Постанова 4812 № 484/3293/24

06.11.24 22-ц/812/1589/24 Провадження № 22-ц/812/1589/24 Головуючий суду першої інстанції Шикеря І.А. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа № 484/3293/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів Базовкіної Т.М., Тищук Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2024 року, повний текст якого складено 21 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шикері І.А., в залі судового засідання в м. Первомайськ, за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярошенка Костянтина Юрійовича про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса безпідставно набутих грошових коштів, процентів за користування безпідставно набутими коштами, В С Т А Н О В И В: 18 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі (ТОВ «ФК «Фінанс Інновація»), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Ярошенка К.Ю. (далі Приватний виконавець) про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса безпідставно набутих грошових коштів, процентів за користування безпідставно набутими коштами. Позов мотивований тим, що 25 січня 2022 року Солом`янським районним судом м. Києва було винесено заочне рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Баршацьким І.В. за № 8041 від 06 грудня 2019 року. В період примусового виконання вказаного виконавчого напису було відкрите виконавче провадження № 60864040 від 27 грудня 2019 року і з нього на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» було стягнуто заборгованість, в сумі 15 157.26 грн, а 28 грудня 2020 року на користь приватного виконавця Ярошенка К.Ю. було стягнуто заборгованість 1 047.27 грн. В силу статті 1212 ЦК України вказані кошти були набуті відповідачами безпідставно. Крім того, в силу вимог статті 536 ЦК України, вважав, що відповідачі зобов`язані сплатити йому проценти на рівні облікової ставки НБУ в період з 01 вересня 2020 року по 18 серпня 2024 року та з 01 січня 2021 року по 18 червня 2024 року, загальна сума яких складає 8 183.15 грн та 506.99 грн відповідно. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на його користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 15 157.26 грн стягнути з приватного виконавця Ярошенка К.Ю. на його користь безпідставно отримані кошти в розмірі 1 047.27 грн. Стягнути з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 8 183.15 грн. Стягнути з приватного виконавця Ярошенка К.Ю. на його користь проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 506.99 грн. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2024 року в задоволення позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що з наданих позивачем доказів, суд позбавлений можливості встановити дійсний розмір грошових коштів стягнутих з позивача, адже за виконавчим написом цей розмір становить 14 550 грн, а відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 , цей розмір становить 15 157.26 грн. Крім того, з платіжної інструкції № NP281220496858066811 від 28 грудня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 маючи наявний спір в суді, добровільно перерахував приватному виконавцю Ярошенку К.Ю. 1 047.27 грн. Вимога в частині стягнення з приватного виконавця Ярошенка К.Ю. безпідставно отриманих коштів, в сумі 1 047. 27 грн є витратами виконавчого провадження, тому відсутні правові підстави для застосування статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з безпідставним, на думку позивача, стягненням витрат виконавчого провадження та винагороди приватного виконавця, такі кошти не можуть вважатися безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а є витратами виконавчого провадження. Також в позові жодним чином не обґрунтовано стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ, їх розмір та не наведено аргументів чому вказані стягнення слід проводити саме в період з 01 вересня 2020 року по 18 серпня 2024 року та з 01 січня 2021 року по 18 червня 2024 року. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що саме довідка про стягнення боргу з ОСОБА_1 , яка видана ВЧ НОМЕР_1 і є підтвердженням безпідставно стягнених з нього коштів на підставі постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Ярошенка К.Ю. про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи від 27 грудня 2019 року в рамках виконавчого провадження № 60864040. Інших доказів, які б підтверджували чи спростовували розмір стягнених грошових коштів з позивача не має і бути не може, адже вказана вище довідка і є основним та офіційним документом, відповідно до якої саме така сума і була безпідставно стягнута з ОСОБА_1 і відповідно безпідставно отримана відповідачами. Позивачем були заявлені вимоги про стягнення % за користування безпідставно набутими коштами на рівні облікової ставки НБУ. Позивачем було вказано за який період слід було стягнути %, а саме в період з 01 вересня 2020 року по 18 серпня 2024 року з відповідача 1 та з 01 січня 2021 року по 18 червня 2024 року з відповідача

2. Формулюючи свої позовні вимоги в цій частині таким чином, позивач керувався слідуючим розрахунком: відносно відповідача 1 був взятий період з 01 вересня 2020 року по 18 серпня 2024 року, де перша дата є саме датою здійснення повного стягнення з нього вказаної суми на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» відповідно до довідки ВЧ НОМЕР_1 , а друга дата є технічною опискою, другою датою мала бути саме дата направлення позовної заяви до суду 18 червня 2024 року, що достовірно видно з результату розрахунку, який був долучений до вказаної позовної заяви. Відносно відповідача 2 був взятий період з 01 січня 2021 року по 18 червня 2024 року, де аналогічно перша дата є датою здійснення стягнення вказаної суми на користь приватного виконавця Ярошенка К.Ю., а друга дата є датою направлення позовної заяви до суду, що також достовірно видно з результату розрахунку, який був долучений до вказаної позовної заяви. З огляду на все це, скаржник вважає, що його позовні вимоги підлягали задоволенню в повному обсязі, але Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області не врахував всіх обставин та виніс необґрунтоване рішення. За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 25 січня 2022 року Солом`янським районним судом м. Києва було винесено заочне рішення про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Баршацьким І.В. за № 8041 від 06 грудня 2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості, в сумі 14 550 грн. 27 грудня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Ярошенком К.Ю. було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. В межах виконавчого провадження з нього на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» було стягнуто заборгованість, в сумі 15 157.26 грн, а 28 грудня 2020 року на користь приватного виконавця Ярошенка К.Ю. було стягнуто заборгованість 1 047.27 грн на підтвердження наведеного позивач надав довідку військової частини НОМЕР_1 про стягнення боргу та платіжну інструкцію про перерахування коштів приватному виконавцю. Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд зауважує таке. Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав). Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів). Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України). За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19). Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до статті 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно. Як встановлено за матеріалами справи судовим рішення від 25 січня 2022 року виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Баршацьким І.В. за № 8041 від 06 грудня 2019 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» заборгованості, в сумі 14 550 грн, визнано таким, що не підлягає виконанню. Це рішення суду набрало законної сили 10 жовтня 2022 року. Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, правові підстави набуття ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» грошових коштів у сумі 14 550 грн, що стягнені з ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, а тому підлягають поверненню позивачу відповідно до статті 1212 ЦК України. Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18. За таких обставин висновки суду про те, що позивачем не доведено відповідними доказами безпідставність утримання відповідачем ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» у зазначеній сумі боргу, є помилковими, оскільки факт визнання виконавчого напису (на підставі якого у виконавчому провадженні було здійснено стягнення грошових коштів з позивача) таким, що не підлягає виконанню, є підставою для повернення коштів. Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнутого боргу суд першої інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду про застосування до спірних правовідносин статті 1212 ЦК України, викладених у наведених постановах, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям нового рішення про стягнення спірних грошових коштів у розмірі 14 550 грн. Доводи скарги про те, що стягненню з відповідача ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь позивача підлягає сума боргу у розмірі 15 157 грн, що визначена у довідці військової части НОМЕР_1 , не заслуговують на увагу, оскільки позивач не надав відповідних доказів на підтвердження складових цієї суми, крім боргу у розмірі 14 550 грн. З тих же підстав щодо ненадання доказів на підтвердження призначення перерахованих коштів у розмірі 1 047.27 грн на адресу Приватного виконавця апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог, оскільки з наданої платіжної інструкції не є зрозумілим яке було призначення цього платежу. Якщо зазначені кошти є витратами виконавчого провадження, то питання щодо їх повернення вирішуються приписами Закону України «Про виконавче провадження». Щодо доводів скарги про стягнення на користь позивача процентів за користування чужими грошима. Згідно із долученого до позовної заяви розрахунку вказана сума процентів за користування відповідачами коштами (в період з 01 вересня 2020 року по 18 серпня 2024 року та з 01 січня 2021 року по 18 червня 2024 року, загальна сума яких складає 8 183.15 грн та 506.99 грн відповідно) розрахована позивачем, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла на момент користування грошима. В якості правового обґрунтування стягнення процентів у позовній заяві вказані статті 536 та 1214 ЦК України. Відповідно до частини 2 статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Згідно із статтею 536 ЦК України в редакції, яка була чинною на день вчинення виконавчого напису нотаріусом), за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Отже як частина 2 статті 1214 ЦК України, так і статті 536 ЦК України передбачають право особи на отримання процентів у разі безпідставного користування її грошима, але не визначають розмір цих процентів, натомість відсилають до умов договору, закону або інших актів цивільного законодавства. Жоден із актів цивільного законодавства не встановлює можливість нарахування процентів за користування безпідставно грошима на рівні облікової ставки, встановленої Національним банком України. Натомість відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, яка регулює нарахування процентів за договором позики, передбачено якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Однак, як зазначено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, (провадження № 12-14гс18) частина 1 статті 1048 ЦК України не застосується для визначення розміру процентів у кондиційних правовідносинах. З інших підстав позивач вимоги про стягнення процентів за користування його коштами з відповідач не заявляв, тому в цій частині позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні цих вимог. Оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, порушив вимоги процесуального закону, в силу вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду в частині позовних вимог про повернення грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України). За результатами перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції позов було задоволено на 58.44 % , апеляційну скаргу ОСОБА_1 також було задоволено на 58.44%. Звертаючись з апеляційною скаргою позивач сплатив судовий збір в розмірі 1 453.44 грн. За такого, з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги, в розмірі 849.39 грн (1 453.44 х 58.44 % = 849.39). Звертаючись до суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатив судовий збір в розмірі 1 211.20 грн. За такого, з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду першої інстанції в розмірі 707.83 грн (1 211.20 х 58.44% = 707.83). Загалом остаточно з ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути судові витрати в розмірі 1 557.22 грн (849.39 +707.83 = 1 557.22). Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла його представниця ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 серпня 2024 року в частині позовних вимог про повернення грошових коштів за виконавчим написом нотаріуса скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» на користь ОСОБА_1 14 550 грн, стягнутих як заборгованість за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем від 06 грудня 2019 року № 8041 та 1 557 грн 22 коп. судового збору. В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Н.О. Тищук Повний текст постанови складено 06 листопада 2024 року.