Постанова Житомирський апеляційний суд № 286/2754/24

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №286/2754/24 Головуючий у 1-й інст. Гришковець А. Л. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т. М., суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М., розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №286/2754/24 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 09 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гришковця А.Л. у м. Овручі, в с т а н о в и в : У липні 2024 року товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» звернулося до суду із даним позовом у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №226219-КС-002 в сумі 36 115 грн. 00 коп., із них: 20 000 грн. 00 коп. заборгованості за отриманим та неповернутим кредитом; 15 190 грн. 00 коп. заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами, 925 грн. 00 коп. заборгованості за нарахованою та несплаченою комісією за видачу кредиту, а також судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп. Позов обґрунтовано тим, що 26.05.2021 між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання кредиту №226219-КС-002. Договір був укладений в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію»і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика», через Особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця. Відповідно до п. 1 договору кредитодавець надає позичальникові кредит у розмірі 20 000 грн. строком на 16 тижнів - до 15.09.2021, на умовах сплати процентів за користування кредитом у розмірі 0,77501351% в день (фіксована ставка). Кредит надається на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором про надання кредиту та правилами надання споживчих кредитів. 26.05.2021 позивач через партнера АТ «Таскомбанк», з яким укладено договір №83 від 11.11.2020 про організацію взаємодії при переказі коштів фізичним особам, видав відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 вказаний відповідачем в своєму особистому кабінеті на сайті кредитодавця, що підтверджується витягом з анкети клієнта, квитанцією АТ «Таскомбанк» від 26.05.2021 та листом АТ «Таскомбанк» від 25.06.2024, чим виконав свої зобов`язання своєчасно та в повному обсязі. Доказом належності відповідачу карткового рахунку № № НОМЕР_1 є скріншот з Монобанку, з якого вбачається, що навіть станом на дату подання позовної заяви вказаний картковий рахунок належить відповідачу. Сторонами строки виконання зобов`язань за договором не переносились. Відповідач лише частково сплатила позивачу заборгованість за договором в сумі 4400,00 грн, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором, а тому утворилася заборгованість, що становить вищевказану суму. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 09 вересня 2024 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» 36115,00 грн заборгованості за кредитним договором №№226219-КС-002 від 26.05.2021 року із них: 20000,00 грн - заборгованість за отриманим та не повернутим кредитом; 15190,00 грн заборгованість за нарахованими відсотками; 925,00 грн заборгованість за комісією; 6000,00 грн витрат на правову допомогу та 2422,40 грн судового збору. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати, застосувати строки позовної давності до позовних вимог, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушив принцип змагальності сторін, так як не направив копію позовної заяви відповідачу, здійснив оцінку доказів наданих лише позивачем, що є підставою для скасування рішення, оскільки суди повинні дотримуватися принципу оцінки доказів, згідно з яким на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Як вбачається з матеріалів справи 12.07.2024 року позивачем було направлено відповідачу копію позовної заяви з додатками за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач вже тривалий час не зареєстрована та не проживає за вказаною адресою, а зареєстрована, за зовсім іншою адресою: АДРЕСА_2 . Дана обставина позбавила можливості відповідача, в установлений законом строк, отримати копію позовної заяви з додатками та направити до суду відзив на позовну заяву. Про ухвалене судом рішення відповідач дізнався з додатку Дія. Суд першої інстанції при відкритті провадження у справі також не виправив цю помилку позивача та не направив копію позовної заяви з додатками на адресу відповідача. Наслідок такої бездіяльності суду відповідач була позбавлена права на захист. Позивач вже реалізував своє право на отримання рішення про стягнення заборгованості по договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 року шляхом отримання виконавчого напису нотаріуса. На даний час виконавче провадження знаходиться на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко О.О. і не закрито до цього часу. Тобто відповідач намагається двічі стягнути одну і туж суму по одному і тому ж договору №226219-КС-002 від 26.05.2021року, оскільки у виконавчому написі та у позовній заяві позивача зазначено один і той самий договір. Про дану обставину позивач не зазначив у своїй позовній заяві з метою приховати від суду цю важливу обставину. На думку позивача не направлення йому відповідачем та судом копії позовної заяви призвело до того, що відповідач був позбавлений можливості заявити суду заяву про застосування строків позовної давності. Як вбачається з п.3 договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 року щодо графіку платежів: 09.06.2021 відповідач повинна була сплатити на користь позивача - 2325,00 грн процентів та 2 075,00 грн комісії за надання кредиту; 23.06.2021 відповідач повинна була сплатити на користь позивача - 2170,00 грн процентів, 1 305,00 грн часткового платежу основної суми та 925,00 грн комісії за надання кредиту; 07.07.2021 відповідач повинна була сплатити на користь позивача - 2028,46 грн процентів та 2 371,54 грн часткового платежу основної суми. Позивач звернувся до суду з позовними вимогами до відповідача 12.07.2024 року. Тобто зазначені три платежі на загальну суму 13200 грн. знаходяться поза межами строків позовної давності, а тому суд першої інстанції безпідставно задовольним позовні вимоги позивача у повному обсязі. На думку відповідача позивачем не надано суду переконливих доказів в обґрунтування своїх позовних вимог. У деталізованому розрахунку заборгованості зазначено, що загальний розмір заборгованості по договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 року складає 36 115 грн і вказана сума заявлена позивачем до стягнення. Відповідач вважає, що наданий позивачем є неналежним доказом, оскільки з нього не можливо встановити чому по основному боргу (тілу кредиту) позивач просить стягнути 20 000 грн, адже з доказів наданих позивачем вбачається, що відповідачем нібито перераховано 4400,00 грн і доказів сплати при чому позивач суду не надає. На думку відповідача - позивачем було безпідставно нараховано комісію у розмірі 3000 грн. Умовами укладеного між сторонами договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання фінансового інструменту у сумі 3000 грн. Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено одноразову плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 1 договору умови щодо обов`язку позичальника сплатити одноразову комісію за надання кредиту в сумі 3000,00 гривень, є нікчемними. До матеріалів справи позивачем не надано будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Матеріали справи містять лише копію договору про надання кредиту №226219- КС-002 від 26.05.2021 року де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Однак доказів того, що відповідачем здійснено підписання за допомогою електронного підпису в матеріалах справи не має. Відповідач вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами своє відношення до створення та функціонування веб-сайту https://bizpozyka.com/, через який відповідач нібито оформив кредит. Позивач безпідставно зазначає, що відповідачем нібито вносились кошти на рахунок позивача, що нібито свідчить про перерву строків позовної давності. Твердження про вчинення відповідачем конклюдентних дій є лише припущенням самого позивача, та не підтверджується жодним належним доказом, зокрема банківською випискою. Позивачем не були здійснені заходи досудового врегулювання спору як визначено Правилами надання грошових коштів. Позивачем були заявлені безпідставні судові витрати. Не було надано суду переконливих доказів, що саме АО «Правовий баланс» було виготовлено позовну заяву, оскільки позовну заяву до Електронного суду було завантажено іншим адвокатом, який безпосередньо працює у позивача, а саме: представником позивача ОСОБА_3 . Підсумовуючи викладене, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують факт понесення таких витрат, їх розмір є неспівмірним із складністю справи та вчиненими у ній діями. Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу не відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та конкретним обставинам справи. У разі якщо суд дійде висновку, що позивачем були понесені судові витрати на правову допомогу, відповідач просить суд їх зменшити. 29 жовтня 2024 року на адресу суду надійшов відзив представника ТОВ «Бізнес Позика» - Шкромиди Ю.В. на апеляційну скаргу у якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 без задоволення. Зазначає, що позивач не пропустив строк позовної давності при зверненні до суду. У відповідності до норм ст.256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, строк позовної давності щодо захисту позивачем своїх законних прав та інтересів за кредитним договором, які були порушені відповідачем, за зазначених обставин спливає через три роки після календарних дат, зазначених в кредитному договорі та Графіках платежів. Проте, в питанні застосування позовної давності необхідно враховувати 12 та 19 пункти прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. На підставі викладеного вбачається, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності. Дана позиція підтверджується і свіжою судовою практикою Верховного Суду. В даній справі правовідносини між сторонами виникли також під час дії карантину, а позов до суду було подано вже під час дії воєнного стану. Тому позивач звернувся з позовними вимогами до суду першої інстанції в межах строку позовної давності. По цивільній справі №757/24356/23-ц було скасовано виконавчий напис нотаріуса. Печерський районний суд м. Києва рішенням від 16.08.2023 року по справі №757/24356/23-ц задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 та визнав таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 14.01.2022 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. та зареєстрований у реєстрі за №3065. Рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 16.09.2023 року. На підставі викладеного вбачається, що позивач звернувся до суду лише після того, як відповідачем було скасовано виконавчий напис в судовому порядку. Тому в даному випадку відсутнє подвійне стягнення. На підставі викладеного вбачається, що відповідач не надає суду жодного доказу та фактично приховує їх від суду. Відповідно до п.4 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані: 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відтак, з урахуванням принципу змагальності саме відповідач (як сторона, яка посилається на відповідну обставину, як-то щодо не укладення кредитного договору та неперерахування позивачем кредитних коштів відповідачу або неотримання їх останнім) у судовій справі має довести суду (належними та допустимими доказами в розумінні норм ЦПК України) відповідні певні обставини, на які вона посилається в якості заперечень проти позовних вимог позивача. Вказує, що один з дозволених законом підписів було використано при укладенні кредитного договору №226219-КС-002. При цьому, електронний цифровий підпис відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» є лише одним із варіантів підписання електронного правочину, однак, його використання не є обов`язковим у сфері електронної комерції. Позивач видав кредит відповідачу на його власний картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Універсал банк». Картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Універсал Банк» досі належить відповідачу, що підтверджується скріншотом з мобільного додатку «Монобанк» від АТ «Універсал банк», за допомогою якого представник позивача намагався переказати 1 гривню на картковий рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Універсал Банк». Комісія за надання кредиту правомірна та відповідає чинному законодавству. Комісія за надання кредиту була вказана в пункті 1 Договору про надання кредиту №226219-КС-002, що свідчить про попередню обізнаність відповідача, щодо включення комісії «за надання кредиту» до загальних витрат за Кредитом. Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що 26 травня 2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір №226219-КС-002 про надання кредиту. Договір підписано електронним цифровим підписом ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором G-6394. Відповідно до умов договору кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 20 000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту та Правилами надання споживчих кредитів. Строк кредиту 16 тижнів. Процентна ставка в день 0,77501351 (фіксована), комісія за надання кредиту 3 000 грн.; загальний розмір наданого кредиту 20 000 грн. Термін дії договору до 15.09.2021. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту 35 200 грн., що складається із 20000,00 грн розміру наданого кредиту; 12200,00 грн відсотки за користування кредитом; 3000,00 грн комісія за надання кредиту. Із копії квитанції №410948489 від 26.05.2021, а також листа АТ «Таскомбанк» від 25.06.2024 вбачається перерахування ТОВ «Бізнес Позика» на картковий рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 кредитних коштів в сумі 20 000,00 грн, згідно кредитного договору №22621-КС-002 від 26.05.2021 року. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про споживче кредитування»та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст.13 Закону України «Про споживче кредитування»зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем i третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Відповідно до ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, i це роз`яснення логічно пов`язані з нею. Статтею 12 цього законурегламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 цієї статті, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Відповідно до п.12, ч.1 ст.3 Закону одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Таким ідентифікатором є СМС повідомлення з кодом, якай зазначений у тексті договору у розділі «Підписи сторін». Також, приписами ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до п. 7 ст. 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 року. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Таким чином, за встановлених обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 між ОСОБА_1 та ТОВ «Бізнес Позика». Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Відповідно до статті 251 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору. Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами. При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 12.07.2024 складає 36115,00 грн та складається: заборгованість за кредитом 20000,00 грн; заборгованість за відсотками 15190,00 грн; заборгованість за комісією 925,00 грн. Разом з тим, згідно умов договору про надання кредиту №226219-КС-002 від 26.05.2021 загальний розмір кредиту становить 35200,00 грн, кредит надається на 16 тижнів, відсотки за користування кредитом 12200,00 грн. Із розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 09.06.2021 внесла на погашення заборгованості 4400,00 грн, які Товариство зарахувало на погашення відсотків в сумі 2325,00 грн та на погашення комісії 2075,00 грн, залишок комісії - 925,00 грн. Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення комісії в сумі 925,00 грн, та зарахування кредитодавцем частину внесених коштів в сумі 2075,00 грн на погашення комісії, з огляду на наступне. Умовами кредитного договору передбачено, що комісія за надання кредиту 3000,00 грн. Разом з тим, вказана комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження щодо неправомірності стягнення заборгованості за комісією. Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням. З урахуванням викладеного, висновки суду першої інстанцій про задоволення позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 925,00 грн є помилковими. Відтак, сума заборгованості за кредитним договором №226219-КС-002 від 26.05.2021 складає 27800,00 грн із розрахунку: внесено ОСОБА_1 на погашення заборгованості 4400,00 грн, з них: 2075,00 грн необхідно зарахувати на погашення кредитної заборгованості, так як, кредитодавцем неправомірно було зараховану вказану суму на погашення комісії, 20000,00 грн 2075,00 грн = 17925,00 грн; 12200,00 грн заборгованість за відсотками 2325,00 грн частина внесених коштів на погашення відсотків = 9875,00 грн. Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідач не отримувала копію позовної заяви з додатками, у зв`язку з чим позбавлена була можливості направити до суду відзив на позовну заяву. З матеріалів справи вбачається, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ОСОБА_1 особисто отримала 07.08.2024 ухвалу Овруцького районного суду Житомирської області про відкриття провадження у справі. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України). Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відтак, ОСОБА_1 була належним чином повідомлення про розгляд даної цивільної справи та повинна була сама цікавитись провадженням у її справі. Щодо доводів в апеляційній скарзі про пропуск строку позовної давності. Вбачається, що договір між сторонами у справі було укладено 26 травня 2021 року на 16 тижнів, тобто до 15.09.2021 року. З позовом до суду ТОВ «Бізнес Позика» звернулося 12 липня 2024 року. Відповідно до ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Таким чином, строк позовної давності щодо захисту позивачем своїх прав та інтересів за кредитним договором спливає через три роки після календарних дат, зазначених в кредитному договорі та Графіках платежів. Разом з тим, в питанні застосування позовної давності необхідно враховувати 12 та 19 пункти прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. На підставі викладеного, ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з даним позовом в межах строку позовної давності. Посилання в апеляційній скарзі на наявність виконавчого напису нотаріуса №3065 про стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, та як наслідок відбудеться подвійне стягнення, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до рішення Печерського районного суду м. Києва від 16.08.2023 позов ОСОБА_1 до ТОВ «Бізнес Позика», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко О.О., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 14.01.20222 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригіда В.О. та зареєстрований у реєстрі за №3065. Рішення суду першої інстанції набрало законної сили. Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Звертаючись до суду із позовом ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких надано: договір про надання правової допомоги від 25.11.2022, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та Адвокатським Об`єднання «Правовий баланс»; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт здачі прийняття робіт №Р-00000144-02-07/24 від 02.07.2024 на суму 6000,00 грн підготовка позовної заяви; платіжну інструкцію №2451 від 03.07.2024 про оплату 6000,00 грн за надання правової допомоги. У відзиві ТОВ «Бізнес Позика» просило стягнути 4000,00 грн витрат на правову допомогу за подання відзиву, на підтвердження таких витрат надало: договір про надання правової (правничої) допомоги від 25.11.2022, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та Адвокатським Об`єднання «Правовий баланс», рахунок-фактуру №Р-00000172 від 23.10.2024 , платіжну інструкцію №3102 від 24.10.2024 про оплату правової допомоги у розмірі 4000,00 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить зменшити витрати на професійну правничу допомогу заявлені Товариством у позові, у зв`язку з тим, що їх розмір не відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їх розміру. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 березня 2023 року у справі № 755/7694/20 (провадження № 61-12174св22) зазначено, що: «Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК Україниналежить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників. Аналіз частини другої статті 134 ЦПК Українисвідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Отже, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат. З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат». Частина перша статті 15 ЦПК України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Повноваження адвоката, як представника, підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (частина четверта статті 62 ЦПК України). За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до статей 133,134, 137, 141 ЦПК України. Згідно положень частини 1, пункту 1 частини 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19. Таким чином враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, а також принципи розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь ТОВ «Бізнес Позика» з ОСОБА_1 2500,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції та 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за подання відзиву на апеляційну скаргу. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За звернення до суду із позовом ТОВ «Бізнес Позика» було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, позов задоволено на 76,9% (ціна позову 36115,00 грн, задоволено 27800,00 грн х 100% : 36115,00 грн = 76,9%). Відтак, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1862,82 грн (2422,40 грн х76,9% : 100% = 1862,82 грн). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила 3633,60 грн судового збору. Апеляційну скаргу задоволено частково (на 23,1%). Тому, з ТОВ «Бізнес позика» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 839,36 грн судового збору. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 09 вересня 2024 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором №226219-КС-002 від 26 травня 2021 року та витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши стягнуту суму заборгованості з 36115,00 грн до 27800,00 грн, з яких: 17925,00 грн сума заборгованості за отриманим кредитом; 9875,00 грн сума заборгованості за відсотками, зменшити суму стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з 6000,00 грн до 2500,00 грн. Рішення Овруцького районного суду Житомирської області від 09 вересня 2024 року в частині стягнення комісії у розмірі 925,00 грн за кредитним договором №226219-КС-002 від 26 травня 2021 року скасувати та ухвали в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1862,82 судового збору за подання позовної заяви. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» 1500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» на користь ОСОБА_1 839,36 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді