Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/1984/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/1984/23 Головуючий у І інстанції - Щавінський В.Р. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Василенка Я.М., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправними дій та стягнення коштів, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив: - визнати протиправними дії Відповідача щодо нарахування та виплати Позивачу щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2022 рік у розмірі меншому восьми мінімальних пенсій за віком передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - стягнути з Відповідача на користь Позивача недоплачену щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2022 рік у розмір 10246,00 грн. В обґрунтування своїх вимог Позивачем зазначено, що Відповідачем виплачено йому разову грошову допомогу до 5 травня у 2022 році у розмірі меншому, ніж це передбачено у статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не міг відмовляти у задоволенні позову з підстав неналежності Відповідача, не обговоривши попередньо це питання зі Сторонами. З`ясувавши, хто є належним Відповідачем у справі, суд повинен був вирішити питання про залучення до участі у справі належного Відповідача чи Співвідповідача. Але доказів, які б свідчили про виконання судом першої інстанції своїх процесуальних обов`язків, які випливають зі ст. 52 КАС України, матеріали даної адміністративної справи не містять. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки Позивач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог з підстав заявлення позовних вимог до неналежного Відповідача, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач є інвалідом війни ІІІ групи та має право на пільги, встановлені статтею 13 Закону України від 22.10.993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 . Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років. Позивачу у 2022 році нараховано та виплачено разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3391,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2022 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» №

540. Вважаючи дії Відповідача щодо нарахування та виплати грошової допомоги до 5 травня не в повному обсязі протиправними, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що Позивач визначив Відповідачем по даному адміністративному позову Пенсійний фонд України, тоді як належним Відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, що здійснює виплату пенсії Позивачу. Судом першої інстанції також враховано, що Позивачем під час розгляду справи, після отримання відзиву від Відповідача, як не заявлено клопотання про заміну належного Відповідача, так і не заявлено вимог до такого Відповідача. Враховуючи, що Позивачем заявлено позовні вимоги лише до Пенсійного фонду України, суд першої інстанції дійшов висновку, що залучення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області жодним чином не сприятиме ефективному захисту прав Позивача, тому у задоволенні позову до Пенсійного фонду України відмовлено. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини третьої статті 48 КАС України визначено, що у разі якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави (частина 4 статті 48 КАС України). Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 160/12574/20 вказано, що належним є Відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність Відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним Відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою Позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. Разом з тим, колегією суддів Верховного Суду зазначено, що Позивач не завжди спроможний правильно визначити Відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, Позивач зазначає Відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи вона може заявити клопотання про заміну неналежного Відповідача належним. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного Відповідача належним або залучити до участі у справі Співвідповідача, однак на це потрібна згода Позивача. При цьому, заміна Відповідача може відбутися за клопотанням не лише Позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого Відповідача, або навіть за ініціативою суду. Після заміни Сторони, залучення другого Відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку. Заміна Відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції Отже визначення Відповідачів, предмета та підстав спору є правом Позивача. Натомість, встановлення належності Відповідачів й обґрунтованості позову - є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності Відповідачів та їх заміна у разі необхідності, або залучення Співвідповідачів. Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд не може відмовляти у задоволенні позову з підстав неналежності Відповідача, не обговоривши попередньо це питання зі Сторонами. З`ясувавши, хто є належним Відповідачем у справі, суд повинен вирішити питання про залучення до участі у справі належного Відповідача чи Співвідповідача. Такий обов`язок суду випливає зі змісту статті 52 КАС України. Як вбачається з матеріалів даної адміністративної справи, Відповідачем у відзиві на позовну заяву, зокрема було заявлено клопотання про заміну неналежного Відповідача - Пенсійного фонду України, на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Також, Позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву було зазначено, що він не заперечує проти залучення у якості Співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, та вказано, що у разі залучення вказаної особи до участі у розгляді справи, Стороні по справі буде надано позовну заяву. Проте, матеріали даної адміністративної справи не містять жодних доказів того, що суд першої інстанції запропонував Позивачу здійснити заміну неналежного Відповідача - Пенсійного фонду України, на належного - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Таким чином, суб`єктний склад учасників цієї справи залишився таким, яким його визначив Позивач. Ураховуючи принцип офіційного з`ясування обставин справи, суд першої інстанції міг самостійно залучити Співвідповідача (частина третя статті 48 КАС України) чи залучити другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС України), якщо для цього є підстави, чого ним зроблено не було. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позову з підстав неналежності Відповідача. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що нормами КАС України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення Співвідповідача (заміни неналежно Відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи ОСОБА_1 , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: Я.М. Василенко Л.О. Костюк