Постанова 4824 № 760/8165/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/8165/21 № апеляційного провадження: 22-ц/824/4534/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача Слюсар Т.А., суддів: Голуб С.А., Мостової Г.І., за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та адвоката Савченко Тетяни Вікторівни в інтересах ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року у складі судді Українця В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення порядку користування квартирою, В С Т А Н О В И В : У квітні 2021 року ОСОБА_1 , яка є законним опікуном ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом у якому просила: виділити у спільну часткову власність на їх з братом користь приміщення 4, приміщення 5, приміщення 6, лоджію, що суміжна з приміщеннями 4,5,6 у пропорції 1/2 кожному позивачу, виділити у приватну власність на користь відповідача приміщення 7, лоджію, що суміжна з приміщеннями 7,8, залишити допоміжні приміщення, а саме: приміщення 1 (коридор), приміщення 2 (вбиральня), приміщення 3 (ванна кімната), приміщення 8 (кухня) без змін, а саме - у спільному користуванні. Вирішити питання судових витрат. Позов обґрунтовано тим, що матері позивачів та відповідача, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 належало житлове приміщення, а саме: квартира, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Після її смерті, приватним нотаріусом КМНО Решетніковою С.І. було відкрито спадкову справу та в подальшому зареєстровано свідоцтва на право спадщини за законом від 22 липня 2019 року. Спадкоємцями ОСОБА_4 стали троє дітей: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які успадкували зазначену квартиру у співвідношенні 1/3 частки кожен. Вказувала, що є опікуном брата ОСОБА_3 , який через проблеми зі здоров`ям отримав другу групу інвалідності та за рішенням суду через психічні розлади був визнаний недієздатним. Також зазначала, що є розлученою, не має сторонньої підтримки, опікується ріднім братом інвалідом, крім того змушена останні роки самостійно сплачувати абсолютно всі комунальні та супутні послуги пов`язані з експлуатацією успадкованої квартири. Відповідач власний обов`язок щодо утримання спільної квартири ігнорує, на зв`язок не виходить, можливості оплачувати комунальні і супутні послуги за квартиру в частині відповідача немає, а тому вважає єдиним виходом з даної ситуації відокремлення частки відповідача від часток позивачів. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року в позові ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування обставини, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що районний суд розглянувши справу в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи не дотримався норми ч. 5 ст.12 ЦПК України та не взяв до уваги, що присутність сторін під час розгляду справи суттєво могло б вплинути на об`єктивність та всебічність розгляду справи. Також судом не було враховано технічну відокремленість приміщеньзапропонованих відповідачу від приміщень, які повинні залишитись у користування позивачам. Так кімната і лоджія запропоновані у користування відповідачу об`єднані між собою та технічно ізольовані від інших приміщень. А кімнати, які було запропоновано залишити в користування позивачам розміщені спільним блоком та мають іншу спільну лоджію, проте судом не було дотримано вимог п. 1-2. ч.1 ст. 264 ЦПК України стосовно обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги викладені в позовних вимогах. Крім того, у відповідь на відзив було висловлено позицію щодо готовності компенсувати відповідачу різницю в площі розділених часток квартири. Проте судом не було враховано таку позицію. В апеляційній скарзі адвокат Савченко Т.В. в інтересах ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що у даній справі не можливе прийняття обґрунтованого рішення за відсутності експертного дослідження. Зазначено, що представником відповідача в суді першої інстанції заявлялося клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи, в задоволенні якого було необґрунтовано відмовлено, проте остання є необхідною для встановлення можливості виділу частки із спільного майна. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року по справі призначено будівельно-технічну та оціночно -будівельну експертизи за висновком якої № 3957/22-42 від 19 червня 2024 року : 1. ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 102,4 м2 станом на дату оцінки 17 червня 2024 року складає: 3 135 908 грн. 2. ринкова вартість визначених часток в квартирі АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у співвідношенні 1/3 на кожного, станом на дату оцінки 17 червня 2024 року складає 1 045 303 грн. 3. виділити в натурі 1/3 частку, що належить ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , в приватну власність, а решту вказаної квартири виділити в спільну часткову власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , технічно не можливо, оскільки неможливо розділити (виділити частку) квартиру АДРЕСА_1 на ізольовані жилі приміщення та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. 4. оскільки розділити квартиру АДРЕСА_1 технічно не можливо, варіанти виділу, виходячи з розміру часток у праві власності на квартиру між співвласниками не розроблялись. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилися про розгляд справи повідомлені належно. Колегія суддів, вислухавши ОСОБА_1 , як просила апеляційну скаргу задовольнити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне. Так, ухвалюючи судове рішення районний суд допустив порушення норм цивільного процесуального законодавства, що є підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення суду та ухвалення у справі нового судового рішення. Установлено, що суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) (пункт 3 частини шостої статті 19 ЦПК України Згідно із ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Установлено, що ухвалою суду від 12 квітня 2021 року у справі було відкрито спрощене позовне провадження та запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзив на позов, а також роз`яснено право в зазначений строк подати до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження з наведенням обґрунтувань такої вимоги (а.с. 22). Відповідно до матеріалів, відповідач подав відзив на позовну заяву, а також клопотання із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, пославшись на те, що спір між сторонами виник на підставі нерухомого майна, яке належить їм на праві власності та підлягає поділу, а тому дана справа підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання (а.с. 43-48, 57-58). Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року залишено без задоволення клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, визнавши підстави зазначені відповідачем не поважними (а.с. 68). Крім того, ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі посилалася на те, що суд розглянувши справу в спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи не дотримався норми ч. 5 ст.12 ЦПК України. Відповідно до частин першої та другої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: малозначні справи; що виникають з трудових відносин; про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. Отже, справа, яка переглядається, не відноситься до виключень, зазначених у частині четвертій цієї статті. Заявлений спір не віднесено розгляд позову до малозначних справ й положеннями до вимог ст. 19 ЦПК України. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У відповідності до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи (частина перша статті 8 ЦПК України). Системний аналіз змісту зазначених норм дає підстави для висновку про те, що приписи ч. 1 ст. 274 ЦПК, якою передбачено, що у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін не можуть бути застосовані судом до виниклих правовідносин. Між тим, предметом заявленого спору є встановлення порядку користування квартирою, що з урахуванням ч. 1 ст. 274 ЦПК України виключає її віднесення до малозначних справ. Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, оцінки зазначеним обставинам не надав та дійшов помилкового висновку про можливість розгляду справи за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 без повідомлення учасників справи в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами. Основними засадами судочинства, відповідно до частини першої статті 129 Конституції України, визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до статті 6 Конвенції гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Зазначене позбавило сторін права мати реальну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду. Вказане, у свою чергу, перешкодило стороні належним чином користуватися передбаченими статтею 43 ЦПК України процесуальними правами. У постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 925/1476/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідно до пункту 7 частини третьої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження, районний суд допустив порушення процесуального принципу рівності сторін, у зв`язку з чим оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову, враховуючи таке. Зі справи убачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 липня 2019 року (а.с. 8, 9). Згідно технічного плану спірна квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 61,8 кв. метри, у тому числі: 1-а кімната - 13,4 кв. метри; 2-а кімната - 11,8 кв. метри; 3-а кімната - 19,9 кв. метри; 4-а кімната - 16,7 кв. метри; кухні площею 8,7 кв. метри; вбиральні - 1,2 кв. метри; ванної кімнати - 2,8 кв. метри; коридору - 18,9 кв. метри. Кватира обладнана двома лоджіями - 4,5 кв. метри та 4,5 кв. метри (а.с. 18-20). Житлова площа квартири складає 61,8 кв. метри, частки сторін в житловій площі складають у кожного по 20,6 кв. метри. Районним судом встановлено, що позивачі просять виділити собі в користування три кімнати площею 45,1 кв. м (13,4 + 11,8 + 19,9 = 45,1), тобто по 22,55 кв. м кожному позивачу, а ОСОБА_2 - кімнату площею 16,7 кв. метри, що на 3,9 кв.м є меншою від його частки. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що право відповідача на користування його часткою у спільній частковій власності буде порушено та не буде відповідати засадам змісту права власності, здійснення права власності та непорушності права власності, визначених статтями 317, 319, 321 ЦК України. З таким висновком районного суду погодитися не можна з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договірне визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Дійсна сутність позовних вимог, має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 759/13182/19 (провадження № 61-14025св23). Пред`являючи позов, визначаючи предмет позову та обґрунтовуючи його відповідними обставинами, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона разом з ОСОБА_3 проживають у спірній квартирі, в той час як відповідач у ній не проживає, комунальні платежі не сплачує. З цих підстав позивачі просять виділити їм у спільну часткову власність кожному по 1/2 частині житлову кімнату площею 13,4 кв.м, житлову кімнату площею 11,8 кв.м, житлову кімнату площею 19,9 кв.м, лоджію, що суміжна з цими кімнатами; виділити у приватну власність ОСОБА_2 житлову кімнату площею 16,7 кв.м та лоджію, що суміжна з цією кімнатою та кухнею; залишити у спільному користуванні коридор площею 18,9 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, ванну кімнату площею 2,8 кв.м, кухню площею 8,7 кв.м За ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. В ст. 321 ЦК України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Згідно ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. За ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються майном, відповідної матеріальної компенсації. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Згідно з роз`ясненнями, які містяться в п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 року № 15 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Відповідно до п. 6 постанови № 7 Пленуму ВСУ від 04 жовтня 1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Правовий висновок про застосування ч. 3 ст. 358 ЦК України під час розгляду справ про спори між співвласниками про визначення порядку користування житлом зробив Верховний Суд України в постанові від 17 лютого 2016 року по справі № 6-1500цс15. У випадку коли добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками неможливо, такий порядок встановлює суд. При цьому слід враховувати, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна, співвласникам належить ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення у обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним із співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток. Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму, і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна в натурі для припинення права спільної сумісної власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників, якщо встановлений порядок користування спільною квартирою найбільше враховує баланс інтересів кожного із співвласників. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи вимоги, зазначала, що є розлученою, не має сторонньої підтримки та опікується братом-інвалідом, в той час як відповідач у спірній квартирі не проживає та не сплачує комунальні послуги, а тому витрати за належне йому майно повинна нести вона, позивачка. Зазначені обставини ОСОБА_2 не спростовано, й навпаки, підтверджено, що з 2005 року у спірній квартирі він не проживає. Відповідно до матеріалів долученої до справи експертизи виділити в натурі 1/3 частку, що належить ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , у приватну власність, а решту вказаної квартири виділити в спільну часткову власність позивачів, технічно не можливо, оскільки неможливо розділити (виділити частку) квартиру АДРЕСА_1 на ізольовані жилі приміщення та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. Оскільки розділити квартиру АДРЕСА_1 технічно не можливо, варіанти виділу, виходячи з розміру часток у праві власності на квартиру між співвласниками не розроблялись. Отже, виділити в спільну часткову власність позивачів квартиру АДРЕСА_1 , технічно не можливо. Виходячи з указаного та аналізу ст. 358 ЦК України норми є підстави для висновку, що ця норма регулює саме порядок здійснення права часткової власності, тобто порядок користування спільною частковою власністю без її поділу в натурі, наслідком якого є припинення права спільної часткової власності. При встановленні порядку користування майном кожному зі співвласників передається в користування конкретна його частина з урахуванням його частки в праві спільної власності. Разом з тим виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 753/13373/18, провадження № 61-16130св19, від 25 лютого 2021 року у справі № 761/36267/16-ц, провадження № 61-8050св19, від 07 лютого 2022 року у справі № 182/3348/19, провадження № 61-1084св21. Квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов. Як роз`яснено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.95 року за № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (зі змінами), судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про визначення порядку володіння, користування і розпорядження майном, що є спільною власністю. Установлено, що спірна квартира складається з чотирьох кімнат житловою площею 61,8 кв. м., у тому числі: 1-а кімната - 13,4 кв. метри; 2-а кімната - 11,8 кв. метри; 3-а кімната - 19,9 кв. метри; 4-а кімната - 16,7 кв. метри. (а.с. 18-20). Обґрунтовуючи судове рішення, районний суд керувався тим, що виділення відповідачу кімнати пл. 16,7 кв.м. буде порушувати його право власності, остільки призведе до зменшення належної йому частки у спільному майні на 3,9 кв.м. Проте районний суд не врахував зазначених правових висновків Верховного Суду, конкретних обставин справи, того, що відповідач у спірній квартирі не проживає й фактично своєю власністю не користується, в той час як встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно. Враховуючи наведене рішення районного суду, як необґрунтоване, постановлене поспішно, підлягає скасуванню, а по справі слід ухвалити нове судове рішення про задоволення вимог шляхом визначення порядку користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити в користування: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житлові кімнати площею 13,4 кв.м., 11,8 кв.м, 19,9 кв.м, та лоджію площею 4.5 кв.м; ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 16,7 кв.м та лоджію площею 4.5 кв.м. Допоміжні приміщення коридор, вбиральню, ванну кімнату та кухню залишити в спільному користуванні сторін. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 колегія суддів відхиляє, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції. До того ж колегія суддів звертає увагу, що за своїм змістом доводи стосуються незгоди з відмовою районним судом у задоволенні клопотання про призначення експертизи, яка була проведена відповідно до ухвали Київського апеляційного суду від 25 січня 2022 року, проте її висновок не вплинув на ухвалення рішення апеляційною інстанцією, оскільки експертною установою не вирішено питання щодо можливості виділу частки із спільного майна, кожному співвласнику. За таких обставин апеляційна скарга представника відповідача підлягає залишенню без задоволення. На підставі п. п. 1,3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позову й з урахуванням правової позиції Верховного Суду, судом апеляційної інстанції не змінюючи предмет і підставу позову, визначити порядок користування спірною квартирою. Враховуючи, що позов задоволено, а тому у відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в сумі 2 349 грн 50 коп. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Савченко Тетяни Вікторівни в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задовольнити. Визначити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити в користування: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - житлові кімнати площею 13,4 кв.м., 11,8 кв.м, 19,9 кв.м та лоджію площею 4.5 кв.м; ОСОБА_2 -житлову кімнату площею 16,7 кв.м та лоджію площею 4.5 кв.м. Допоміжні приміщення коридор, вбиральню, ванну кімнату та кухню залишити в спільному користуванні сторін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по справі, пов`язані з оплатою судового збору в сумі 2 349 грн 50 коп. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 07 листопада 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: