Постанова Київський апеляційний суд № 368/1740/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/16635/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2024 року місто Київ справа №368/1740/23 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В. суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М. за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Кириченка В.І., повний текст рішення складено 26 липня 2024 року у справі позовом ОСОБА_1 до Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) про стягнення заборгованості по заробітній платі,- В С Т А Н О В И В: В листопаді 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив: стягнути з Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) на його користь заборгованість по заробітній платі у загальному розмірі 264 571 грн. В обґрунтування вимог посилався на те, що відповідно до його заяви про прийняття на посаду від 10 квітня 2019 року та на підставі наказу т.в.о. начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)», його було прийнято на посаду заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове). Вказував, що відповідно до норм чинного законодавства, він, як працівник, має право на оплату праці, тобто на отримання від відповідача заробітної плати. Проте, відповідач своїх обов`язків по виплаті йому заробітної плати не виконував від самого призначення його на посаду, тобто з 10 квітня 2019 року. У той же час відповідач заперечує сам факт працевлаштування позивача. Зазначав, що з листа відповідача від 15 грудня 2022 року №15/12/2022, який був надісланий на його адресу, вбачається, що повідомлення про нього, як про працівника, не було подано до Державної податкової служби як органу, який займається адмініструванням ЄСВ відповідно до постанови Кабінету міністрів України від 17.06.2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг- контракту», в діловодстві відповідача відсутнє повідомлення про прийняття позивача на роботу в паперовій формі та в електронному кабінеті платника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) відсутнє повідомлення про прийняття позивача на роботу як працівника. Вказував, що 18 квітня 2023 року т.в.о. начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) було складено акт про те, що на підприємстві було виявлено наказ т.в.о. начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Круглікова Ю.П. від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)», який містить підпис позивача про ознайомлення, проте позивач фактично до роботи не приступав, трудова книжка останнього на підприємстві відсутня, як і відомості про надання до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття позивача на роботу. 19 квітня 2023 року відповідачем було прийнято наказ від 19 квітня 2023 року №19 «Про скасування наказу», згідно з яким було скасовано наказ від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)». Посилався на те, що він починаючи з 10 квітня 2019 року приступив до виконання посадових обов`язків та фактично виконував роботу заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) аж до винесення відповідачем наказу від 19 квітня 2023 року №19 та мав усі підстави вважати, що його було призначено на посаду із дотриманням вимог закону. Вказував, що він виконував посадові обов`язки заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове), що вбачається, зокрема, з наказу Міністерства оборони України від 25 червня 2019 року №334 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2007 року №551», згідно з яким його як заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) було призначено головою комісії з реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців», а також наказу державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 10 травня 2019 року №22-ДП, згідно з яким на нього як на заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) було покладено тимчасове виконання обов`язків директора підприємства «Укрконверсбуд». Вважає, що вищевказаними наказами підтверджується факт того, що він числився заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) та виконував відповідні посадові обов`язки. Зазначав, що оскільки він обіймав посаду заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) з 10 квітня 2019 року по 19 квітня 2023 року, а відтак відповідач має виплатити йому заробітну плату за вказаний період. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 23 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На обґрунтування вимог посилався на те, що з 10 квітня 2019 року йомубуло призначено на посаду заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове).Належність та достовірність наданих ним доказів відповідачем спростовані не були, як не було доведено доцільність оформлення відповідачем документів про призначення позивача на посаду, якщо відповідач не бажав цього та не приймав його на роботу. Вказував, що відповідач який спершу прийняв його заяву про призначення його напосаду та видав відповідний наказ, з яким ознайомив позивача під особистий підпис, внісофіційний запис до його трудової книжки про прийняття на роботу та в подальшому не виплачував позивачу заробітну плату та став заперечувати сам факт існування трудових відносин між сторонами, діяв недобросовісно та взаємосуперечливо. Зазначав, що відповідач підчас розгляду справи в суді першої інстанції не пояснив чому він вніс відповідний запис до трудової книжки позивача та ознайомив позивача під підпис про призначення його на посаду заступника начальника, якщо він не бажав приймати позивача на роботу. Водночас, законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Посилався на те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги надані ним докази та вказав, що накази не підтверджують факту виконання ним трудовик обов`язків саме у відповідача. Проте, з такими висновками позивач не погоджується, оскільки якби він не обіймав посаду заступника начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) та не виконував обумовлених цією посадою трудових обов`язків, то його не могло б бути призначено головою комісії з реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» та на нього не могло б бути покладено тимчасове виконання обов`язків директора підприємства «Укрконверсбуд». 25 жовтня 2024 року від відповідача на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував на те, що апеляційна скарга є необґрунтованою, просив рішення залишити без змін. Зазначав, що позивач з 10 квітня 2019 року та по теперішній час до роботи не приступив, жодних посадових обов`язків або жодної роботи у відповідача починаючи з 10 квітня 2019 року не виконував. На підприємстві трудова книжка позивача відсутня, як і відсутні відомості щодо надання до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття позивача на роботу. Посилався на те, що надані позивачем копії наказів Міністерства оборони України від 25 червня 2019 року №334 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2007 року №551», згідно з яким позивача було призначено головою комісії з реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців», а також наказу державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 10 травня 2019 року №22-ДП, згідно з яким на позивача було покладено тимчасове виконання обов`язків директора підприємства «Укрконверсбуд» не свідчать та не можуть свідчити по виконання позивачем роботи у відповідача. Вказував, що наведені накази видавались не відповідачем та, відповідно, відповідачем, як роботодавцем, рішень щодо призначення позивача головою комісії з реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» та покладення на позивача тимчасового виконання обов`язків директора підприємства «Укрконверсбуд» не приймалось. Зазначав, що відповідач не є засновником державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» та державного підприємства «Укрконверсбуд» та зазначені підприємства до сфери управління відповідача не належать. В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав. Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для його задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що наказом т.в.о. начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Круглікова Ю.П. від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)» Чубенка О.М. призначено на посаду заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове). Відповідний запис зроблено у трудовій книжці ОСОБА_1 та засвідчений печаткою ДП «Укрконверсбуд». Як вбачається з копії листа Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) від 15 грудня 2022 року, який був долучений позивачем до позовної заяви, відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу т.в.о. начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Круглікова Ю.П. від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)» його було прийнято на посаду заступником начальникаЦСБУ. Книга обліку наказів за часів роботи т.в.о. начальника ОСОБА_2 не велась. В кадровому діловодстві ЦСБУ відсутні ОСОБА_1 трудова книжка, документ про освіту, відповідний військово-обліковий документ. Повідомлення на ОСОБА_1 , як працівника ЦСБУ не було подано до Державної податкової служби. Зазначено, що ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася заробітна плата, посадові обов'язки ОСОБА_1 , як заступником начальникаЦСБУ не виконувалися. Особова справа на ОСОБА_1 , як працівника відсутня. Вказували, що вбачається, що т.в.о. начальника ОСОБА_2 було здійснено службове підроблення, а саме видання наказу від 10 квітня 2019 року №7 «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)». А тому, пропонували ОСОБА_1 прибути 26 грудня 2022 року о 09.00 год. до ЦСБУ для надання письмових пояснень з цього приводу. Згідно складеного відповідачем 18 квітня 2023 року акта, позивач з 10 квітня 2019 року та по дату складання акту до роботи не приступив, жодних посадових обов`язків або жодної роботи в Центральному спеціалізованому будівельному управлінні (госпрозрахункове) не виконував. На підприємстві трудова книжка позивача відсутня, як і відсутні відомості щодо надання до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повідомлення про прийняття Позивача на роботу. Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 18 квітня 2023 року №2600-0704-8/75349, в межах компетенції управління повідомлено, що згідно даних реєстру застрахованих осіб державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 не перебував в трудових відносинах за період з 10 квітня 2019 року по теперішній час з Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахункове). Відповідно до наказу Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) від 19 квітня 2023 року №19 «Про скасування наказу», скасовано наказ «Про призначення ОСОБА_1 заступником начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове)» від 10.04.2019 №

7. Згідно наказу Міністерства оборони України від 25 червня 2019 року №334 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2007 року №551», пункт 4 наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2007 року №551 «Про організацію державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» викладено в такій редакції: «4. Для проведення реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» призначити комісію з реорганізації в такому складі: голова комісії - заступник начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ); члени комісії: перший заступник начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Веред Микола Петрович (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ); заступник директора державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій» Салівон Віктор Іванович (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 )». Наказом державного секретаря Міністерства оборони України від 10 травня 2019 року №22-ДП, зокрема, тимчасове виконання обов'язків директора державного підприємства «Укрконверсбуд» покладено на заступника начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) Чубенка О.М. (за його згодою). Крім того, відповідно до показів свідка ОСОБА_3 який виконував обов`язки начальника у відповідача, з 12 січня 2021 року по квітень 2023 рокупозивач не з`являвся на роботу і не виконував посадових обов`язків. Свідок ОСОБА_4 , який працював головним бухгалтером у відповідача пояснив, що з 11 квітня 2019 року по 29 травня 2019 року позивач не з`являвся на роботу і не виконував посадовихобов`язків. Свідок ОСОБА_5 , який працював головним інженером у відповідача, пояснив, що з 06 березня 2023 року по 19 квітня 2023 року позивач не з`являвся на роботу і не виконував обов`язків. У штатному розписі відповідача, який введено в дію з 1.10.2019 року за підписом керівника ОСОБА_6 , відсутня посада заступника начальника і прізвище позивача. У табелях обліку використання робочого часу, з квітня 2019 року по січень 2022 року, відсутнє прізвище позивача як особи, яка виконувала трудові обов`язки у відповідача. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. За змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Відповідно до статей 77, 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Частинами першою, другою, четвертою, шостою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Факт виконання певної роботи позивачем впродовж спірного періоду будь-якими належними і допустимими доказами в розумінні частини шостої статті 95 ЦПК України не підтверджений, тому колегія суддів приходить до висновку про недоведеність позовних вимог. Оскільки, позивачем не надано документів на підтвердження виконання ним роботи у відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не спростовані докази надані позивачем, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог. Також колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач який спершу прийняв заяву позивача про призначення його напосаду та видав відповідний наказ, з яким ознайомив позивача під особистий підпис, внісофіційний запис до його трудової книжки про прийняття на роботу та в подальшому не виплачував позивачу заробітну плату та став заперечувати сам факт існування трудових відносин між сторонами, діяв недобросовісно та взаємосуперечливо, оскільки такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність доказів, які б підтверджували факт виконання позивачем посадових обов'язків та відповідно наявність підстав для нарахування та виплати заробітної плати. При цьому, як вбачається з копії трудової книжки позивача, запис про працевлаштування ОСОБА_1 на посаду заступника начальника засвідчений печаткою ДП «Укрконверсбуд», тобто іншої юридичною особою, а не відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не пояснив чому він вніс відповідний запис до трудової книжки позивача та ознайомив позивача під підпис про призначення його на посаду заступника начальника, якщо він не бажав приймати позивача на роботу, також не спростовують висновків суду та не доводять, що позивач з 10 квітня 2019 року по 19 квітня 2023 року приступив до роботи у відповідача, виконував посадові обов'язки. Надані позивачем фотокопії наказів Міністерства оборони України від 25 червня 2019 №334 «Про внесення змін до наказу Міністерства оборони України від 19 вересня 2007 року №551», державного секретаря Міністерства оборони України (по особовому складу керівників державних підприємств) від 10 травня 2019 року №22-ДП, не свідчать про те, що позивач виконував у Центральному спеціалізованому будівельному управлінні (госпрозрахункове) свої посадові обов`язки. Щодо посилання в апеляційній скарзі на те, що якби позивач не обіймав посаду заступника начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункове) та не виконував обумовлених цією посадою трудових обов`язків, то його не могло б бути призначено головою комісії з реорганізації державного підприємства «Кіровоградський обласний центр адаптації військовослужбовців» та на нього не могло б бути покладено тимчасове виконання обов`язків директора підприємства «Укрконверсбуд», то колегія суддів зауважує, що сам по собі факт прийняття позивача на роботу не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність належних, допустимих та достовірних доказів нарахування заробітної плати позивачу за спірний період, оскільки матеріали справи не містять інформації, на підтвердження вказаних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 липня 2024 року - без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Кагарлицького районного суду Київської області від 23 липня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 08 листопада 2024 року. Головуючий: Судді: