Постанова 4801 № 127/20830/24

Справа № 127/20830/24 Провадження № 22-ц/801/2244/2024 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Король О. П. Доповідач:Сопрун В. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 рокуСправа № 127/20830/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі: головуючого Сопруна В.В., суддів Матківської М.В., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Кобенди Ю.О., за участю сторін: відповідача ОСОБА_1 та її адвоката Чорного С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №127/20830/24 запозовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Чорного Сергія Олександровича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 серпня 2024 року, яке ухвалив суддя Король О.П. в Вінницькому міському суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 13 серпня 2024 року, в с т а н о в и в : В червні 2024 року АТ «Акцент-Банк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи позовні вимоги тим, що 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі Анкети-Заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «Акцент-Банк» відповідачу надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Підписання цього Договору є прямою безумовною згодою Позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею Анкета-заява про приєднання д Умов та Правил надання Банківських послуг у A-Банку разом з Умовами та правилами, викладеними на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складає між нею та Банком кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві. Всі основні умови кредитування доведені відповідачу, про що свідчить її підпис в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». Таким чином, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором б/н від 06 лютого 2018 року в розмірі 112141,40 грн, станом на 06червня 2024 року, яка складається з: заборгованості за кредитом 62406,46 грн, заборгованості за відсотками 49734,94 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 серпня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 06 лютого 2018 року у розмірі 112141,40 грн, станом на 06 червня 2024 року, яка складається з: заборгованості за кредитом 62406,46 грн, заборгованості за відсотками 49734,94 грн, а також судовий збір 3028 грн. Рішення суду мотивоване тим, що позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором, проте відповідач не виконала своїх зобов`язань за кредитним договорам. В свою чергу, матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем кредиту на картковий рахунок, а також порушення нею умов договору щодо повернення кредиту, тому суд першої інстанції вважав позовні вимоги доведеними. Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 адвокат Чорний С.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Просить рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку та ініціювала встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок на підставі Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в A-Банку від 06 лютого 2018 року. Зокрема, хибним є висновок про те, що підпис ОСОБА_1 у зазначеній анкеті-заяві підтверджує той факт, що вона підтвердила свою згоду на те, що анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання Банківських послуг у A-Банку разом з Умовами та правилами, які викладені на банківському сайті https://abank.com.ua/terms, складає між нею та АТ «Акцент-Банк» кредитний договір б/н від 06 лютого 2018 року. Окрім цього, не погоджується і з висновком суду першої інстанції про те, що підпис відповідачки в паспорті споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка» свідчить про те, що всі основні умови кредитування були доведені їй належним чином. При цьому, судом першої інстанції не було всебічно досліджено належність власноручного підпису у анкет-заяві та електронного підпису в паспорті споживчого кредиту саме ОСОБА_1 . Також відповідачку ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про відкриття провадження та розгляд справи даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Зокрема, судом не було надіслано на адресу місця проживання відповідачки ухвалу про відкриття провадження від 03 липня 2024 року, а також копію позовної заяви з додатками, що унеможливило подання нею відзиву на позов з наданням усіх доказів, якими б вона могла обґрунтувати суду свої заперечення, чим фактично було допущено порушення гарантованих Конституцією України та ЦПК України принципів судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін. Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав. Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам судове рішення відповідає частково, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку. Згідно інформації, викладеної в цій заяві, відповідачка підтвердила, що вона погоджується із тим, що ця заява разом із умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківського обслуговування. Одночасно з підписанням анкети-заяви, 06 лютого 2018 року ОСОБА_1 електронним цифровим підписом підписала паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка». Згідно з копії довідки, на ім`я ОСОБА_1 в АТ «А-Банк» відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки: № НОМЕР_2 , строком дії до вересня 2021 року; № НОМЕР_3 , строком дії до січня 2023 року; № НОМЕР_4 , строком дії до вересня 2026 року. Відповідно до копії довідки за лімітами, клієнту ОСОБА_1 06 лютого 2018 року встановлено кредитний ліміт в сумі 15000 грн, який неодноразово збільшувався, та 23 листопада 2023 року остаточно збільшено до 62500 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості за договором заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором станом на 06 червня 2024 року становить 112141,40 грн, з яких: 62406,46 грн заборгованість за кредитом; 49734,94 грн заборгованість за відсотками. З копії виписки АТ «А-Банк» за договором вбачається рух коштів по рахунку ОСОБА_1 за кредитною карткою. Отже, між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов?язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв?язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до положень статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ «Акцент-Банк№). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII). Відтак, з огляду на те, що в сукупності наявними письмовими доказами у справі доведено факт користування ОСОБА_1 кредитними коштами та те, що вони відповідачкою в добровільному порядку АТ «Акцент-Банк» не повернуті, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості за кредиту в сумі 62406,46 грн. Апеляційний суд не може погодитись із висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем вимог щодо стягнення заборгованості по відсоткам в розмірі 49734,94 грн, доводи апеляційної скарги в цій частині є підставними, з огляду на таке. Саме сторони повинні довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами. Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ «Акцент-Банк» посилався на те, що 06 лютого 2018 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підтвердження своїх вимог АТ «А-Банк» надало копію анкети-заяви відповідачки про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, копію паспорта споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», копію витягу Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку, розрахунок заборгованості та виписку по рахунку. Проте, надані позивачем документи не підтверджують умови кредитування в частині визначення розміру та порядку сплати процентів, оскільки із зазначених вище документів, підписаним відповідачкою є лише Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, яка не містить умов кредитування. В анкеті-заяві зазначена особиста інформація заявника: паспортні дані, ідентифікаційний податковий номер, місце проживання, реєстрації та контактний телефон. Відомостей про бажаний тип картки та кредитний ліміт, розмір процентів за користування кредитом, розмір пені та штрафних санкцій за несвоєчасне погашення кредиту, тощо в анкеті-заяві не зазначено. Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за невиконання кредитного договору. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. До позовної заяви долучено витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які не підписані відповідачем (далі Умови і правила). Матеріали справи не містять підтверджень, що саме додані до позовної заяви Умови і правила розуміла ОСОБА_1 , ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву, тому вони не можуть братися до уваги з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, висновки якої зводяться до того, що позивач зобов`язаний письмово проінформувати споживача фінансових послуг про умови кредитування, а надані позивачем не підписані Умови та Правила надання банківських послуг не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного шляхом підписання заяви-анкети. Витяг з тарифів також не містить підпису відповідачки. Банком не доведено узгодження з позичальником відсоткової ставки за користування кредитом. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20 (провадження №61-14545сво20) зроблено висновок, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. В зазначеній постанові Верховний Суд здійснив відступ від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (на яку посилається Банк у відзиві на апеляційну скаргу), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19, про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом. Отже з урахуванням правової позиції Верховного Суду, апеляційний суд дійшов висновку, що підписання паспорту споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», з огляду на його правову природу (це не частина кредитного договору, а спосіб повідомлення позикодавця кредитором про наявні пропозиції кредитування), його зміст, не є підтвердженням досягнення між Банком та позичальником умов кредитування, в тому числі і щодо процентної ставки. За наведених обставин апеляційний суд не приймає до уваги наявний в матеріалах справи паспорт споживчого кредитування, як доказ конкретних умов укладеного між сторонами кредитного договору стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом. На вказану обставину суд першої інстанції уваги не звернув і не дав їй належної правової оцінки, хоча це має суттєве значення для справи. В супереч ч.1 ст.81 ЦПК України позивач вимоги щодо стягнення відсотків не довів, тому слід відмовити в задоволені позовних вимог в частині стягнення суми заборгованості за відсотками. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вирішуючи спір не взяв до уваги, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Апеляційний суд вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого безпідставно стягнув заборгованість по відсотках та задовольнив позов повністю. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення відсотків за користування кредитом, є помилковим. Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Разом з тим, відповідачкою суду не надано будь-яких доказів на спростування достовірності наданого банком розрахунку або помилковості обрахованої заборгованості за тілом кредиту в розмірі 62406,46 грн, яка узгоджується з випискою по рахунку і приймається апеляційним судом як належний, допустимий і достовірний доказ. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачка не підписувала власноруч анкету-заяву, не можна визнати обґрунтованими, оскільки указуючи на такі обставини, відповідачка не довела, клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявлялось. Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов`язків відповідно до укладеного правочину. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №127/23910/14-ц). Відповідно до постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/564/18, доказами які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію оперативної діяльності в банках України, затвердженого Поставою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписка з особового рахунку клієнта є первинним документом та підтвердженням виконаних за день операцій. Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №

75. З наявної у матеріалах справи виписки по рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , видно, що вона активно користувалась кредитними коштами та частково погашала заборгованість, здійснюючи поповнення картки, а тому є достатні підстави для висновку про доведеність факту отримання та використання нею кредитних коштів. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не було надіслано на адресу її місця проживання, ухвали про відкриття провадження від 03 липня 2024 року, копії позовної заяви з додатками, є безпідставними. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції направляв копію ухвали про відкриття провадження від 03 липня 2024 року та копію позовної заяви з додатками, на адресу за якою зареєстрована ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), проте конверт повернувся до суду першої інстанції та знаходить в матеріалах справи (а.с.58 59). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги часткового заслуговують на увагу, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, а в іншій оскаржуваній частині рішення суду слід залишити без змін. Щодо судових витрат Згідно з ч. 1, 2, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 55,65% = розрахунок (62406,46 грн (задоволена частинна вимог) х100 : 112141,40 грн (ціна позову)). Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Чорного С.О. підлягає задоволенню частково, а саме: на 44,35 % = (100% - 55,65 % задоволена частинна вимог позову). На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК Україниз відповідачки на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 1685,08 грн (55,65% х 3028 грн сплачений судовий збір) та з позивача на користь відповідачки судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1611,50 грн (44,35% х 3633,60 грн сплачений судовий збір), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Відповідно до ч.10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, враховуючи вимоги частини 10 статті 141 ЦПК України, слід стягнути з відповідачки на користь позивача різницю понесених ним судових витрат в сумі 73,58 грн (1685,08 грн 1611,50 грн). На підставі викладеного та керуючись ст.ст.141, 367, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Чорного Сергія Олександровича задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 серпня 2024 року в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за відсотками та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Відмовити в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками в розмірі 49734,94 грн. В інший частині рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» витрати по оплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам в розмірі 73,58 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2024 року. Головуючий Сопрун В.В. Судді Матківська М.В. Панасюк О.С.