Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/9052/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9103/24 Справа № 201/9052/23 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко Віолетти Вячеславівни, про розірвання договору та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2024року, В С Т А Н О В И В: У серпні 2023року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 в якому виклав вимоги про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 майно, укладений 29 листопада 2021року між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4048; інша вимога про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на Спірне майно, номер відомостей про речове право: 45334572, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2276623212101. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що за договором купівлі-продажу житлового будинку від 29 листопада 2021року, укладеним між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4048, продавець передав у власність покупця житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 75,6 кв.м., житловою площею 49,6 кв.м., а покупець прийняв за обумовлену грошову суму. Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що продаж будинку вчиняться за 670 000,00грн та містить застереження про усне отримання продавцем грошей до підписання цього договору. Однак, позивач вважав, що це не відповідає дійсності, оскільки у відповідача були відсутні грошові кошти на придбання нерухомого майна. Відтак у день підписання основного договору між сторонами було укладено додатково договір позики на суму 74 500,00 доларів США, посвідчений у того ж самого приватного нотаріуса Шрамко В.В. за реєстровим № 4047, а також нотаріусом було виготовлено проект договору іпотеки в забезпечення виконання зобов`язань щодо набутого нерухомого майна, який нотаріально не посвідчений. Проте, містить вказівку відповідача «дотримуватись даного іпотечного договору і укласти його нотаріально», дата укладання 29 листопада 2021року та підписи свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Пунктом 2 договору позики передбачено повернення позики готівкою частками: в період з 30 листопада 2021року по 30 травня 2022року щомісячно в розмірі 500,00 доларів США, решта суми 71 500,00 доларів США сплачуються рівними частками в період з 01 червня 2022року по 29 листопада 2024року. Всього відповідач повернула 4 000,00 доларів США. Позивач зазначав, що за договором купівлі-продажу продавець ОСОБА_1 від покупця ОСОБА_2 при підписанні договору жодних грошових коштів не отримував. Дані обставини підтверджуються тим, що на суму вартості проданого будинку в момент підписання договору купівлі продажу було укладено договір позики на суму 74 500,00 доларів США. Станом на день звернення з позовом відповідач повернула лише 4 000,00 доларів США та припинила виплачувати починаючи з 24 лютого 2022року, про що свідчать також скріншоти листування у меседжері «Vіbег» та ухиляється від остаточного розрахунку та виплати залишку вартості за придбане нерухоме майно. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2024року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що на час укладання договору купівлі-продажу позивач від відповідача жодних грошових коштів на виконання умов цього договору не отримував, підтвердженням чого є відсутність у відповідача грошових коштів для розрахунку за договором купівлі-продажу. Також позивач вказує, що договір купівлі-продажу укладено в розстрочку, а відповідач не здійснює встановлені платежі, що є істотним порушенням договору. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач заперечила проти задоволення апеляційної скарги позивача, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в електронному суді. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 29 листопада 2021року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4047 (а.с.17-). Відповідно до пункту 1 договору позики позикодавець позичив позичальнику 74 500,00 доларів США, що за домовленістю сторін на момент укладання цього договору еквівалентно 2 005 540,00грн. Позичальник підтверджує факт повного одержання грошей у повній кількості від позикодавця до моменту підписання сторонами цього договору. Після чого, 29 листопада 2021року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4048 (а.с.12). Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу за цим договором продавець передає нерухоме майно покупцю, а покупець приймає нерухоме майно, сплачує за нього обговорену грошову суму. Згідно пункту 5 договору купівлі-продажу продаж нерухомого майна за домовленістю сторін вчиняється за 670 000,00грн, які за усною інформацією сторін продавець отримав повністю від покупця до підписання нього договору. Сторони повідомляють, що розрахунок між ними виконано згідно постанови Національного банку України № 148 від 29 грудня 2017року. Відповідно до пункту 6 договору купівлі-продажу продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за придбане нерухоме майно отримання від покупця грошей в сумі 670 000,00грн та відсутність з боку продавця по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, які б підтверджували відсутність проведення розрахунку за договором купівлі-продажу нерухомого майна, а посилання лише на невиконання відповідачем умов договору позики саме по собі не може бути підставою для розірвання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. З огляду на зміст припису абзацу першого вказаної частини інші випадки, ніж істотне порушення договору, для його зміни або розірвання у судовому порядку можуть бути встановлені законом або самим договором. Настання цих випадків зумовлює право сторони ініціювати у суді питання зміни чи розірвання відповідних правовідносин. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2020року у справі № 902/364/19). У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й сукупності інших умов: наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)). Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів істотне порушення відповідачем договору, а тому відсутні правові підстави для його розірвання відповідно до вимоги статті 651 ЦК України, з огляду на таке. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він на час укладання оспорюваного договору купівлі-продажу від відповідача жодних грошових коштів на виконання умов цього договору не отримував, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні. У справі, яка переглядається встановлено, що у пункті 5 договору купівлі-продажу житлового будинку від 29 листопада 2021року сторони дійшли згоди про те, що продаж нерухомого майна за домовленістю між продавцем і покупцем вчиняється за ціною 670 000,00грн, які за усною інформацією сторін продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору. Відповідно до пункту 6 договору купівлі-продажу продавець своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за придбане нерухоме майно отримання від покупця грошей в сумі 670 000,00грн та відсутність з боку продавця по відношенню до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. У контексті зазначених доводів позивача, апеляційний суд звертає увагу на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2020року у справі № 916/667/18, згідно з яким положення договору про те, що сторона договору отримала належні їй платежі до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші. Включення у договір купівлі-продажу положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Також такі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2023року у справі № 200/6309/19, від 15 листопада 2023року у справі № 185/7362/22, від 20 грудня 2023року у справі № 405/2697/22. Отже, з наведеного вбачається, що на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_2 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0598 га розрахунки між сторонами проведені в повному обсязі, жодних претензій фінансового характеру позивач до відповідача не мав, про що свідчить підпис продавця у договорі купівлі-продажу, а отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність доказів порушення істотних умов договору купівлі-продажу. Посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність у відповідача грошових коштів для розрахунку за договором купівлі-продажу є неспроможними. Встановлено, що 29 листопада 2021року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шрамко В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 4047. Відповідно до пункту 1 договору позики позикодавець позичив позичальнику 74 500,00 доларів США, що за домовленістю сторін на момент укладання цього договору еквівалентно 2 005 540,00грн. Позичальник підтверджує факт повного одержання грошей у повній кількості від позикодавця до моменту підписання сторонами цього договору. Апеляційний суд звертає увагу, що апеляційна скарга та сама позовна заява не містить відомостей про те, що ОСОБА_1 грошові кошти за договором позики не надавав, тобто апелянт підтверджує, що відповідач мав грошові кошти на день укладання договору купівлі-продажу, які отримані за позикою та фактично міг виконати зобов`язання щодо розрахунку в порядку встановленим пунктом 5 договору купівлі-продажу, оскільки сума позики значною перевищує ціну за договором купівлі-продажу. Також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що договір купівлі-продажу укладено в розстрочку, а відповідач не здійснює встановлені платежі, що є істотним порушенням договору, оскільки договір купівлі-продажу не містить умов про оплату в розстрочку, про розмір платежу та графік цих платежів. За відсутності підстав для розірвання оспорюваного договору купівлі-продажу від 29 листопада 2021року, позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності не підлягають задоволенню. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що розірвання договору внаслідок несплати за товар є неналежним способом захисту, оскільки закон передбачає належний спосіб як стягнення неотриманих коштів та сплату процентів. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Разом з тим, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2024року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 12 листопада 2024року. Судді: