Постанова Вінницький апеляційний суд № 127/19478/23

Справа № 127/19478/23 Провадження № 22-ц/801/1997/2024 Категорія: 21 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2024 рокуСправа № 127/19478/23м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О. В., суддів: Берегового О. Ю., Сала Т. Б., за участю секретаря судового засідання Луцишина О. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем на рішення Вінницького міського суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 18 липня 2024 року у м. Вінниці суддею цього суду ОСОБА_2 , повний текст якого складений 23 липня 2024 року, В С Т А Н О В И В: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником 18/25 будинковолодіння по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування частини жилого будинку від 24 червня 1997 року. Згідно цього договору у постійне користування обдарованої входить в будинку «Д»: кухня 2-1; кімнати 2-2, 2-3; сіни 2-4, сарай «В», льох «Ж», 1 /2 сарая «А», сарай «а». Іншим співвласником 7/25 будинковолодіння була ОСОБА_3 , яка 17 червня 1998 року померла, актовий запис про смерть № 1683 від 19 червня 1998 року. Як зазначає позивач, у власності ОСОБА_3 також залишилася земельна ділянка по АДРЕСА_1 . Спадкоємців за законом чи за заповітом у померлої немає. На підтвердження того, що спадкове майно померлої ОСОБА_3 має бути визнано відумерлою спадщиною та перейти у власність Вінницької міської ради, позивач надає копію звернення до Вінницької міської ради з проханням надати інформацію щодо визнання спадщини ОСОБА_3 відумерлою та чи триває процес взяття на баланс Вінницької міської ради майна померлої ОСОБА_3 . З відповіді Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 10 травня 2023 року № 01/00/011/26688 стало відомо, що Вінницькою міською радою в межах повноважень вживаються заходи щодо визнання відумерлою спадщини. За земельною ділянкою, належною ОСОБА_3 ніхто не доглядає, вона занепадає, що руйнує також і будинковолодіння ОСОБА_1 . На даний час, між сторонами існують недомовленості щодо порядку користування спільною земельною ділянкою, що стало підставою для звернення до суду з даною позовною заявою. Враховуючи викладене, позивач просила встановити порядок користування земельною ділянкою, де частка ОСОБА_1 становить 18/25, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи. 18 липня 2024 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі. Не погодившись із ухваленим рішення, представник ОСОБА_1 адвокат Покоєвич А.О. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необ`єктивним та необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову та встановлення порядку користування земельною ділянкою згідно з висновком земельно-технічної експертизи. Викладаючи фактичні обставини справи, скаржник стверджує, що у матеріалах справи наявні усі належні та достатні докази на підтвердження позиції ОСОБА_1 щодо встановлення порядку користування земельною ділянкою, а також висновок земельно-технічної експертизи, що залишено поза увагою суду першої інстанції. Варіанти порядку користування земельною ділянкою, визначені експертом, цілком задовольняють позивача, тому обрання судом одного із них було б належним дотриманням її законних прав. 25 вересня 2024 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Вінницької міської ради, у якому вона зазначає, що доводи скарги є необґрунтованими та безпідставними, а тому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що суд взяв до уваги та надав належну оцінку доводам експерта. На спірній земельній ділянці розташовані два будинки, а матеріали справи не дають можливості однозначно визначити під який саме будинок рішенням 1990 року була виділена земельна ділянка. Крім того вказує, що у випадку встановлення порядку користування земельною ділянкою більше ніж 0,10 га, буде унеможливлено виконання рішення суду у зв`язку з відсутністю визначення часток у межах потрібної безоплатної норми приватизації, що в свою чергу позбавляє права співвласників будинковолодіння реалізувати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки. Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції не тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити з таких підстав. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак рішення суду цим вимогам не повністю відповідає, тому апеляційний суд, перевіривши його законність і обґрунтованість, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав. Судом встановлено, що 28 серпня 1990 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №167 закріплено земельні ділянки за домоволодіннями: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 площею 600 кв.м у постійне та 1321 кв.м у тимчасове користування. На підставі договору дарування частини жилого будинку від 24 червня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Парфєновим І. В., зареєстрованого в реєстрі за №3046, ОСОБА_5 належить 18/ 25 частки будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 . 09 квітня 1999 року право власності ОСОБА_5 на 18/25 часток будинковолодіння зареєстроване КП «ВООБТІ» у реєстровій книзі №89 за реєстровим №18110. Згідно договору дарування у постійне користування позивача відходить в будинку «Д»: кухня 2-1; кімнати 2-2, 2-3; сіни 2-4, сарай «В», льох «Ж», 1 /2 сарая «А», сарай «а». 04 квітня 2013 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Після розірвання шлюбу сторонам залишено прізвища, якими вони користувалися після реєстрації шлюбу. Також судом встановлено, що ОСОБА_3 є співвласником 7/25 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується актовим записом про смерть від 19 червня 1998 року №1683. 22 березня 2024 судовим експертом ТОВ «Подільський центр судових експертиз» надано висновок №735 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи про відсутність технічної можливості встановити порядок користування земельною ділянкою площею 600 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (35), та надати варіанти встановлення порядку користування цією земельною ділянкою. Запропоновано варіанти встановлення порядку користування земельною ділянкою загальною площею 1786,0 кв.м з урахуванням часток співвласників ОСОБА_1 , та ОСОБА_3 відповідно до фактичного користування станом на час дослідження. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, не взявши до уваги висновок експерта за результатами судової земельно-технічної експертизи від 22 березня 2024 року № 735, виходив із того, що згідно матеріалів справи на земельній ділянці знаходиться два будинки, один з яких перебуває у 100% користуванні позивача, інший - у частковій співвласності, однак, неможливо однозначно визначити під який саме будинок рішенням 1990 року виділялась земельна ділянка. Крім того, на спірній земельній ділянці розташовані самочинно збудовані об`єкти, які також брались до уваги експертом при визначені розміру земельної ділянки, на яку пропонується встановити порядок користування. Таким чином, вважаючи, що у матеріалах справи відсутній належний висновок експерта щодо технічної можливості встановлення порядку користування земельною ділянкою відповідно до часток співвласників, а також за відсутності будь-яких інших доказів на підтвердження можливості такого поділу відповідно до вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку про неможливість з`ясувати, що встановлення порядку користування земельною ділянкою є технічно можливим та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів сторін чи третіх осіб та відповідно здійснити такий поділ. Однак із такими висновками суду першої інстанції неможливо погодитись з огляду на таке. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 90 ЗК (1970 року, в редакції, станом на час передачі у користування спірної земельної ділянки) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. За ст. 91 ЗК УРСР (1970 року, в редакції, станом на час передачі у користування спірної земельної ділянки) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок. Наступні зміни в розмірі часток в спільній власності на будинок, які сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін встановленого порядку користування ділянкою. Угода про порядок користування земельною ділянкою є обов`язковою і для особи, яка згодом придбає відповідну частку в спільній власності на цей будинок. Якщо згоди на користування спільною земельною ділянкою не досягнуто, спір вирішується в порядку, встановленому статтею 167 цього Кодексу. Відповідно до ст. 29 ЗК УРСР (1990 року, який введено в дію 15 березня 1991 року) громадяни, яким жилий будинок і господарські будівлі належать на праві спільної власності, володіють земельною ділянкою спільно. Володіння нею визначається співвласниками жилого будинку і господарських будівель пропорційно розміру часток у спільній власності на цей будинок та будівлі. Пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування. Відповідно до ст. 42 ЗК УРСР (1990 року, в редакції від 13 березня 1992 року) встановлювався порядок розпорядження і використання земельних ділянок громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної (часткової або сумісної) власності. Частиною першою цієї статті передбачалося, що громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Зазначені норми, з урахуванням усіх змін, фактично закріплювали загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований та пряму залежність визначення правового режиму земельної ділянки від права власності на будівлю і споруду. Як слідує із матеріалів справи, 28 серпня 1990 року рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради народних депутатів №167 за співвласниками будинковолодіння по АДРЕСА_1 було закріплено право користування земельною ділянкою без встановлення чітких меж. При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. У випадку відсутності погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном. Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Разом з тим, у справі, що переглядається, встановлено, що співвласником 7/25 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 , яка ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 ніхто не оформив. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, що зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин. За змістом пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, він застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Правила ст. 1277 ЦК України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 висловлено висновок, що «за загальним правилом, дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв`язку з чим законодавець передбачає, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ними чинності абзацом 2 пункту 5 Прикінцевих пунктом передбачається виняток. У ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції «відумерлої спадщини», передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися. Оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою. З урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений частиною другою статті 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року. Отже, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_3 відкрилася 17 червня 1998 року та не була прийнята її спадкоємцями, до неї підлягають застосуванню норми ЦК УРСР. У частині першій статті 555 ЦК УРСР встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо: спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; всі спадкоємці відмовились від спадщини; всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. У справах щодо спадщини, яка відкрилася до 01 липня 2003 року, належним відповідачем є спадкоємці (спадкоємець), які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є держава в особі уповноваженого органу. У позовній заяві ОСОБА_1 відповідачем за вимогами про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначила Вінницьку міську раду . Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження». Зважаючи, що предметом спору є встановлення порядку користування земельною ділянкою, право користування якою мала померлий співвласник будинковолодіння ОСОБА_3 відповідно до її частки, то з урахуванням положень ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про встановлення порядку користування земельною ділянкою суду першої інстанції необхідно було відмовити у зв`язку з неналежним суб`єктним складом відповідачів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови. За ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає зміні у мотивувальній частині з викладенням її у редакції цієї постанови. Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. З огляду на те, що апеляційний суд змінює рішення суду першої інстанції лише в частині викладення мотивів, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Покоєвичем Артемом Олексійовичем задовольнити частково, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 липня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за позивачем. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови. Повний текст судового рішення складено 12 листопада 2024 року. Головуючий О. В. Ковальчук Судді: О. Ю. Береговий Т. Б. Сало