Ухвала КЦС ВС № 316/1962/20

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2024 року м. Київ справа № 316/1962/20 провадження № 61-14218ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Вишняковою Іриною Олександрівною, на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 10 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 07 червня 2023 року та постановою Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 22 травня 2024 року, задоволено позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (далі - ДП «НАЕК «Енергоатом») про визнання незаконним наказу № 161-з від 19 травня 2020 року, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 серпня 2023 року стягнуто з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 27 000 грн. Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року додаткове рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2023 року в частині розміру стягнення витрат на правничу допомогу змінено, викладено другий абзац резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень». Постанова апеляційного суду від 24 вересня 2024 року мотивована тим, що матеріали справи містять заперечення відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення від 22 лютого 2022 року (т. 5 а. с. 177-186) з проханням зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивача, які суд першої інстанції не взяв до уваги, вирішуючи питання про розмір витрат на правову допомогу, що, на думку колегії суддів, свідчить про підтвердження доводів апеляційної скарги в частині порушення принципу змагальності під час ухвалення додаткового рішення. Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлені представником відповідача суми є надмірними та не є повністю співмірними зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, у зв`язку з чим, апеляційний суд доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню в суді першої інстанції, слід зменшити. Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, враховуючи заперечення відповідача проти розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд доходить висновку про необхідність зменшення суми, визначеної адвокатом з 27000 грн до 15000 грн, оскільки докази фактично понесених витрат саме в такому розмірі не є неминучими, отже, відсутні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції саме у визначеному адвокатом позивача розмірі. При цьому колегія суддів вважає, що стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15000 грн забезпечуватиме баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. 25 жовтня 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 24 вересня 2024 року та залишити в силі додаткове рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 21 серпня 2023 року. Стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на його користь судові витрати на правову допомогу за подання касаційної скарги. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 23 червня 2023 року у справі № 545/96/20, від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21. Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд прийняв необґрунтоване рішення про зменшення стягнутих на користь позивача витрат на правничу допомогу самостійно, за відсутності для цього підстав, оскільки після отримання через підсистему «Електронний суд» копії заяви ОСОБА_1 з додатками про ухвалення додаткового рішення та стягнення судових витрат на правничу допомогу, ДП «НАЕК «Енергоатом» не заявило відповідного клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що у серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Запоріжжя із заявою про ухвалення додаткового рішення з питання розподілу судових витрат на правову допомогу, в якій просив ухвалити додаткове рішення, стягнути з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 27 000 грн. В обґрунтування заяви зазначав, що 14 лютого 2022 року, у передбачений ЦПК України строк, направив до Енергодарського міськрайонного суду Запорізької області заяву про ухвалення додаткового рішення та надав докази понесення ним судових витрат на правничу допомогу. У зв`язку із введенням в Україні режиму воєнного стану та окупацією міста Енергодар Запорізької області вказана заява судом розглянута не була. Відповідно частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14 вересня 2022 року № 49/0/9-22 змінено територіальну підсудність справ Енергодарського міського суду Запорізької області з визначенням територіальної підсудності за Ленінським районним судом міста Запоріжжя. Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 06 березня 2023 року відновлено втрачене судове провадження, під час якого позивач надав серед іншого, такі документи: заяву про ухвалення додаткового рішення від 14 лютого 2022 року; договір про надання правничої допомоги від 07 липня 2020 року № 07/07-20; додаток 1 до договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2020 року; додаток 2 до договору про надання правничої допомоги від 15 листопада 2021 року; акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт від 14 лютого 2022 року; довідку про отримання грошових коштів від 14 лютого 2022 року; докази направлення заяви з додатками до суду. Проте копії зазначених документів не були направлені скаржнику ні позивачем, ні судом. Згідно з актом № 1 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 07 липня 2020 року, складеним 14 лютого 2022 року, адвокат надав такі послуги на загальну вартість 27 000 грн: ознайомлення з матеріалами справи, наданими Клієнтом - 1 год. - 1 000 грн, складання та подання заяви про збільшення позовних вимог, уточненої позовної заяви - 1,5 год - 1 500 грн, складання та подання відповіді на відзив відповідача - 3 год. - 3 000 грн, представництво інтересів у судовому засіданні - 1 судодень - 4 000 грн, складання та подання додаткових пояснень - 1,5 год - 1 500 грн, складання та подання клопотання про витребування доказів - 1 год. - 1 000 грн, представництво інтересів у судовому засіданні - 1 судодень - 4 000 грн, ознайомлення з документами, наданими відповідачем на виконання вимог ухвали - 3 год. - 3 000 грн, усна консультація клієнта: аналіз наданих відповідачем доказів - 1 год. - 1 000 грн, складання та подання додаткових пояснень - 2 год. - 2 000 грн, представництво інтересів у судовому засіданні - 1 судодень - 4 000 грн, підготовка та подання заяви про ухвалення додаткового рішення - 1 год. - 1 000 грн. Матеріали справи містять заперечення відповідача на заяву про ухвалення додаткового рішення від 22 лютого 2022 року (т. 5 а. с. 177-186) з проханням зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивача. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України). У статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (довідок, договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 137 ЦПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що «із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства … Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони … Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності». Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2024 року у справі № 401/1289/21 (провадження № 61-4655св23) зроблено висновок, що «у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності відповідного заперечення іншої сторони, яка вказує на неспівмірність витрат та наводить відповідне обґрунтування, за потреби - з наданням доказів невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо». Схожі висновки зроблені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 серпня 2021 року у справі № 520/5311/2020, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 серпня 2018 року у справі № 916/1283/17 та інших. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)). Суд апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови встановив факт надання позивачем суду доказів на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Разом з тим, апеляційний суд врахував, що матеріали справи містять заперечення відповідача (від 22 лютого 2022 року) на заяву про ухвалення додаткового рішення з проханням зменшити розмір витрат на правничу допомогу позивача, які суд першої інстанції не взяв до уваги при вирішенні питання про стягнення розміру витрат на правову допомогу. Апеляційний суд дослідив заяву позивача про компенсацію судових витрат, врахував заперечення на таку заяву відповідача, навів мотиви, з яких виходив при зміні рішення суду першої інстанції та частковому задоволенні заяви, застосовуючи принципи співмірності, розумності та реальності (обґрунтованості) судових витрат. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви позивача про стягнення судових витрат, понесених на оплату правничої допомоги. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність апеляційному суду конкретно вказувати, які саме із заявлених позивачем витрат (наданих адвокатом послуг) не підлягають відшкодуванню повністю або частково та наведення мотивації такого рішення, оскільки апеляційний суд встановив, що позивач надав суду докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартості, але, враховуючи подання відповідачем заперечення щодо зменшення розмір витрат на правничу допомогу позивача, оцінював їх співмірність в цілому за критеріями, встановленими у частинах четвертій - шостій статті 137 ЦПК України. Посилання в касаційній скарзі на висновки, зроблені у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду: від 23 червня 2023 року у справі № 545/96/20, від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18, від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 є необґрунтованими, оскільки оскаржена постанова їм не суперечить. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Зміст касаційної скарги та оскарженої постанови суду апеляційної інстанції свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає розгляду клопотання про стягнення з ДП «НАЕК «Енергоатом» на користь ОСОБА_1 судових витрат в суді касаційної інстанції. Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 вересня 2024 року у справі № 316/1962/20. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко