Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/7417/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9437/24 Справа № 202/7417/23 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В. суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П. за участю секретаря Драгомерецької А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гур`єв Владислав Миколайович, на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року, - В С Т А Н О В И В: ІСТОРІЯ СПРАВИ 26.04.2023 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, в якому позивач просив встановити, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживав разом зі своєю матір`ю ОСОБА_5 на час її смерті, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 ). КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ Заочним рішенням рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ 30.08.2024 рокувід ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гур`єв Владислав Миколайович надійшла апеляційна скарга, у якій ставиться вимога про скасування рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог. В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що надати докази щодо постійного проживання відповідача у іншому місті неможливо, оскільки всі ці роки він неофіційно жив та працював на західній Україні. Питання про визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням не ставилось, оскільки у відповідача не було можливості зареєструватись у іншому місті. Крім того, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що позивач по справі, це батько відповідача, а треті особи рідні брати. АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.360 ЦПК України не надходив. В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ Сторони належним чином повідомлені про день та час розгляду справи (а.с.173-177), у судове засідання не з`явились, що відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи: ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Краматорського міського управління юстиції Донецької області 23.11.2015, актовий запис № 3207. Померла ОСОБА_5 була дружиною позивача ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , виданим 22.10.1967, актовий запис №

203. Згідно відповіді № 50882 від 27.04.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту від 31.03.2023, підписаного ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , посвідченого головою комітету мікрорайону № 1 Доценко Л. та головою комітету мікрорайону № 4 Євстігнєєвою А., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_1 з 2000 року по 28.01.2023 року не проживав, з 28.01.2023 року по теперішній день мешкає за даною адресою. Зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 , на день смерті спадкодавця, є достатнім доказом його постійного проживання разом із спадкодавцем. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт не проживання ОСОБА_2 разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Позивачем надано акт про непроживання від 31.03.2023, однак матеріали справи не містять доказів, що підтверджують постійне проживання ОСОБА_2 за іншою адресою, ніж його зареєстроване місце проживання. Належних та допустимих доказів на спростування фактичного проживання ОСОБА_2 станом на день смерті спадкодавця за іншою адресою позивач не надав. Постійним місцем проживання особи є місце, за яким особа зареєстрована у встановленому законом порядку. У позові позивач зазначає, що ОСОБА_2 не проживав в спірному будинку з 2000 року. Проте за життя а ні спадкодавець, а ні позивач як співвласники будинку не ставили питання про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування цим житловим будинком. Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке. Право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Довід позивача у позові та в апеляційній скарзі, що відповідач виїжджав на заробітки до західної України висновків суду не спростовує, оскільки матеріалами цивільної справи не встановлено, що у відповідача було інше житло, де він і проживав весь цей час. Довід апеляційної скарги, що позивач та треті особи близькі родичі відповідача також не впливає на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки саме ці особи намагаються позбавить відповідача спадщини. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду. При таких обставинах апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено. Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Гур`єв Владислав Миколайович залишити без задоволення. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення. Судді: