Постанова 4807 № 331/6577/23

Дата документу 30.10.2024 Справа № 331/6577/23 ­­­ ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 331/6577/23 Головуючий у 1-й інстанції: Жукова О.Є. Провадження № 22-ц/807/1320/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В.. Онищенка Е.А. при секретарі Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКС» - адвоката Гребнєва Ігоря Ігоровича на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКС» до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2023 року представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКС» (далі ТОВ «ВЕКС») - адвокат Гребнєв І.І. звернувся до суду з вищевказаним позовом, просив суд витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та зобов`язати повернути на користь ТОВ «ВЕКС» координатно-пробивний прес з ЧПУ TruPunch 1000 (серійний номер: НОМЕР_1 ) та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕКС» судові витрати. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2024 року провадження у справі за позовом ТОВ «ВЕКС» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння закрито. Роз`яснено ТОВ «ВЕКС», що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ТОВ «ВЕКС» адвокат Гребнєв І.І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права,просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наявність такого статусу як ФОП в особи, яка є стороною в справі, не підтверджує те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємцем вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах. ОСОБА_1 як фізична особа є належним відповідачем по справі, а тому справа підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_1 як фізична особа є власником нерухомості, де розташовано обладнання позивача, а тому має майнові права з володіння, користування і розпорядження належною їй нерухомістю. Факт проходження ОСОБА_1 реєстраційних та інших передбачених законом процедур з метою набуття статусу ФОП не змінює правовий статус об`єкта нерухомого майна, власником якого вона є як фізична особа. Також вказано, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини з оренди нежитлового приміщення, в якому фактично знаходиться обладнання позивача. Учасники справи своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив із того, що спірні правовідносини виникли між ТОВ «ВЕКС» та ПП (ФОП) ОСОБА_1 , у зв`язку із здійсненням господарської діяльності, тому суд дійшов висновку про належність спору до юрисдикції господарського суду. З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини. Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин. Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. Такі правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19). Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин. При цьому в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Згідно з частиною сьомою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (частина перша статті 52 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, спірне майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до договору оренди складського приміщення №24/1 від 01.09.2007 р., який укладений з ПП ОСОБА_1 . Зазначені обставини підтверджені довідкою ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 30.06.2010 за №209/23-2/34155494. Відомостей про розірвання договору оренди складського приміщення №24/1 від 01.09.2007 р., який укладений з ПП ОСОБА_1 , матеріали справи не містять. Отже, правовідносини виникли між ТОВ «ВЕКС» та ПП (ФОП) ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємницька діяльність ФОП ОСОБА_1 не припинена, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, видами основної діяльності якої є, зокрема, надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна. Також ОСОБА_1 до 28.05.2021 року була засновником ТОВ «ВЕКС». Враховуючи викладене, оскільки майно - координатно-пробивний прес з ЧПУ TruPunch 1000 (серійний номер: НОМЕР_1 ) був переданий відповідачці на підставі договору оренди складського приміщення №24/1 від 01.09.2007 р., який укладений з ПП ОСОБА_1 , що не заперечувала у засіданні апеляційного суду представник ТОВ «ВЕКС», суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що правовідносини, які виникли між сторонами в цій справі, є господарсько-правовими, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, так як справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 як фізична особа є власником нерухомості, де розташовано обладнання позивача, висновків суду не спростовують, оскільки, як зазначалося вище, вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судом першої інстанції обставини справи, посилання заявника в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені в перелічених у скарзі постановах Верховного Суду є безпідставним, оскільки висновки суду першої інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи. З урахуванням характеру правовідносин у цій справі, предмета спору та з`ясованих судом обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано виснував про закриття провадження у цій справі. Виходячи з вищевикладеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування судового рішення, колегія суддів не вбачає. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування ухвали суду першої інстанції у цій справі або ж її зміни. В силу вимог ст. 141 ЦПК Україниу разі відмови заявнику у задоволенні його апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції у повному обсязі у цій справі, останній не має права на компенсацію судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКС» - адвоката Гребнєва Ігоря Ігоровича залишити без задоволення. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 квітня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 11 листопада 2024 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко