Постанова 4807 № 314/5020/23

Дата документу 06.11.2024 Справа № 314/5020/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №314/5020/23 Головуючий у першій інстанції: Капітонов Є.М. Провадження № 22-ц/807/1553/24-2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Полякова О.З., Трофимової Д.А. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, - В С Т А Н О В И ЛА: У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила суд стягнути з нього на свою користь оплату додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразово, в сумі 19000 грн. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. 07.06.2024 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі. В обґрунтування своєї заяви представник вказував на те, що між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатом Вишняковим Д.О. укладено договір про надання правової допомоги від 21.02.2024 року. На виконання умов вказаного договору адвокатом надана правову допомогу, вартість якої становить 9 000 грн. Додатковим рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 липня 2024 року відмовлено в ухваленні додаткового рішення про розподіл судових витрат. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити вимоги заяви про розподіл судових витрат. Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ст.369 ЦПК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що у жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила суд стягнути з нього на свою користь оплату додаткових витрат на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразово, в сумі 19000 грн. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог. 07.06.2024 року від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі. Суд першої інстанції враховуючи категорію спору та подання до суду доказів, наявних у сторони на момент вступу представника для участі при розгляді справи, лише після ухвалення судового рішення дійшов висновку, що такі дії мають ознаки зловживання процесуальними права та, як наслідок, прийшов висновку про необґрунтованість клопотання про розподіл судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу та відмову в його задоволенні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 та від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Компенсація витрат на правову допомогу у цивільних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась у судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії чи ознайомлення з матеріалами справи в суді, при складанні процесуальних документів, наданні інших необхідних для представництва та захисту прав замовника послуг Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням. Згідно із статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З 15 грудня 2017 року ЦПК України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

1. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

2. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

3. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.3 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої та дев`ятої статті 141 цього Кодексу. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Такі докази, відповідно до частини першої статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому, згідно з статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 77-80 Цивільного процесуального кодексу України. Судова колегія вважає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності, такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу суду надано копії: договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.02.2024 року, акту прийому-передачі виконаних робіт від 04.06.2024 року; довідки про отримання грошових коштів від 04.06.2024 року. Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У постанові від 20 липня 2021 року справа № 922/2604/20 Верховний Суд зазначив, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Таким чином, беручи на себе обов`язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов`язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні звернув увагу заявника, що договір на надання правничої допомоги укладено між відповідачем та його представником 21.02.2024 року, копія зазначеного договору надана до суду 07.06.2024 року, вже після ухвалення судом рішення по суті справи, що має ознаки недобросовісного використання процесуальних прав зі сторони відповідача та його представника. Апеляційна скарга містить твердження щодо відсутності зловживань процесуальними правами зі сторони відповідача та його представника в силу положень закріплених в ч. 8 ст. 141 ЦПК України, яка закріплює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. В такому випадку, варто звернути увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany). Договір про надання правничої (правової) допомоги укладено між відповідачем та його представником 21.02.2024 року, вступ до справи представника відповідача відбувся 21.02.2024 року, копія ж договору від 21.02.2024 року надана до суду 07.06.2024 року. У частині четвертій статті 83 ЦПК України зазначено, що якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Колегія суддів не вбачає наявності підстав вважати, що відповідач чи представник відповідача були позбавленні можливості надати суду першої інстанції саме копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.02.2024 року до ухвалення судом рішення по суті спору. Колегія суддів звертає увагу скаржника, що судом першої інстанції зазначалось саме про відсутності посилань на поважні причини неможливості подати копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 21.02.2024 року до моменту ухвалення судом рішення по суті спору. Суд першої інстанції не ставив питання щодо несвоєчасного подання відповідачем та його представником таких доказів, як копії акту прийому-передачі виконаних робіт від 04.06.2024 року та довідки про отримання грошових коштів від 04.06.2024 року. У постанові Верховного суду від 19 травня 2021 року справі 3206/1293/19 суд зазначив, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи вищевикладене, колегія судді дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Окрім цього, при перегляді оскаржуваного рішення, колегія суддів також бере до уваги наступне. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції. Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2024 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. 22 жовтня 2024 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_5 подала заяву про відмову від апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 03 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дитини, у зв`язку із добровільною сплатою заборгованості по додаткових витрат на утримання дитини. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року прийнято відмову ОСОБА_3 від апеляційної скарги, апеляційне провадження у справі закрито. Таким чином, фактично, відповідачем під час добровільної сплати заборгованості по додаткових витрат на утримання дитини, визнано позовні вимоги ОСОБА_3 .. Відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Додаткове рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 08 липня 2024 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 06 листопада 2024 року. Головуючий Судді: