Постанова Львівський апеляційний суд № 466/7875/24

Справа № 466/7875/24 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/2527/24 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2024 року м. Львів Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Матяш С.І., з участю: заявника ОСОБА_1 , заінтересованої особи ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування дітей на утриманні, в с т а н о в и в: У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження, в якій просив встановити факт перебування на його утриманні дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обгрунтування заявленої вимоги зазначав, що на його утриманні перебуває троє малолітніх дітей, двоє з яких є дітьми його дружини ОСОБА_2 від попереднього шлюбу. Наголошував, що батько дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, тому заявник займається їхнім вихованням, утримує дітей, здійснює за ними постійний догляд, між заявником та дітьми склались стійкі психологічні контакти та прив`язаність один до одного. Додав, що не має іншої можливості підтвердити факт утримання дітей, оскільки чинним законодавством не передбачено позасудового порядку встановлення даного юридичного факту, відтак, він може бути встановлений виключно за рішенням суду, прийнятим в порядку непозовного цивільного судочинства. Вказав, що встановлення факту перебування дітей на його утриманні має для нього юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зокрема, права на відстрочку від призову на військову службу на підставі пункту 3 статті 23 цього Закону. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі. Ухвалу суду оскаржив заявник ОСОБА_1 , просить її скасувати та прийняти нову ухвалу про відкриття провадження у справі. В обгрунтування заявлених вимог зазначав, що встановлення факту утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідне йому для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Додав, що має посвідчення багатодітного батька та утримує дітей своєї дружини від попереднього шлюбу. Наголошує, що чоловік його дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_5 помер у віці 32 років, а діти залишились напівсиротами, тому саме він (заявник) надає дітям матеріальну допомогу та виховує їх, тобто належним чином утримує. Зазначає, що обов`язок вітчима щодо утримання дітей, з якими він проживає, не є безумовним, а тому для встановлення факту утримання вітчимом дітей, які з ним проживають, потрібно довести, що родичі дітей не можуть надати їм таку допомогу. Звертає увагу, що судом першої інстанції не було встановлено, чи є інші, крім заявника, особи, заінтересовані у вирішенні даної справи. На переконання заявника, в даній справі не вбачається спору про право, оскільки не було подано жодних інших скарг чи позовів про встановлення факту перебування дітей на утриманні, а встановлення зазначеного факту не впливатиме на права чи обов`язки інших осіб, тому дана справа може вирішуватись в порядку окремого провадження. В судове засідання апеляційного суду заінтересована особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом у його відсутності. Заслухавши пояснення заявника ОСОБА_1 та заінтересованої особи ОСОБА_2 в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Відповідно до пункту 5 частини другої цієї статті, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Перелік фактів, що мають юридичне значення та які встановлюються в судовому порядку, передбачений у статті 315 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного чи природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч.2 ст.315 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов`язується із наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. З точки зору закону, під спором про право в справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви. Процесуальний закон вимагає встановити наявність спору про право, а не припускати його можливість. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року (справа №640/10329/16). Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Відмовляючи у відкритті провадження в даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що встановлення даного факту заявником пов`язується із набуттям статусу багатодітного батька для отримання пільг, при цьому, без фактичного набуття чітко визначених Сімейним кодексом України батьківських прав та обов`язків, тобто подальшого вирішення спору про право щодо утримання дитини особою, яка не має батьківських прав щодо дитини та у сім`ї якої така дитина виховується. Відповідно до статті 15 СК України, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Відтак, підставою встановлення факту утримання неповнолітньої дитини особою, яка не має з нею кровного споріднення, є доведеність існування обставин, в силу яких обсяг прав матері та/або батька дитини обмежується або припиняється. Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1 є вітчимом двох малолітніх дітей своєї дружини ОСОБА_2 , а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вітчим - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, з яким мати й дитина постійно проживають однією сім`єю. Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов`язків щодо пасинка, падчерки. Приписами статті 260 СК України регламентовано, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Відповідно до частини першої статті 268 СК України, мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Виходячи із вказаного припису Закону, вітчим має обов`язок утримувати своїх падчерку та пасинка, прямо передбачений законом, лише за сукупності наступних обставин: 1) такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; 2) вітчим може надавати матеріальну допомогу. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 зазначала, що оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. Відтак, з урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника та дітей заінтересованої особи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін. Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 01 листопада 2024 року. Головуючий С.М. Бойко Судді: С.М. Копняк А.В. Ніткевич