Ухвала КЦС ВС № 461/6724/21

УХВАЛА 13 листопада 2024 року м. Київ справа № 461/6724/21 провадження № 61-15082ск24 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Коломієць Г. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ, Виконавчого комітету Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, треті особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук Ірина Андріївна, про визнання незаконним і скасування рішень, про визнання незаконними та скасування наказу з додатком до нього, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, про визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, про визнання недійсним свідоцтва на спадщину, про припинення речових прав на квартиру, про встановлення за позивачем права на першочергове отримання квартири, ВСТАНОВИВ: У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (далі - ЛьвДУВС), Виконавчого комітету Львівської міської ради (далі - ВК Львівської міської ради), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - Управління КВДЕР Львівської міської ради), треті особи: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (далі - Управління ДРЮД Львівської міської ради), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Юрчук І. А. (далі - приватний нотаріус ЛМНО Юрчук І. А.), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: 1) визнати незаконним та скасувати рішення засідання адміністрації та профспілкового комітету ЛьвДУВС від 19 листопада 2012 року, оформлене протоколом № 1, про надання черговику ОСОБА_2 та членам його сім`ї ( ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ), який перебуває в контрольному списку працівників ЛьвДУВС від 06 листопада 2006 року № 15 та в пільговому (позачерговому) списку ЛьвДУВС з 06 листопада 2006 року під № 1, трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 95,7 кв. м. (житлова площа 51,1 кв. м.); 2) визнати незаконними та скасувати рішення ВК Львівської міськради «Про надання квартири черговику за місцем проживання за контрольним списком Львівського державного університету внутрішніх справ» від 04 січня 2013 року № 07, а також Рішення від 25 січня 2013 року № 45 ВК Львівської міськради «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету від 04 січня 2013 року № 07»; 3) визнати незаконним та скасувати наказ Управління КВДЕП Львівської міської ради від 19 січня 2015 року № 14-Ж-Г «Про передачу квартир у власність громадян»; 4) визнати незаконним та скасувати свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 серпня 2012 року; 5) визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру від 19 січня 2015 року; 6) визнати незаконним та скасувати договір дарування від 19 березня 2020 року; 7) визнати незаконним та скасувати договір про визначення часток від 19 березня 2020 року; 8) припинити речові права на трикімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_2 ; 9) встановити за ОСОБА_1 право на першочергове отримання трикімнатної квартири АДРЕСА_3 . Рішенням Галицького районного суду м. Львів від 06 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ЛьвДУВС, ВК Львівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління КВДЕР Львівської міської ради, треті особи: Управління ДРЮД Львівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус ЛМНО Юрчук І. А., про визнання незаконним і скасування рішень, про визнання незаконними та скасування наказу з додатком до нього, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, про визнання незаконними та скасування договору про визначення часток, про визнання недійсним свідоцтва на спадщину, про припинення речових прав на квартиру, про встановлення за позивачем права на першочергове отримання квартири. 05 листопада 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року (повний текст постанови виготовлено 07 жовтня 2024 року, касаційна скарга надійшла 12 листопада 2024 року), в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові, ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне. Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону. У касаційній скарзі заявник посилається, як на підставу касаційного провадження на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, та зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Верховний Суд звертає увагу заявника на те, що посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, не може бути прийняте касаційним судом, оскільки воно є загальним та не відповідає вимогам, викладеним у ЦПК України. Зокрема, заявник не вказує, щодо питання застосування якої саме норми права та у яких саме подібних правовідносинах, на думку заявника, відсутній висновок Верховного Суду. За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надати суду уточнену редакцію касаційної скарги з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Також, у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги доданий документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 11 571,20 грн, однак це не підтверджує сплату судового збору у повному розмірі. Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року. При цьому з 15 грудня 2017 року набули чинності зміни до вказаного Закону України щодо сплати судового збору на підставі Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у 2021 році та заявляв дев`ять позовних вимог немайнового характеру. Станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 270,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 908,00 грн). Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми. При цьому суд звертає увагу заявника на те, що відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» розрахунок розміру судового збору за подання касаційної скарги слід здійснювати, виходячи зі ставки, яка підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а не з тієї суми, яка фактично була сплачена позивачем. Частиною четвертою статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум). ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої та апеляційної інстанції у повному обсязі. Отже, ОСОБА_1 необхідно доплатити судовий збір у розмірі 4 772,80 грн: 1) Судовий збір за 9 позовних вимог немайнового характеру - 8 172,00 грн (908,00*9=8 172,00); 2) Судовий збір за подачу касаційної скарги - 16 344,00 грн (8 172,00*200%=16 344,00); 3) Сплачено судового збору - 11 571,20 грн; 4) Доплата судового збору - 4 772,80 грн (16 344,00-11 571,20=4 772,80). Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО: 899998, номер рахунку отримувача (стандарт ІВАN): UA288999980313151207000026007, ККДБ: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055»). Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату. Відповідно до вимог частин другої, третьої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення недоліків. Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 жовтня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Г. В. Коломієць