Ухвала КЦС ВС № 635/6582/24

Ухвала Іменем України 11 листопада 2024 року м. Київ справа № 635/6582/24 провадження № 61-14901ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Данілюком Олександром Володимировичем, на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року в складі судді Березовської І. В., та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Тичкової О. Ю., в справі за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубна Юлія Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, ВСТАНОВИВ: У липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубна Ю. В., про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та застосування наслідків недійсності правочину Позовна заява мотивована тим, що підставою звернення до суду з позовом є ухилення ОСОБА_3 від повернення отриманих грошових коштів у позику та укладання договору про відчуження нерухомого майна (фраудаторного правочину). ОСОБА_2 просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17 травня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубною Ю. В. за реєстровим номером 150, та застосувати наслідки недійсності правочину. У липні 2024 року ОСОБА_2 одночасно з позовом подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Заява мотивована тим, що вказане майно є предметом спору. Позивач вважає, що можливе відчуження житлового будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_4 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу та в подальшому призведе до повторного звернення позивача до суду. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року: заяву позивача ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково; забезпечено позов шляхом заборони відчуження нерухомого майна - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 118720863251). Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що: метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, у тому числі для запобігання потенційним труднощам щодо подальшого виконання такого рішення. Сукупний аналіз положень законодавства дає підстави вважати, що при вирішенні питання про застосування заходів забезпечення позову, суд повинен, крім іншого, з`ясувати відомості про особу відповідача та про належність йому майна, щодо якого інша сторона просить вжити заходи забезпечення позову; судом встановлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 383583101 від 19 червня 2024 року). З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, в разі його задоволення, а тому суд, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважає що найбільш доцільним буде забезпечення позовних вимог шляхом заборони відчуження нерухомого майна, щодо якого заявлена позовна вимога; при цьому, суддя враховує, що цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заборона відчуження нерухомого майна не обмежить прав на користування та володіння вказаним майном іншими особами; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». оскільки мета забезпечення позову саме й полягає в недопущенні вчинення дій, направлених на ускладнення можливості виконання рішення суду, вимога про надання доказів існування того, що ще не сталося, і чому застосовані заходи мають запобігти, є необґрунтованою. При вирішенні такого питання суд має враховувати, чи дійсно існує можливість вчинення таких дій, відтак чи заявлені ризики є реальними. При розгляді даної заяви, суддя виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами, за вирішенням якого позивач звернувся з позовом до суду. Вищевказаний об`єкт забезпечення позову прямо пов`язаний з предметом спору, а захід забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна є співмірним із заявленими позовними вимогами. Враховуючи викладене, а також ту обставину, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в разі задоволення позову, а також не забезпечити ефективний захист оспорюваних прав та інтересів позивача за позовом, за захистом яких він звернувся, виходячи з принципу обов`язковості рішень суду, передбаченого статтею 124 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір, про що позивачем надані достатні докази, суд прийшов до висновку та вважав за необхідне задовольнити заяву про забезпечення позову шляхом заборони відчуження нерухомого майна. При цьому, суд вважав такий вид забезпечення позову таким, що у повній мірі гарантує виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Постановою Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення; ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу; умовою застосування заходів для забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі, грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц, від 13 січня 2020 року у справі №922/2163/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18; умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами немайнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову; пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується забороною вчиняти певні дії. Предметом розгляду у справі є вимоги немайнового характеру, однак спір виник фактично з приводу нерухомого майна, а саме - житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що у разі здійснення дій щодо перереєстрації права власності нерухомого майна на користь третіх осіб він не зможе захистити або поновити права в межах цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 (а.с.27). враховуючи викладене, а також виходячи з принципу співмірності, судова колегія вважала, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволенні заяви, оскільки вбачаються достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушення вимоги щодо справедливості та ефективності захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду. За таких умов, є доцільним та адекватним в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення заборони відчуження на це майно, який забезпечить ефективний захист прав позивача. 07 листопада 2024 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана адвокатом Данілюком О. В., на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року, у якій просить оскаржені судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні заяви. Касаційна скарга мотивована тим, що: позивач в «Заяві про забезпечення доказів» від 01 липня 2024, яка є додатком до його позовної заяви у цій справі, вказує, що він не має можливості самостійно отримати документи від нотаріуса Поддубної Ю. В. щодо укладення 17 травня 2024 договору купівлі-продажу житлового будинку (надалі-«Договір») та просить суд витребувати у нотаріуса ці документи. В той же час, до позовної заяви від тієї ж дати-01 липня 2024 року Позивач надав як доказ копію вищезазначеного Договору (додаток 5), вказавши в додатку 5 позовної заяви в розділі «Додатки» про те, що оригінал Договору знаходиться у ОСОБА_1 . Однак, на екземплярі Договору, наявного у ОСОБА_1 (додаток 6), є явні сліди прошивання цього документа нитками та слід завіряння прошитих аркушів відбитком печатки нотаріуса, в той час, як на копії Договору, наданого Позивачем до суду у цій справі, такі сліди відсутні. Оскільки Договір, наданий до суду Позивачем, не повинен братися судом до уваги, сам позов Позивача у цій справі не повинен розглядатися судом, оскільки він спирається виключно на надану Позивачем копію Договору. Відповідно, і заява Позивача про забезпечення позову теж не може розглядатися. у пункті 4.8 постанови Верховного Суду від 24 травня 2021 року в справі № 910/3158/20 міститься висновок, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в пункті 8.9 постанови Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20 та у пункті 22 постанови від 25 вересня 2020 у справі № 925/77/20). У справі № 635/6582/24 Будинок не є предметом спору, тому заборона відчуження Будинку є протиправною. В постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 907/268/22 вказано: «забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо». В той же час, Будинок належить не Відповідачу-3, до якого у Позивача є чи можуть бути якісь претензії, а належить ОСОБА_1 , тому ОСОБА_3 не може здійснити щодо Будинку несумлінні дії-продати його, знецінити тощо. Крім того, всупереч тверджень Позивача, у ОСОБА_3 навіть після продажі Будинку залишилось нерухоме майно у вигляді частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 серпня 2024 року (додаток 7). Отже, продаж Будинку ОСОБА_3 не свідчить про настання у нього повної неплатежеспроможності щодо розрахунку перед Позивачем; позивач в «Заяві про забезпечення доказів» від 01 липня 2024 року вказує на фраудаторність Договору. В той же час, до ключової обставини, яка дає змогу кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний, належить момент укладення договору: після відкриття провадження, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі про стягнення коштів. Укладення Договору відбулося задовго до звернення Позивача до суду з цим позовом; ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не є родичами чи близькими людьми; Будинок продано за реальну ринкову вартість, тому Договір не є фраудаторним. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 308/3824/16-ц, від 13 січня 2020 року у справі№922/2163/17, від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18. Проте жодної обставини, яка б свідчила про те, що в разі невжиття таких заходів у Позивача можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову, суд не привів. В той же час, Будинок ніяк не пов`язаний зі спором між Позивачем та ОСОБА_1 . Також, Позивач не був учасником Договору і предметом його позовних вимог не є стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 . Позивач міг би оспорювати законність Договору лише при розгляді позовних вимог про стягнення певного боргу з ОСОБА_3 . У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Суди встановили, що у липні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубна Ю. В., в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 17 травня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубною Ю. В. за реєстровим номером 150, та застосувати наслідки недійсності правочину. Із змісту позовної заяви вбачається, що 23 січня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Парфенковою І. В. та зареєстровано в реєстрі за N?62, згідно умов якого останній отримав у боргу грошові кошти в розмірі 285 000 грн. строком до 01 травня 2024 року. Зазначені грошові кошти у встановлений договором строк ОСОБА_3 не повернув. Натомість у подальшому 17 травня 2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_1 , за ціною 380 000 грн. Цей договір укладено за згодою дружини ОСОБА_1 - ОСОБА_4 . Позивач вважає вказаний договір купівлі-продажу таким, що вчинений боржником ОСОБА_3 йому на шкоду, оскільки такий правочин фактично направлений на уникнення виконання зобов?язань, що ставить його, як кредитора у гірше становище, а ніж те, яке існувало на час укладання спірного договору позики. На момент укладання договору позики з ОСОБА_3 та отримання останнім грошових коштів, позичальник гарантував, що є фінансово спроможним, і у разі неможливості повернення коштів, має нерухоме майно, за рахунок якого зможе погасити заборгованість. У зв`язку з чим він звернувся до суду з цим позовом. Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_1 (Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 383583101 від 19 червня 2024 року). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суд повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України). Законодавець передбачив відповідний процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі. Для розгляду заяви про забезпечення позову та вирішення питання про відкриття провадження у справі встановлені різні процесуальні строки: два та п`ять днів відповідно. Першочерговим при надходженні на розгляд суду заяви про забезпечення позову є надання оцінки щодо порядку звернення з нею до суду, за умови дотримання якого здійснюється її розгляд по суті. У випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову, розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки потім вирішувати питання про забезпечення позову. У разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року в справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23)). Суди встановили, що: між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, в разі його задоволення, а тому суд, враховуючи розумність, співмірність, обґрунтованість і обсяг вимог позивача, з метою забезпечення збалансованості інтересів сторін, вважав що найбільш доцільним буде забезпечення позовних вимог шляхом заборони відчуження нерухомого майна, щодо якого заявлена позовна вимога. Встановивши, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, суди зробили обґрунтований висновок про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою, яка підписана адвокатом Данілюком Олександром Володимировичем, на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 10 липня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року в справі за заявою ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Поддубна Юлія Вікторівна про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним та застосування наслідків недійсності правочину. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. І. Крат І. О. Дундар Є. В. Краснощоков