Постанова 4824 № 760/24259/17

справа № 760/24259/17 головуючий у суді І інстанції Кушнір С.І., провадження № 22-ц/824/10545/2024 головуючий суддя Мостова Г.І. ПОСТАНОВА Іменем України 05 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Мостової Г.І., суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф., розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року у справі за первісним позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії, - в с т а н о в и в : У листопаді 2017 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №б/н від 30 серпня 2011 року станом на 27 вересня 2017 року у розмірі 14 344 грн 07 грн, з яких: 5 664 грн 24 коп. тіло кредиту; 3 690 грн 28 коп. - відсотки за користування кредитом; 3 830 грн 31 коп. - пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн - штраф (фіксована частина) та 659 грн 24 коп. - штраф (процентна складова), а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600 грн. На обґрунтування позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що ОСОБА_2 , з метою отримання банківських послуг, звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписав заяву № б/н від 30 серпня 2011 року на підставі якої отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 20 000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Однак, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до договору, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яку банк просить стягнути з відповідача на свою користь. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк», в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: зобов`язати банк відновити станом на 16 серпня 2016 року баланс рахунку НОМЕР_2, угода №SAMDN34000047119278 по викраденій кредитній картці Універсальна Голд, що була емітована на ім`я ОСОБА_1 ; зобов`язати банк повернути безпідставно отримані кошти у розмірі 17 651 грн 25 коп. на користь ОСОБА_1 шляхом виплати у будь-якому відділенні АТ КБ «ПриватБанк» у місті Києві. На обґрунтування зустрічних позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що проти нього було вчинено правопорушення з попередньою кваліфікацією за частиною 2 статті 186 КК України. Вважав, що внаслідок вразливості системи безпеки і авторизації АТ КБ «ПриватБанк» (в частині зняття коштів з картки) було реалізовано незаконне заволодіння коштами з кредитної картки. Станом на 16 серпня 2016 року (до викрадення кредитної картки) баланс на його рахунку складав 2 376 грн 92 коп. (згідно з даними розрахунку банку). Оскільки банку одразу було відомо про те, що ОСОБА_1 кредитні кошти не знімав, не отримував та не користувався ними, просив задовольнити зустрічні позовні вимоги. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зняття грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням, як власника таких рахунків, тому він не повинен нести за такі операції цивільно-правову відповідальність у вигляді сплати кредиту, відсотків за несанкціоноване списання кредитного ліміту, штрафу та пені за прострочку по кредиту, і саме по собі списання грошових коштів з карткових рахунків відповідача та облік банком заборгованості по рахунках позивача є безпідставним, а факт того, що кредит «Оплата частинами» оформив саме він - недоведеним. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову місцевий суд виходив з того, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» існують договірні відносини, тому застосування до спірних правовідносин частини 1 статті 1212 ЦК України унеможливлюється. Крім того, місцевий суд зазначив, що нарахування банком будь-яких сум, що пов`язані з використанням кредитного ліміту не позивачем, правового значення не має і не створює для позивача будь-яких обов`язків, в тому числі і їх сплати; належним засобом захисту в даному випадку є відмова банку в задоволенні позову про стягнення заборгованості. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07березня 2024 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про їх задоволення у повному обсязі, судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду справи та не врахував, що зняття коштів стало можливим у зв`язку з розголошенням відповідачем персональних даних, які відомі лише клієнту, оскільки зняття коштів у банкоматі було із фізичним пред`явленням картки та введенням пін-коду картки. Наявність кримінального провадження не може свідчити, у силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно позичальника до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення його від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Оскільки позичальник зобов`язання належним чином не виконав, розголосив персональні дані третім особам, тому зобов`язаний повернути використані кредитні кошти та відсотки за користування коштами. Не погоджуючись із апеляційною скаргою, ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що банк не зазначив в чому полягає незаконність чи/або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не зазначив всі обставини, що мають значення для вирішення справи, не встановлені чи/або в чому їх неповнота, чи/або неправильність установлення цих обставин. Наявні у матеріалах докази, надані АТ КБ «ПриватБанк», були досліджені та оцінені судом першої інстанції. Посилання банку на те, що картка була заблокована 17 серпня 2016 року не відповідає дійсності, оскільки 26 серпня 2016 року та 19 вересня 2016 року було здійснено транзакції за карткою щодо «оплати частинами 5 покупка товару» на суму 971 грн 99 коп., що було б неможливо при заблокованій картці. Лише у жовтні 2016 року здійснено перевипуск його кредитної картки. Станом на 25 листопада 2016 року він закрив заборгованість, що підтверджується випискою по руху коштів, тобто вчинив усі необхідні дії запобігаючи шкідливі наслідки. За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку лише в частині вирішення первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», тому і переглядається тільки в цій частині. Вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом установлено, що 15 вересня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір №б/н про надання банківських послуг, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку і отримання платіжної картки та персонального ідентифікаційного номера для авторизації. У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. АТ КБ «ПриватБанк» надано суду Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті банку, який відповідачем не підписано. За даними банківської виписки клієнта ОСОБА_1 17 серпня 2011 року видано кредитну карту з кредитним лімітом 15 000 грн. ОСОБА_1 протягом 2011-2016 років активно використовував кредитну карту. За даними банківського розрахунку у ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2016 року обліковувалась заборгованість за кредитом у розмірі 2 376 грн 92 коп. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2016 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про кримінальне правопорушення №12016160240002458 за ознаками частини 2 статті 186 КК України. Зазначено, що 17 серпня 2016 року до чергової частини Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що 17 серпня 2016 року близько 03-30 год знаходячись на центральній алеї в смт Затока, йому в ході розмови невстановленою особою нанесено удар в обличчя, після чого виявив відсутність мобільного телефону марки «Флай» та «Ай Смарт», водійського посвідчення, паспорта та банківських карток. Відповідно до виписки по банківській картці ОСОБА_1 та листа АТ КБ «ПриватБанк» від 24 квітня 2020 року вих. №543553-ВБ по картці № НОМЕР_1 17 серпня 2016 року о 06:14:07, 06:15:11 та 06:16:40 відбулося зняття готівки по 5200 грн в банкоматі за адресою: База відпочинку Афродіта, Затока, вулиця Приморська, 109, корпус Б. Означена картка відповідно до листа банку була заблокована 17 серпня 2016 року о 08:53:36. Згідно з розрахунком заборгованості, наданим АТ КБ «ПриватБанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 27 вересня 2017 року становить 14 344 грн 07 коп., з яких: 5 664 грн 24 коп. тіло кредиту; 3 690 грн 28 коп. - відсотки за користування кредитом; 3 830 грн 31 коп. - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг, 500 грн - штраф (фіксована частина), 659 грн 24 коп. - штраф (процентна складова). Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки, пені та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті банку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені та штрафів саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (17 серпня 2011 року) до моменту звернення до суду із цим позовом (08 листопада 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15). Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах 1,3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19), згідно з яким Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які не визнаються відповідачем та не містять його підпису, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому відсутні підстави для стягнення відсотків, пені та штрафів за кредитним договором. Також місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено, що в разі порушення клієнтом зобов`язань з погашення заборгованості, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% для картки «Універсальна» та 84,0% - для картки «Універсальна голд», оскільки зазначені Умови не містять підпису відповідача. Доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з цими Умовами ознайомився, погодився і мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, банком не надано, а відтак підстави брати їх до уваги відсутні. При цьому, статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором. У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Отже, оскільки відповідач, отримавши картку, користувався кредитними коштами, які своєчасно не повертав, у нього утворилась заборгованість за тілом кредиту. За даними банківського розрахунку у ОСОБА_1 станом на 16 серпня 2016 року обліковувалась заборгованість по кредиту у розмірі 2 376 грн 92 коп. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2016 року за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про кримінальне правопорушення №12016160240002458 за ознаками частини другої статті 186 КК України з тих підстав, що 17 серпня 2016 року до чергової частини Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що 17 серпня 2016 року близько 03 год 30 хв. знаходячись на центральній алеї в смт Затока, йому в ході розмови невстановленою особою нанесено удар в обличчя, після чого виявив відсутність мобільного телефону марки «Флай» та «Ай Смарт», водійське посвідчення, паспорта та банківських карток. Відповідно до виписки по банківській картці ОСОБА_1 та листа ПАТ КБ «ПриватБанк» від 24 квітня 2020 року вих. №543553-ВБ, по картці № НОМЕР_1 17 серпня 2016 року о 06:14:07, 06:15:11 та 06:16:40 відбулося зняття готівки по 5200 грн в банкоматі за адресою: База відпочинку Афродіта, Затока, вулиця Приморська, 109, корпус Б. Означена картка відповідно до листа банку була заблокована 17 серпня 2016 року о 08:53:36. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Відповідно до пунктів 1, 6, 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05 листопада 2014 року (чинної на час виникнення спірних правовідносин), користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Згідно з положеннями частини другої статті 614 ЦК України саме банк має довести відсутність своєї вини, а не перекладати це на клієнта банку, споживача послуг, що відповідає й вимогам ЦПК України, щодо обов`язку кожної сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року у справі №552/2819/16-ц, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши, що АТ К «ПриватБанк» не доведено вчинення ОСОБА_1 дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач за первісним позовом, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомив банк та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність вимог банку та перекладання відповідальності із забезпечення безпеки платіжних операцій на фізичну особу-споживача банківських послуг, оскільки зняття грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за його розпорядженням, як власника таких рахунків, тому він не повинен нести за такі операції цивільно-правову відповідальність у вигляді сплати кредиту, відсотків за несанкціоноване списання кредитного ліміту, штрафу та пені за прострочку по кредиту, і саме по собі списання грошових коштів з карткових рахунків відповідача та облік банком заборгованості по рахунках позивача є безпідставним, а факт того, що кредит «Оплата частинами» оформив саме він недоведеним. Разом з тим, місцевий суд правильно зазначив, що ОСОБА_1 не лише вжив заходи щодо повідомлення банку про втрату платіжного засобу, а й відновивши персональні дані, погасив заборгованість за кредитним договором, про що свідчать платежі за 04 та 08 листопада 2016 року, в результаті чого у відповідача за первісним позовом обліковувався позитивний баланс (+99 грн 50 коп.). Однак, за даними розрахунку заборгованості станом на 27 вересня 2017 року, банк з серпня 2016 року включав у заборгованість ОСОБА_1 відсотки, штрафи та пені на загальну суму 6 749 грн 20 коп. чим безпідставно збільшував заборгованість відповідача за первісним позовом. Враховуючи наведене, колегія апеляційного суду вважає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу. Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 07 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Г.І. Мостова Судді Р.В. Березовенко О.Ф. Лапчевська