Постанова Київський апеляційний суд № 756/16512/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції: Діденко Є.В. Єдиний унікальний номер справи № 756/16512/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/13041/2024 ПОСТАНОВА Іменем України 12 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мережко М.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Київська комунальна компанія» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, встановив: У грудні 2023 року позивач ТОВ «Київська комунальна компанія» звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 20 березня 2013 року між ТОВ «Київська комунальна компанія» та відповідачами, з кожним окремо, як співвласниками квартири АДРЕСА_1 , укладено договори про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій, комунальних послуг. За умовами вказаного договору ТОВ «Київська комунальна компанія» зобов`язалось надавати відповідачам послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкових територій, а також забезпечувати отримання послуг з централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання та водовідведення, електропостачання, послуг з охорони. Позивач, який здійснює обслуговування будинку, свої договірні зобов`язання виконує належним чином. Проте, відповідачі свої зобов`язання зі сплати платежів за отримані послуги виконують не своєчасно та не у повному обсязі, у зв`язку з чим утворилась заборгованість на загальну суму 34 827,31 грн., що складається з заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг - 32 889,82 грн., 3 % річних - 517,63 грн., інфляційні нарахування - 1419,86 грн., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00грн. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Київська комунальна компанія» заборгованість у розмірі 34 827 (тридцять чотири тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 31 коп., з яких: 32889,82 грн. - заборгованість за житлово-комунальні послуги; 517,63 грн. - три проценти річних; 1419,86 грн. - втрати від інфляції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Київська комунальна компанія» витрати по сплаті судового збору у сумі 1342 гривні 00 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Київська комунальна компанія» витрати по сплаті судового збору у сумі 1342 гривні 00 копійок. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2024 рокускасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції було проігноровані непідписані копії договорів, надані відповідачами. По ксерокопіям, без оригіналів договорів, які були надати відповідачі, суд встановив, що договори були підписані. Це свідчить про його упередженість, він не дослідив докази взагалі, просто прийнявши сторону позивача. Звертає увагу, що не підписані договори не відповідають законодавству, відповідачі були проти відсутності можливості вибирати постачальника послуг. Договір не відповідає законам України і має бути приведений до відповідності законам України. Договір який не відповідає законам України є нікчемним і сам по собі не може породжувати будь-які права та обов?язки для сторін. Вважає, що усі розрахунки за комунальні послуги є хибними. Розрахунок не може вважатися належним і достовірним доказом, оскільки не підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку про витрати виконавця послуг по даному будинку, нормативно-правовими актами про затвердження тарифів на послуги з центрального опалення та з утримання будинку і прибудинкової території, не містить правовстановлюючих документів на закріплену за будинком прибудинкову територію, технічного паспорту будинку з даними про житлову та загальну площу будинку, площу підвалів, технічних поверхів, сходових клітин, та інших показників, які впливають на визначення розміру щомісячної плати за житлово-комунальні послуги, і які є підставою для формування тарифів. Стверджує, що співвласники своєї згоди не надавали на укладення договору охорони, а навіть проти охорони, а також зборів не було проведено взагалі. Договори не були підписані зі сторони відповідачів взагалі, тобто не підписані договори не можуть породжувати буть які обов?язки для сторони, яка їх не підписала. У відзиві позивач ТОВ «Київська комунальна компанія» стверджує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та безпідставною, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін. За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України (у редакції на дату подання апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 34 827,31 грн. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 по частині, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Між ТОВ «Київська комунальна компанія» та співвласниками квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , (з кожним окремо), 20 березня 2013 року, укладені Договори про надання послуг з управління, утримання будинків і споруд, прибудинкових територій та сприяння у отриманні комунальних послуг № 12/01/3/429. Вказані договори містять підписи відповідачів. Предметом вказаних Договорів є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у житловому будинку АДРЕСА_2 , сприяння в забезпеченні якісного та своєчасного отримання споживачами комунальних послуг з холодного водопостачання, водовідведення гарячої та холодної води, послуг з охорони шляхом укладення окремих договорів з виконавцями/виробниками цих послуг, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором. Пунктом 2.3 Договорів передбачено, що вартість послуг, що сплачується за договором складається з компенсації витрат Управляючої компанії на утримання будинку і прибудинкової території у розмірі, встановленому у передбаченому законом порядку, за 1 кв.м. займаної площі, а також для розрахунків за зовнішню охорону території та розрахунки за послуги консьєржів для здійснення охорони під`їздів, в розмірах, визначених додатком 2 та додатковою угодою. Згідно п. 2.4 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Управляюча компанія до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає споживачу рахунок зі сплати послуг, а споживач зобов`язується оплатити рахунок в термін до 20 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим. Відповідно до п. 3.1.4 Договорів, Управляюча компанія зобов`язана повідомляти власника про зміну діючих розцінок на відповідні послуги за 15 днів до початку їх застосування. Пунктом 3.2.2 Договору передбачено, що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений цим договором строк, за діючими розцінками і тарифами відповідно до загальної площі житлового приміщення та показань лічильників не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем в якому надавались послуги. Як визначено у ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. За правилом ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. За змістом ст. ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Обгрунтовуючи свої вимоги позивач зазначав, що відповідачі оплату за житлово-комунальні послуги не вносить, але фактично ними користуються. Як встановлено судом першої інстанції, заборгованість відповідачів перед ТОВ «Київська комунальна компанія» за послуги становить: за послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території за період з липня 2019 року по жовтень 2023 року - 21 086,06 грн.; за послуги охорони житлового будинку за період з липня 2019 року по вересень 2019 року - 563,76 грн.; за послуги із зовнішньої охорони з вересня 2021 по жовтень 2023 - 9620,00 грн.; за технічне обслуговування та ремонт системи контролю доступу та системи відеоспостереження з лютого 2020 по жовтень 2023 - 1620,00 грн. Відповідач вказаного розрахунку не спростував, власний розрахунок заборгованості не надав. Докази оплати вказаної заборгованості відповідачем у матеріалах справи відстуні. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно до п. 17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 572 від 08.10.1992 року, власники квартир багатоквартирних будинків зобов`язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку. Наймачі квартир (кімнат) вносять плату за найм житла, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Ці платежі і платежі за комунальні та інші послуги власниками квартир, наймачами і орендарями вносяться щомісяця не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено інші строки. При простроченні внесення вказаної плати стягується пеня з розрахунку 1 процент від несплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше 100 процентів загальної суми боргу. В силу положень п.10 ч.1 ст.7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники будинку зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Відповідно до ст.12 Закону, невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком. Відсутність договору між сторонами щодо витрат на утримання будинку та прибудинкової території не звільняє власника квартири від обов`язку по сплаті за надані житлово-комунальні послуги з утримання майна в багатоквартирному будинку. Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. При цьому, за відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена ч. 2ст. 625 ЦК України. За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи викладене, оцінюючи всі досліджені судом докази в їх сукупності, зважаючи на те, що з боку відповідача не надано суду доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань, передбачених законом, по оплаті за надані позивачем житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позивачем вимог. Доводи апеляційної скарги щодо неукладення договору про надання житлово-комунальних послуг між ТОВ «Київська комунальна компанія» та відповідачами не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за такі послуги, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статтям 627, 630 ЦК України та статтям 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин). При цьому, відповідач від наданих позивачем послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано. Разом з тим, у матеріалах справа міститься договір 12/01/3/429 від 20 березня 2013 року де відповідачі власноручно підписали вказаний договір, тобто погодились з умовами викладеними в даному договорі. Таким чином, доводи апеляційної скарги, що договір не містить підписи співвласників квартири, спростовуються самим договором. Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність нарахування оплати послуг з охорони, оскільки такі передбачені пунктом 2.3 Договору і Додатком №

2. Позивачем надана суду структура встановленого Тарифу з утримання будинку і прибудинкової території. Водночас, доказів незаконності такого тарифу або неправильності розрахунків заборгованості, відповідач суду не надав. Так, 09 листопада 2017 року було ухвалено Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від № 2189-VIII, ч.1 ст. 10 якого передбачено, що ціна послуги з управління багатоквартирним будинком встановлюється договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з розрахунку на один квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення, якщо інше не визначено договором про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, та включає: 1) витрати на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку відповідно до кошторису витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, крім витрат на обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги, у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем; 2) винагороду управителю, яка визначається за згодою сторін. Додатково Постановою Кабінету Міністрів України № 291 від 03.04.2019 внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», а саме: виключено абзац 5, яким було встановлено «Порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій». Таким чином, на момент затвердження нових тарифів Наказом ТОВ «Київська комунальна компанія» № 21/70-К/тр від 10.12.2021, законодавством не було передбачено погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків та платежів за надання послуг з управління багатоквартирним будинком, а отже доводи відповідача про невідповідність порядку встановлення тарифів діючому законодавству є неспроможними. У той же час, відповідачами не надано доказів на підтвердження оскарження у встановленому законом порядку та визнання недійсними тарифів, встановлених Наказом ТОВ «Київська комунальна компанія» № 21/70-К/тр від 10.12.2021, якими затверджено розміри щомісячних внесків на утримання будинку та прибудинкової території на рівні 9,75 грн./ кв. м. Таким чином, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості заборгованості та погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що він звертався до позивача з приводу ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг, складав відповідні акти-претензії чи викликав представників позивача для перевірки кількості та/або якості наданих послуг у порядку, передбаченому законом. В цілому доводи апеляційної скарги ґрунтуються на незгоді відповідачів із необхідністю сплачувати вартість наданих житлово-комунальних послуг у належному йому житловому приміщенні за встановленими тарифами, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. Доказів порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, матеріали справи також не містять. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: М.В. Мережко Судді: Н.В. Поліщук В.В. Соколова