статті 61 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною дев`ятої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається стягувачу за ціною третіх електронних торгів або за фіксованою ціною. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу виконавець виносить постанову. За фактом такої передачі виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на таке майно. Встановивши, що виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито на підставі рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 , оскільки у державного виконавця, в якого перебував на виконанні виконавчий лист № 2/390/544/16, були відсутні підстави виносити постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 15 частини першої статті 39 та частини другої статті 51 Закону України «Про виконавче провадження». Схожий висновок зроблено Верховним Судом в ухвалі від 25 листопада 2021 року у справі № 390/850/21 (провадження № 61-15916ск21). У справі, що переглядається, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що державний виконавець діяв на підставі Закону від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, а тому касаційна скарга є необґрунтованою. Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а зводиться до незгоди заявника з ухваленими судовими рішеннями та власного тлумачення норм Закону України «Про виконавче провадження». Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. З огляду на зміст оскаржуваних судових рішень та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень. Керуючись частинами четвертою, п`ятою і шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадженняу справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Кропивницького відділу державної виконавчої служби у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Опрі Юлії Олександрівни, заінтересована особа - ОСОБА_2 , за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 28 травня 2024 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник