Постанова Кропивницький апеляційний суд № 388/319/24

ПОСТАНОВА Іменем України 31 жовтня 2024 року м. Кропивницький справа № 388/319/24 провадження № 22-ц/4809/1234/24 Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач), судді - Дуковський О.Л., Карпенко О.Л., за участю секретаря судового засідання Соловйової І.О., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО»; відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року (суддя Баранський Д. М.). В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «РІАЛЬТО» (далі - ТОВ «ФК «РІАЛЬТО») звернулось до Долинського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором № 210111-32920-1 від 11 січня 2021 року станом на 12 лютого 2024 року у розмірі 23188,00 грн, яка складається з: 4 000,00 грн заборгованості за кредитом; 2 388,00 грн. заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 1.2. договору; 16800,00 грн заборгованості за нарахованими процентами відповідально до п. 3.3 договору. В обґрунтування позову вказує, що11 січня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінанс Інновація» (далі - ТОВ «ФК «Фінанс Інновація», Первісний кредитор) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір № 210111-32920-1.Відповідно до Договору № 210111-32920-1Позичальник зобов`язався вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку, визначеному цим договором. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, не повернув суму кредиту та не сплатив проценти за користування кредитом. На підставі договору відступлення права вимоги від 11 червня 2021 року № 11/06/2021-Р/М-01, укладеного між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО», позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором від 11 січня 2021 року№ 210111-32920-1 у загальній сумі 23188,00 грн. У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором від 11 січня 2021 року№ 210111-32920-1, позивач вимушений звернутись до суду з позовом у даній справі. Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року позов ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» заборгованість за кредитним договором від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1 у розмірі 6 388,00 грн; в іншій частині позову відмовлено; здійснено розподіл судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконано зобов`язання за кредитним договором, відповідно з нього підлягає стягненню на користь Нового кредитора - ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» заборгованість за цим правочином. Разом з тим, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів, визначених змістом кредитного договору після закінчення строку дії цього договору, є необґрунтованими, оскільки в охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України. Оскільки ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» не заявляло вимог про стягнення процентів за користування позикою згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, з відповідача підлягає стягненню 4 000,00 грн заборгованості за кредитом та 2 388,00 грн заборгованості за нарахованими відсотками, а всього - 6388,00 грн. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі у частині відмови у стягненні заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. Кредитного договору та пропорційного зменшення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн та судового збору в сумі 2 422,40 грн до 3 146,73 грн, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.Відповідно до поданої апеляційної скарги, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнитипозовні вимоги ТОВ «ФК «РІАЛЬТО». В обґрунтування апеляційної скарги позивач наводить наступні доводи. Згідно п. 3.3. Кредитного договору, у разі порушення строків повернення кредиту встановлених п. 1.3. Кредитного договору, Позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування кредитом за процентною ставкою 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору (річна процентна ставка становить 1277,50%). Сторони домовились, що процента ставка визначена у цьому пункті Договору, нараховується відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимогу про стягнення 16 800,00 грн відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, проте судом першої інстанції було неправомірно відмовлено у стягненні суми заборгованості по відсоткам, які нараховані відповідно до п. 3.3. Кредитного договору. Зазначене не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності. При цьому, судом не враховано той факт, що таке нарахування відбулося на підставі договору від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1. Зазначає також, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат. У матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правову допомогу, зокрема, щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Відповідачем у суді першої інстанції не було заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для зменшення фактично понесених ТОВ «ФК «Ріальто» витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, повідомляє, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції склали 12 000,00 грн та просить стягнути їх на свою користь з відповідача. Рух справи у суді апеляційної інстанції Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 05 липня 2024 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою апеляційного суду від 16 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Згідно з ухвалою апеляційного суду від 16 серпня 2024 року закінчено підготовчі дії; справу за апеляційною скаргою позивача призначено до розгляду на 23 жовтня 2024 року о 12 год. 00 хв. У встановленому процесуальним законом порядку сторони у справі повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 130-135). У судовому засіданні 23 жовтня 2024 року представники сторін участі не брали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. За положеннями ч .5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, за наступного. Фактичні обставини справи, встановлені судами 11 січня 2021 року між ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ «ФК ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (Товариство) укладено договір № 210111-32920-1 (далі - Договір, а.с. 20-21), за умовами п. 1.1. якого Товариство надає Позичальникові грошові кошти у розмірі 4000 грн (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в пункті 1.3 цього Договору. Кредит надається не на споживчі цілі. Згідно з п. 1.2. Договору сторони погодили наступну процентну ставку за користування кредитом - 1,99% від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного пунктом 1.3. договору (річна процентна ставка становить 726,35%).. Пунктом 1.3. Договору визначено, що строк надання кредиту становить 30 днів. Товариство здійснює переказ суми кредиту на електронний платіжний засіб НОМЕР_2, що належить Позичальникові (п. 1.6. Договору). У п. 3.3. Договору Позичальник та Товариство узгодили, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 договору, Позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору (річна процентна ставка становить 1277,50%). Сторони домовились, що процентна ставка визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Як вбачається з наявного у матеріалах справи Витягів з інформаційно-телекомунікаційної системи https://monetka.com.ua - Анкети заяви на кредит від 11 січня 2021 року № 708541 та Хронології дій щодо укладення Договору, одноразовий ідентифікатор 901707 направлявся відповідачу 11 січня 2021 року о 18:18:34 год. шляхом надсилання повідомлення на мобільний номер НОМЕР_1 , який вказувався Позичальником при реєстрації (а.с. 9, 39). Повідомлення на номер телефону НОМЕР_1 відповідача було надіслане та доставлене за допомогою сервісу ТОВ «Мобізон» (а.с. 16). Договір, а також Додаток № 1 до Договору «Графік розрахунків» (а.с. 21 на звороті) підписані сторонами, зокрема, Позичальником 11 січня 2021 року о 18:18:43 год. електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 901707. 11 січня 2021 року о 18:18 год. Товариством кредитні кошти в сумі 4000,00 грн перераховані відповідачу на платіжну картку НОМЕР_2, що підтверджується квитанцією № 350614973 (а.с. 37). 11 червня 2021 року між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (Кредитор) та ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» (Новий кредитор), укладено Договір відступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 (а.с. 22-23). Відповідно до Акту приймання-передачі прав № 1 від 11 червня 2021 року до Договору відступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором від 11 січня 2021 року № 210111-32920-1 на суму 23188,00 грн, де 4000,00 грн - заборгованість за кредитом, 19188,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами (а.с. 24-27). Позивачем сплачено ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» суму фінансування за договоромвідступлення права вимоги № 11/06/2021-Р/М-1 у рорзмірі 122729,68 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20 липня 2021 року № 151 (а.с. 28). З наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором убачається, що станом на 12 лютого 2024 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 23188,00 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4000,00 грн; прострочена заборгованість по несплаченим процентам - 2388,00 грн; заборгованість по несплаченим процентам за неправомірне користування грошовими коштами згідно з п. 3.3. Договору - 16800,00 грн (а.с. 38). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України). Виходячи із наведеної процесуальної вимоги, рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року у даній справі переглядається апеляційним судом виключно в оскаржуваній частині - у частині відмови у стягненні заборгованості за нарахованими процентами відповідно до п. 3.3. Кредитного договору та пропорційного задоволеним вимогам зменшення судових витрат. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Однак, рішення суду першої інстанції у даній справі в оскаржуваній частині зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає. Як свідчить тлумачення ст. 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. У справі, що переглядається апеляційним судом, при укладенні Договору його сторони досягли згоди з усіх істотних умов, зокрема, мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, процентних ставок, відповідальності сторін за невиконання або неналежне виконання Договору. Підписавши Договір, відповідач погодився з його умовами. Договір укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже відповідач самостійно та добровільно обрав ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» як кредитодавця, незгоду з окремими пунктами Договору не висловлював, не здійснював дій щодо відмови від Договору. Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо законності нарахування процентів за користування кредитними коштами після спливу визначеного Договором строку кредитування, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з п. 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. У п. 20 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі №5017/1987/2012 зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК. Варто зауважити, що практика Верховного Суду у питанні нарахування відсотків на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України та на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України є усталеною. Зокрема, у постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 201/11573/19 також зроблено висновок, що припис абзацу 2 ч. й ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Частина 2 ст. 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналіз зазначеної правової норми дає підстави для однозначного висновку про те, що сторони у договорі можуть визначити інший, аніж 3%, розмір відсотків від простроченої суми, що підлягає сплаті боржником на користь кредитора у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання. Як було встановлено у даній справі, визначений Договором строк надання кредиту складав 30 днів, тобто закінчувався 10 лютого 2021 року. Тобто до 10 лютого 2021 року кредитодавець мав право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України. У п. 3.3. Договору його сторни дійшли згоди, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 договору, Позичальник сплачує Товариству плату за неправомірне користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього Договору (річна процентна ставка становить 1277,50%). Сторони домовились, що процентна ставка визначена в цьому пункті Договору, нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Зі змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування відсотків відповідно до п. 3.3. Договору здійснено за період з 11 лютого 2021 року, тобто з першого дня прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, по 10 червня 2021 року включно. Отже, нарахування 16800,00 грн заборгованості здійснено у чіткій відповідності до умов Договору та норми ч. 2 ст. 625 ЦК України. Судом першої інстанції зазначеного безпідставно не взято до уваги. Висновок суду першої інстанції про те, що ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» не заявляло вимог про стягнення процентів за користування кредитом згідно з положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, спростовується змістом позову та умов Договору, а також встановленими у справі фактичними обставинами. Відтак, колегія суддів вважає підставними доводи скаржника щодо обгрунтованості нарахування процентів відповідно до п. 3.3. Договору. Оскільки розрахунок процентів у розмірі 16800,00 грн виконаний у чіткій відповідності до вимог закону та умов Договору, позовну вимогу про стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості належить задовольнити у повному обсязі. У зв`язку з тим, що рішення суду першої інстанції у наведеній частині не відповідає вимогам закону, що призвело до неправильного висновку по суті спору, воно підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню. Судові витрати Пунктом 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. За положеннями ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України). Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» у цій справі понесло судові витрати в розмірі 2422,40 грн зі сплати судового збору, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000,00 грн. Ухвалюючи судове рішення у даній справі, суд виснував, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати у загальному розмірі 3146,73 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Викладене свідчить, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції суд визнав обґрунтованим та співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Разом з тим, частково задовольняючи позовні вимоги, суд здійснив розподіл цих витрат пропорційно задоволеним позовним вимогам, як того вимагає ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки після скасування апеляційним судом рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року у частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 16 800,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, фактично позов ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» підлягає задоволенню в повному обсязі, у порядку розподілу судових витрат необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати, що були понесені останнім у суді першої інстанції та складаються з 2422,40 грн судового збору і 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 000,00 грн, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, згідно з абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 141 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Належними у справі доказами, які подані разом з позовною заявою та апеляційною скаргою, підтверджується надання ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» правової допомоги під час розгляду даної справи у суді апеляційної інстанцій адвокатом Руденком Костянтином Васильовичем, а саме: договором про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року № 02/06/2022 (а.с. 18-19), довіреністю від 12 лютого 2024 року (а.с. 108), актом приймання - передачі наданих послуг від 30 травня 2024 року № 264 до договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року № 02/06/2022 (а.с. 106), платіжною інструкцією від 31 травня 2024 року № 1828 про сплату ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» Руденку Костянтину Васильовичу 12000,00 грн за надання юридичних послуг по договору від 02 червня 2022 року № 02/06/2022 згідно акту від 30 травня 2024 року № 264 (а.с. 107). Згідно з наданим до апеляційного суду актом приймання - передачі наданих послуг від 30 травня 2024 року № 264, у відповідності до умов договору про надання юридичних послуг від 02 червня 2022 року № 02/06/2022 Руденко Костянтин Васильович , який має право на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до свідоцтва від 23 жовтня 2018 року № 18 (а.с. 109), надав, а ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» прийняв наступні послуги: складання та подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року у справі № 388/319/24 за позовом ТОВ «ФК «РІАЛЬТО» до ОСОБА_1 , вартість яких складає 12000,00 грн. Дослідивши надані докази, оцінивши їх на предмет підтвердження понесення позивачем наведених витрат, апеляційний суд зважає на наступне. Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268). У постановах від 18 березня 2021 року у справі № 910/15621/19 та від 28 квітня 2021 року у справі № 910/12591/18 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, визначеними ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 3-5, 9 ст. 141 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні здійснених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи те, чи були вони фактично здійснені, а також їх необхідність. При цьому суд, визначаючи суму відшкодування, має послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Таким чином,вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Зваживши на викладене, апеляційним судом враховано, що справа, яка переглядається, не є складною. Предметом спору у цій справі є стягнення кредитної заборгованості. Судова практика у даній категорії спорів як у цілому, так в частині стягнення відсотків на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, є усталеною та не потребує значного часу та зусиль для дослідження. До того ж, у суді апеляційної інстанції вирішувалось питання про застосування тільки однієї норми матеріального права - ч. 2 ст. 625 ЦК України. Колегією суддів взято до уваги, що правова позиція й аргументація представника позивача у цій справі були послідовними та не мали процесуальних складнощів, зокрема, щодо спростування заперечень відповідача проти заявленого позову та поданої апеляційної скарги. Також аргументація позивача при розгляді справи була практично однаковою як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції, а тому вартість послуги зі складання та подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції оскаржуваній частині, оцінена у 12000,00 грн, є очевидно завищеною та не співмірною ні зі складністю справи, ні з розміром оспорюваної суми заборгованості - 16800,00 грн, ні з часом, який міг бути витрачений професіоналом у галузі права на підготовку апеляційної скарги у даній справі. Відповідно до викладеного вище, беручи до уваги критерії співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат на послуги адвоката у суді апеляційної інстанції, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, необхідно обмежити до 5000,00 грн (?). Зазначене обмеження відповідатиме критерію розумної необхідності судових витрат для конкретної справи. На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати скаржника зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. Колегія суддів повністю здійснила перерозподіл судових витрат, не залищаючи незмінним розподіл здійснений судом першої інстанції у межах задоволеного позову, для правильності видачи виконавчого листа, розуміння загального стягнення. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції у даній справі в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «РІАЛЬТО» задовольнити. Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 22 травня 2024 року в оскаржуваній частині та в частині розподілу судових витрат скасувати та у відповідній частині ухвалити нове рішення про задоволення позовної вимоги. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «РІАЛЬТО» 16 800,00 грн заборгованості за нарахованими процентами відповідно до ст. 625 ЦК України. У порядку розподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «РІАЛЬТО» 2422,40 грн судового збору та 9000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які понесені у суді першої інстанції, а також 4 542,00 грн судового збору та 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. М. Дьомич Судді О. Л. Дуковський О. Л. Карпенко