Постанова 4821 № 711/2278/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 листопада 2024 року м. Черкаси Справа № 711/2278/23 Провадження № 22-ц/821/1229/24 категорія: 304000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Василенко Л. І., суддів: Новікова О. М., Сіренка Ю. В., секретаря - Мунтян К. С., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди, у складі: головуючої судді Кондрацької Н. М., повний текст рішення складено 03 травня 2024 року, в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним, стягнення заборгованості та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 21 грудня 2007 року між ним та ОСОБА_2 у м. Черкаси був укладений та нотаріально завірений договір позики, предметом якого була передача у власність 75750 грн - еквівалент 15000 доларів США. Факт одержання грошей підтверджується розпискою написаною ОСОБА_2 від 21.12.2007 в момент передачі суми позики. Договір вступав в силу і вважався укладеним з моменту передачі грошей. Під час укладання договору позики були особисто присутні подружжя (дружини) сторін договору, а також нотаріусом були відібрані письмові заяви дружин сторін договору зі згодою укладання договору, що зберігаються у нотаріуса. Зазначає, що позичальник до 21 грудня 2010 року у м. Черкаси повернення позики у зазначеній сумі позикодавцю не здійснив. При цьому, 22 листопада 2013 року зареєстровано акт розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (відповідачами за позовом). Вказує що 10 червня 2011 року йому був виданий виконавчий напис № 5534 про стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 75750 грн - еквівалент 15000 доларів США (за курсом станом на 21.12.2007) та 1600 грн за вчинення виконавчого напису. Постановою від 15.06.2011 Придніпровським відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису № 5534 від 10.06.2011, яке закрито постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 17.09.2012 у зв`язку з неможливістю з`ясувати місце проживання боржника та відсутності у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення. Постановою від 01.11.2012 було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого напису № 5534 від 10.06.2011, яке закрито постановою про повернення виконавчого документа стягувачеві від 17.06.2014 у зв`язку з розшуком боржника і майна боржника (автотранспортного засобу), які здійснювалися органами внутрішних справ та не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку. На ряду з цим, йому стало відомо, що 08 лютого 2023 року суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчиком Р. В. була розглянута у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси скарга ОСОБА_3 , в особі представника адвоката Фумельова Іллі Олександровича про скасування постанови державної виконавчої служби, зацікавленні особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ), ТОВ «Росвен Інвест Україна» у справі № 711/4493/15-ц. Відтак, позивач з 18.02.2023 довідався про існування кредитного договору № 678/700678 від 24.09.2007 ОСОБА_2 та укладеного договору поруки від 24.09.2007 ОСОБА_3 , згідно з яким поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов`язання солідарно відповідати перед банком по зобов`язанням ОСОБА_2 , які виникають в останнього з умов кредитного договору в повному обсязі, в строки та на умовах, обумовлених кредитним договором. Так позивач довідався й про порушення свого права на володіння майном, яким незаконно заволоділа особа з застосуванням обману. Після того, як він довідався про порушення свого права, 29 березня 2023 року здійснив перевірку інформації по громадянину ОСОБА_2 через сервіс «Опендатабот» і за результатами перевірки була встановлена наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень по справі № 2-2667/11 за позовом ТОВ ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_2 , де з відповідача стягнуто заборгованість в сумі 665005,09 грн, судовий збір в сумі 1700 грн та витрати на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 29.03.2023 позивач також довідався про існування договору кредиту від 22.03.2007, укладеного між ТОВ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 . Разом з цим позивач довідався й про порушення свого права на володіння майном, яким незаконно заволоділа особа з застосуванням обману. Окрім цього, позивач з сайту судової влади України 03 квітня 2023 року також дізнався про наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень справи № 711/4501/15-ц. З рішення Придніпровського районного суд м. Черкаси від 13 липня 2015 року вбачається, що 17.10.2007 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Черкаської обласної дирекції та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику на споживчі цілі кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 900000 грн терміном 17 жовтня 2017 року під 14,5 % річних. Оскільки відповідачем до моменту розгляду справи судом, зобов`язання за договором в повному обсязі не були виконані, а суду не надані заперечення та докази, які б спростовували доводи позивача, то на виконання договору вирішено стягнути з відповідача суму боргу за кредитним договором № 010/02-2/1463- 07 від 17.10.2007, договором про зміни № 1 до кредитного договору від 14.07.2008, за додатковою угодою № 2 від 30.09.2009, за додатковою угодою № 3 від 01.03.2010» Таким чином на момент укладання оспорюваного договору позики від 21.12.2007 у ОСОБА_4 були наявними наступні правочини: кредитний договір від 22.03.2007; кредитний договір від 24.09.2007 в сумі 31593,00 доларів США; кредитний договір від 17.10.2007 у сумі 900000 грн. Зазначає, що на момент подання позовної заяви до суду зобов`язання за договором позики позичальником не виконані ні в добровільному порядку, ні в примусовому порядку Придніпровським відділом державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, тому відповідачем порушено його право на володіння майном із застосуванням обману в порядку ст. 230 ЦК України. Крім того, внаслідок ухиляння відповідачів від зобов`язання з повернення позики, особисто позивачу та членам його родини і близьким родичам була завдана та продовжує завдаватися моральна шкода неправомірною поведінкою відповідачів. Просить визнати недійсним договір позики від 21 грудня 2007 року та застосувати загальні наслідки недійсності правочину у вигляді реституції згідно ст. 216 ЦК разом зі спеціальними наслідками недійсності правочину вчиненого під впливом обману згідно ст. 230 ЦК; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму еквівалентну 15000 доларів США, що визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день постановлення рішення суду; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі еквівалентні 15000 доларів США та моральну шкоду у розмірі 3600 доларів США, які завдані у зв`язку з вчиненням правочину із застосуванням обману, що визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день постановлення рішення суду. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровський районний суд м. Черкаси від 23 квітня 2024 року позов залишено без задоволення. Рішення суду мотивоване тим, що в ході судового розгляду справи позивач не довів жодними належними, допустимими доказами, які б у сукупності відповідали вимогам достатності, обставин, якими обґрунтовуються заявлені ним вимоги. При зверненні до суду позивач посилався на те, що у разі повідомлення відповідачами про наявність кредитних зобов`язань, він би не уклав з ними спірний договір позики та те, що на його думку, метою отримання коштів було повернення коштів за укладеними попередньо кредитними договором, а не придбання житла. Проте, указане не є підставою для визнання договору недійсним у відповідності до ст. 229 ЦК України. Суд дійшов висновку що позивач не спростував у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та не виконав встановленого процесуальним законом обов`язку доведення обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, зокрема не довів вчинення правочину під впливом обману. Аргументи позивача в судовому засіданні про те, що у відповідачів були інші зобов`язанння окрім укладеного договору позики, не впливають на дійсність спірного договору на час його укладення. Суд першої інстанції також зазначив, що матеріали справи не містять відомостей про звернення позивача з приводу порушення його прав, недостатності наданої йому відповідачем інформації щодо предмета договору саме в момент укладення оспорюваного правочину. Під час розгляду справи не встановлено обставин для задоволення позову ОСОБА_1 із визначених ним підстав укладання договору позики від 21.12.2007 та під впливом обману, тому відсутні правові підстави, передбачені нормами ст. ст. 215, 203 ЦК України, для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору позики. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд скасувати рішення Придніпровський районний суд м. Черкаси від 23 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір позики від 21 грудня 2007 року та застосувати загальні наслідки недійсності правочину у вигляді реституції згідно ст. 216 ЦК разом зі спеціальними наслідками недійсності правочину вчиненого під впливом обману згідно ст. 230 ЦК; стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму еквівалентну 15000 доларів США, що визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день постановлення рішення суду; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі еквівалентні 15000 доларів США та моральну шкоду у розмірі 3600 доларів США, які завдані у зв`язку з вчиненням правочину із застосуванням обману, що визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день постановлення рішення суду. Провести розподіл всіх судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції передчасні, оскільки суд до них дійшов у порушення принципу рівності і змагальності учасників судового процесу, суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фумельова І. О., не маючи доказів їх належного повідомлення. Зазначає, що судом не були вирішені всі заяви і клопотання, зокрема заяву про відсутність повноважень адвоката Фумельова І. О., клопотання про захід процесуального примусу у випадку повторного невиконання процесуального обов`язку та зловживання процесуальними правами відповідачем від 01 грудня 2023 року, заяву про виправлення арифметичної помилки в ухвалі від 01.12.2023, заява про подання до суду відзиву адвокатом Фвумельовим І. О. без додержання вимог ЦПК України, заява про визнання обставин невчинення позивачем певних дій та відсутності певних подій встановлених судом від 20.12.2023, усну заяву про постановлення окремої ухвали суду від 11.04.2023. Вважає, що судом першої інстанції також порушені норми процесуального права. На думку скаржника, суд першої інстанції не з`ясував обставин, якими позивач обґрунтовував свої позовні вимоги та неналежним чином не дослідив докази. Відповідно до ч. 3 ст. 359 ЦПК України, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з ч. 1 ст. 360 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 25 липня 2024 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано строк протягом 10 днів з моменту одержання цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 (т. 3 а.с. 81). Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0690248435697, ОСОБА_2 отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги 12 серпня 2024 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (т. 3 а.с. 90). 23 вересня 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Фумельовим І. О. подавав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції (т. 3 а.с. 105-112). 29 вересня 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Фумельовим І. О. подано клопотання про направлення копії апеляційної скарги представнику відповідача (т.3 а.с. 114-115). Разом з тим відзив на апеляційну скаргу представником відповідача ОСОБА_2 подано електронною поштою 30 вересня 2024 року, поновити строк на його подачу представник не просив (т. 3 а.с. 117-125) Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач та його представник не були позбавлені можливості у строк, встановлений апеляційним судом, подати відзив на апеляційну скаргу або подати до апеляційного суду заяву про продовження такого строку, однак таких звернень до суду апеляційної інстанції у встановленому порядку не надходило. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Отже, відзив на апеляційну скаргу підлягає залишенню без розгляду, оскільки він поданий до суду поза межами встановленого судом строку. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції 21.12.2007 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, який підписаний сторонами та засвідчений нотаріусом Романій Н. В. та зареєстрований у реєстрі № 16421 (т.1 а.с. 15. 167). Відповідно до п. 1 зазначеного договору сума позики за договором складає 75750 грн - еквівалент 15000 тисяч доларів США. Факт отримання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Відповідно до п. 2 Договору строк повернення коштів становить 20.12.2010. У п. 9 Договору зазначено, що сторони свідчать проте, що вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору, внаслідок укладання договору не буде порушено права та інтереси інших осіб, договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини, вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладання договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, чоловік (дружина) з кожної сторони згідні з укладанням договору. Відповідно до п. 10 Договору сторони засвідчили, що у тексті зафіксовані всі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення. Згідно п. 11 Договору він вступає в силу і вважається укладеним з моменту передання грошей. На підтвердження факту передачі грошей позичальник видає позикодавцеві розписку. 21.12.2007 нотаріально посвідчено згоду ОСОБА_5 на укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позики на 75750 грн, що еквівалентно 15000 дол. США, набутих в період перебування в зареєстрованому шлюбі. Заявила, що такий правочин відповідає інтересам їх сім`ї та погодилась з тим, щоб умови договору позики визначались її чоловіком самостійно (т.1 а.с. 170 зворот). Розпискою від 21.12.2007 ОСОБА_2 засвідчив факт отримання від ОСОБА_1 75750 грн - еквівалент 15000 тисяч доларів США, які зобов`язувався повернути протягом трьох років до 20.12.2010 (т.1 а.с. 16, 168). 10.06.2011 ОСОБА_1 отримав виконавчий напис нотаріуса про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 75750 грн - еквівалент 15000 тисяч доларів США та 1600 грн за вчинення цього виконавчого напису, що становить загальну суму 77350 грн (т.1 а.с. 17). Згідно з інформацією про виконавче провадження № НОМЕР_2, виконавче провадження завершене на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місце проживання боржника) (т.1 а.с. 18-20). Згідно з інформацією про виконавче провадження № НОМЕР_1, виконавче провадження завершене на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» (боржник чи майно не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку); дата виконавчої дії: 17.06.2014 (т.1 а.с. 21-22).

Мотивувальна частина Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно з ч. 1ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1, ч. 2 та ч. 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції загалом відповідає зазначеним вимогам закону. За змістом ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України). Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів) (постанови Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 278/1621/21, від 21 квітня 2022 року у справі № 397/791/17 та інші). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). У ст. 204 ЦК України закріплено принцип презумпції правомірності правочину. Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тлумачення ст. 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанови Верховного Суду 28 лютого 2024 року у справі № 159/4766/21 (провадження № 61-15464св23), від 13 грудня 2023 року у справі № 295/13310/21 (провадження № 61-12351св22), Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)). Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21) та інші). За вимогами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір укладений під впливом обману, у зв`язку з чим просив визнати його недійсним, згідно з ст. 230 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. В постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 753/10863/16-ц викладено правовий висновок про те, що за змістом ст. 230 ЦК України правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Як зазначено в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц аналіз ст. 230 ЦК України дає підстави для висновку про те, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення; тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо). В постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 910/18600/19 вказано, що при вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 21.12.2007 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, який підписаний сторонами та засвідчений нотаріусом Романій Н. В. та зареєстрований у реєстрі № 16421. Пунктом 1 спірного Договору визначено, що сума позики за договором складає 75750 грн - еквівалент 15000 тисяч дол. США. Факт отримання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. Відповідно до п. 2 Договору строк повернення коштів становить 20.12.2010. Даний строк повернення зафіксований і у розписці від 21.12.2007. Згідно з п. 9 Договору, сторони свідчать проте, що вони не приховують обставини, які мають істотне значення для цього договору, внаслідок укладання договору не буде порушено права та інтереси інших осіб, договір не укладається під впливом тяжкої для них обставини, вони не визнані недієздатними чи обмежено недієздатними, укладання договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому, чоловік (дружина) з кожної сторони згідні з укладанням договору. Відповідно до п. 10 Договору сторони засвідчили, що у тексті зафіксовані всі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення. В оспорюваному договорі позики нотаріусом роз`яснено сторонам положення чинного законодавства щодо порядку укладення договорів позики. На виконання умов договору 21.12.2007 позичальником ОСОБА_2 складена розписка про отримання коштів у розмірі 75750 грн - еквівалент 15000 тисяч доларів США. Крім того, ОСОБА_5 21.12.2007 надала письмову згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору позики на 75750 грн, що еквівалентно 15000 дол. США, набутих в період перебування в зареєстрованому шлюбі. Заявила, що такий правочин відповідає інтересам їх сім`ї та погодилась з тим, щоб умови договору позики визначались її чоловіком самостійно. Вказана заява нотаріально посвідчена. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним спірного договору позики, як укладеного внаслідок обману, суд першої інстанції виходив з того, що доказів того, що відповідач при укладенні договору позики навмисно ввів позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема щодо наявності в нього інших непогашених зобов`язань, а не на купівлю житла, не надано. Установивши, що позивач не довів наявності умислу в діях відповідача щодо введення його в оману, оспорюваний договір позики підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх їх істотних умов, містить інформацію щодо умов позики, зокрема щодо строку її повернення, а також права та обов`язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність за порушення зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним цього договору. Доводи скаржника, що він не звертався до виконавчої служби у зв`язку із втратою документів, не заслуговують на увагу, адже скаржник не позбавлений права на відновлення втрачених документів у визначеному законом порядку. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри». Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду справи апеляційний суд дійшов наступних висновків. У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не було вирішено питання про звільнення його від сплати судового збору, а лише зменшено його розмір. Слід зазначити, що особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з положеннями ст. 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Звільнення від сплати судового збору здійснюється на розсуд суду та не є його обов`язком. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору. Розглянувши клопотання ОСОБА_1 , судом першої інстанції, в ухвалі від 13 квітня 2024 року, зменшено позивачу ОСОБА_1 розмір судового збору за подання позовної заяви (справа № 711/2278/23) до 2147,20 грн. Доводи скаржника відносно того, що судом безпідставно відмовлено у поновленні процесуального строку на подачу доказів, то слід зазначити, що протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.12.2024 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання щодо поновлення процесуального строку та долученні доказів. Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а протокольну ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.12.2024 - без змін. Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про відкликання касаційної скарги на протокольну ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у справі № 711/2278/23 задоволено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на протокольну ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 грудня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року повернуто заявнику. Отже, законність протокольної ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.12.2024 була перевірена у визначеному законом порядку та порушень при її постановленні не виявлено. Щодо повноважень адвоката відповідача ОСОБА_2 - адвоката Фумельова І. О. слід зазначити, що судом першої інстанції було перевірено повноваження адвоката Фумельова І. О., зокрема наданий ним ордер, копію свідоцтва та у відповідності до ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», судом першої інстанції правомірно залучено його до участі в розгляді справи. Щодо клопотання ОСОБА_1 про допит його в якості свідка, слід зазначити наступне. Згідно з положеннями ст. 69 ЦПК України, свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. Відповідно до положень ст. 92 ЦПК України, сторони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Частинами 1 та 3 ст. 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. За ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд, за заявою учасника справи, поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. З матеріалів справи вбачається, що 19.09.2023 суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання, вислухавши думку учасників справи, в тому числі думку позивача, щодо можливості закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до розгляду, ухвалою закрив підготовче судове засідання та призначив дану цивільну справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 17.10.2023 на 10.00 год. 20 грудня 2023 року під час розгляду справи в судовому засіданні судом вирішувалося, зокрема, питання щодо клопотання ОСОБА_1 про його допит в якості свідка. Вказане клопотання розглядалося на підставі поданої 20 грудня 2023 року ОСОБА_1 заяви про його допит в якості свідка. Суд першої інстанції, вислухавши думку учасників справи, обставини справи, стадію судового процесу, вірно вважав за необхідне відмовити в задоволенні клопотання про допит позивача в якості свідка. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права не є такими, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Щодо клопотання скаржника про його допит в якості свідка в суді апеляційної інстанції, то апеляційний суд звертає увагу, що позивачем в суді першої інстанції вже заявлялось клопотання про його допит в якості свідка, суд протокольно ухвалив відмовити в задоволенні вказаного клопотання. Слід зазначити, що у відповідності до ч. 3 ст. 367 ЦПК України, звертаючись повторно до суду апеляційної інстанції з клопотанням про допит його в якості свідка, ОСОБА_1 не навів виняткових обставин, що дають підстави для повторного розгляду вказаного клопотання судом апеляційної інстанції. Щодо виклику і допиту свідка ОСОБА_5 слід зазначити наступне. Під час розгляду справи судом першої інстанції було задоволено клопотання позивача та допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 . Крім того, ОСОБА_1 не навів чіткого обґрунтування даного клопотання, не зазначив які саме обставини ОСОБА_5 може підтвердити або спростувати, як свідок, крім тих про які вже було зазначено в суді першої інстанції, не обґрунтував, що нею не було надано свідчення у повному обсязі, що позбавляє апеляційний суд оцінити необхідність її допиту як свідка та не довів виключної необхідності у допиті свідка ОСОБА_5 , а тому клопотання про її допит задоволенню не підлягає. Щодо клопотання про визнання судом явки відповідачів в судове засідання обов`язковою, то апеляційний суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного. Згідно ч. 4 ст. 81 ЦПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Згідно п. 3 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою. Слід зазначити, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Судом апеляційної інстанції здійснено належне повідомлення відповідачів у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Виходячи з вищевказаного, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів не вбачала підстав для визнання явки відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обов`язковою та вважала можливим розглянути справу за їх відсутності. Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 квітня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України. Повний текст постанови складено 12 листопада 2024 року. Головуючий Л. І. Василенко Судді: О. М. Новіков Ю. В. Сіренко