Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/1315/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 140/1315/24 пров. № А/857/18961/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення (постановлену головуючим-суддею Мачульським В.В. в порядку письмового провадження у м. Луцьку) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення судового контролю, в с т а н о в и в : У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач), в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо відмови йому у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ) оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2023 для перерахунку пенсії, зобов`язати відповідача виготовити та надати до ГУ ПФУ оновлену довідку про розмір його грошового забезпечення станом на 01.01.2023 відповідно до ст.ст.43, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з визначенням у них посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт та з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії для перерахунку його пенсії з 01.02.2023. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 позовні вимоги були задоволені повністю. 25.01.2024 до суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати протягом місяця звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 04.04.2024 у даній справі, в обґрунтування доводів якої зазначає, що рішення суду у даній справі не виконано у повному обсязі, оскільки відповідач при виготовлені нової довідки правильно розрахував основні види грошового забезпечення, але неправильно провів розрахунок додаткових видів грошового забезпечення. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення від 04.04.2024 по справі №140/1315/24 відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та задовольнити його заяву з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.1 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем (заявником) не надано суду доказів звернення до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду у даній справі, а державним виконавцем вжито всіх вичерпних заходів для примусового виконання рішення суду, у зв`язку з чим звернення із заявою в порядку статті 382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України Про виконавче провадження першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст.1291 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.1, 2 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто, частиною першою статті 382 КАС України передбачено право суду встановити судовий контроль за виконанням рішення суду, який здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту і накладенням штрафу. Одночасно, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.06.2020 по справі №802/357/17-а. Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом у постанові від 11.06.2020 по справі №640/13988/19, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, встановлюючи строк для подання звіту, суд повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Така позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалах від 16.09.2020 та від 12.01.2022 по справі №826/9960/15. Колегія суддів зазначає, що особа, яка звертається із заявою про встановлення судового контролю у порядку, передбаченому ст.382 КАС України, повинна навести об`єктивні, підтверджені належними та допустимими доказами підстави, які б підтверджували необхідність застосування такого виду судового контролю. Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач виконавчий лист у даній справі не отримав, а відтак не скористався заходами примусового виконання рішення суду, при цьому саме на органи державної виконавчої служби в першу чергу покладений обов`язок здійснювати контроль за виконанням рішень судів, які видали виконавчі документи. Частиною шостою статті 26 Закону України Про виконавче провадження визначено, що при виконанні рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню). Після закінчення наданого строку, державний виконавець перевіряє виконання рішення суду. У разі невиконання рішення суду, державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу, вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання рішення державним виконавцем складається акт, після чого виноситься постанова про накладання штрафу в якій зазначає розмір штрафу та попередження про кримінальну відповідальність, після чого звертається до органу досудового розслідування з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст.382 Кримінального кодексу України. Статтею 18 Закону України Про виконавче провадження на виконавця покладено зобов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не надано суду доказів звернення до органів державної виконавчої служби для примусового виконання рішення суду у даній справі та те, що державним виконавцем використано всі передбачені чинним законодавством засоби щодо належного та повного виконання судового рішення, а відтак, підставно вважав, що звернення із заявою в порядку ст.382 КАС України до суду є передчасним, оскільки повнота та правомірність виконання рішення суду у порядку Закону України Про виконавче провадження першочергово підлягає контролю зі сторони державного виконавця. Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у даній справі. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 382 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року з питань встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №140/1315/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук