Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4330/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4330/22 пров. № А/857/22487/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Довгої О.І. та Глушка І.В., з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б., а також сторін (їх представників): від позивача не з`явився; від відповідача - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт (суддя суду І інстанції: ОСОБА_2 , час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 29.05.2024р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 31.05.2024р.),- В С Т А Н О В И В: 05.12.2022р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) позивач Фізична особа-підприємець /ФОП/ ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) № 324472 від 13.09.2022р. про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою на позивача накладено штраф в розмірі 17000 грн. на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт»; судові витрати стягнути з відповідача (Т.1, а.с.1-2). Згідно ухвали суду від 12.12.2022р. вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (Т.1, а.с.16 і на звороті). Відповідно до ухвали від 09.02.2023р. суд перейшов до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (Т.1, а.с.48, 170). Справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово (Т.1, а.с.57-61, 98-101, 153-164). Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. заявлений позов задоволено; визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. Укртрансбезпеки № 324472 від 13.09.2022р. про застосування адміністративно-господарського штрафу; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ФОП ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн. (Т.1, а.с.198-201). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.83-93). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що за результатами проведення рейдової перевірки від 19.08.2022р. по вул.Шептицького, 6А у м.Тернополі перевірено транспортний засіб марки «Богдан», реєстраційний номер НОМЕР_1 (серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 ), що використовує перевізник ФОП ОСОБА_1 , і надає послуги з перевезення пасажирів по маршруту «Тернопіль-Буцнів», при цьому був відсутній договір на перевезення пасажирів по вказаному маршруту, укладений із замовником послуг, чим порушено вимоги ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт». Вказаний договір розірвано на підставі наказу начальника Управлінням розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р. Наказ Управління розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р. «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» визнано протиправним та скасовано відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі № 500/3261/22 та визнається таким, що втратив чинність з дня набрання судовим рішенням законної сили. Отже, станом на час проведення рейдової перевірки та винесення оскаржуваної постанови вказаний наказ був чинним, а тому в діях посадових осіб Укртрансбезпеки відсутні будь-які порушення. За таких обставин відповідач встановив на час здійснення 29.08.2022р. перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт факт відсутності під час здійснення перевезень пасажирів автомобільним транспортом у позивача визначеного законодавством документу для перевезення пасажирів, чим порушено вимоги ст.39 Закону України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт». Представник позивача адвокат Башуцький І.Я. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення, що відповідає усталеній судовій практиці по аналогічній категорії справ. Також у відзиві представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду в сумі 5000 грн. (Т.2, а.с.17-22). В свою чергу, відповідач надіслав до апеляційного суду клопотання, в якому просить відмовити в задоволенні вимог представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду, оскільки останнім не представлено належних доказів та аргументів щодо доцільності відшкодування таких; просить врахувати фінансування відповідача з державного бюджету (Т.2, а.с.26-29). У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів. В обґрунтування позовних вимог ФОП ОСОБА_1 указував, що 06.01.2021р. між Тернопільською районною державною адміністрацією (надалі - Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Перевізник) укладено договір № 110/2021 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, що не виходить за межі Тернопільського району (надалі - Договір), згідно якого, Замовник надає Перевізникові право на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, на автобусному маршруті загального користування № 15-23 Буцнів (Серединки) Тернопіль (Т.1, а.с.3-5). Постановою Укртрансбезпеки № 324472 від 13.09.2022р. до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог ст.39 Закону України № 2344-III від 05.04.2001р. «Про автомобільний транспорт» (надалі - Закон № 2344-ІІІ), відповідальність за яке передбачена абз.3 ст.60 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, перевезення пасажирів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 39 цього Закону, а саме за відсутності договору на перевезення пасажирів по маршруту, укладеного із замовником послуг (договір розірвано на підставі наказу начальника Управлінням розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р.). Водночас, як стверджує позивач, лист Управління розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації (далі - Управління) № 406/01-11 від 01.09.2022р. з копією наказу Управління № 68/02-01 від 12.08.2022р. «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» ним отримано лише у вересні 2022 року (лист № 406/01-11 від 01.09.2022р.). Отже, станом на 29.08.2022р. (дата перевірки контролюючим органом) ФОП ОСОБА_1 не було відомо про те, що Управління достроково розірвало з ним Договір. Крім того, позивач вказує, що рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі № 500/3261/22 за позовом ФОП ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано наказ Управління № 68/02-01 від 12.08.2022р. «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль». З огляду на вказані обставини позивач вважає постанову № 324472 від 13.09.2022р. протиправною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Вирішуючи наведений спір та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідальність, визначена ст.60 Закону № 2344-ІІІ, передбачена саме за порушення законодавства про автомобільний транспорт; судом з`ясовано обставини щодо неналежного повідомлення Замовником Перевізника про дострокове розірвання договору на перевезення, а це призвело до необізнаності позивача із вказаним фактом та свідчило про здійснення ним таких перевезень із порушенням вимог ст.39 Закону № 2344-III. Отже, за таких обставин притягнення позивача до відповідальності за ст.60 Закону № 2344-ІІІ є помилковим. Викладені висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, на думку колегії суддів, ґрунтуються на фактичних обставинах справи і відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке. Як встановлено під час судового розгляду, 06.01.2021р. між Тернопільською районною державною адміністрацією (надалі - Замовник) та ФОП ОСОБА_1 (надалі - Перевізник) укладено договір № 110/2021 на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, що не виходить за межі Тернопільського району, згідно пункту 1.1. якого Замовник надає Перевізникові право на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, на автобусному маршруті загального користування № 15-23 Буцнів (Серединки) Тернопіль (Т.1, а.с.3-5). Управління листом № 374/01-12 від 18.08.2022р. повідомило Управління патрульної поліції в Тернопільській обл. Департаменту патрульної поліції і Відділ державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. про те, що відповідно до наказу начальника № 68/02-01 від 12.08.2022р. з ФОП ОСОБА_1 достроково розірвано договір на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, що не виходить за межі Тернопільського району № 110/2021 від 06.01.2021р. (Т.1, 29). Інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. 29.08.2022р. під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) по АДРЕСА_1 перевірено транспортний засіб марки «Богдан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який використовує перевізник ФОП ОСОБА_1 . Вказана перевірка здійснювалася на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) № 012832 від 26.08.2022р. та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. № 1 3293/39/18-22 в період з 29.08.2022р. по 04.09.2022р., з врахуванням інформації, наданої Управлінням в листі № 374/01-12 від 18.08.2022р. За результатами проведення рейдової перевірки складено Акт № 313999 від 29.08.2022р. проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (Т.1, а.с.28). Зі змісту вказаного Акту слідує, що автобусом марки «Богдан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , надавалися послуги з перевезення пасажирів по маршруту «Тернопіль - Буцнів» за відсутності договору на перевезення пасажирів по даному маршруту, укладеного із замовником послуг, чим порушено вимоги ст.39 Закону № 2344-ІІІ, оскільки договір достроково розірвано на підставі наказу № 68/02-01 від 12.08.2022р. Про розгляд Акту № 313999 від 29.08.2022 позивача було інформовано листом-повідомленням, 01.09.2022р. надісланого поштою рекомендованим листом, номер відправлення 4602702864938, за адресою: АДРЕСА_2 яке повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (Т.1, а.с.30-31). На розгляд Акту № 313999, що відбувся 13.09.2022р., ФОП ОСОБА_1 не з`явився. В ході розгляду вказаного акту встановлено: автобусом марки «Богдан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконувалися регулярні перевезення пасажирів по приміському маршруті «Тернопіль - Буцнів»; договір із замовником послуг на перевезення пасажирів по маршруту «Тернопіль - Буцнів» є відсутнім, оскільки договір достроково розірвано на підставі наказу начальника Управлінням № 68/02-01 від 12.08.2022р.; водій автобуса був ознайомлений з актом перевірки, від пояснень і підпису в акті відмовився, про що посадова особа внесла відповідний запис. За результатами розгляду вказаного акту 13.09.2022р. начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Тернопільській обл. винесено постанову № 324472 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 в сумі 17000 грн. за порушення вимог ст.39 Закону № 2344-ІІІ, відповідальність за яке передбачено абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-ІІІ (Т.1, а.с.34). Копію постанови № 324472 від 13.09.2022р. та повідомлення про винесення зазначеної постанови від 14.09.2022р. направлено ФОП ОСОБА_1 15.09.2022р., що підтверджує фіскальний чек АТ «Укрпошта» № 4602702863524 від 15.09.2022р. (Т.1, а.с.35-38). Відповідно до абз.4 п.1 постанови КМ України № 442 від 10.09.2014р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворено Державну службу України з безпеки на транспорті, реорганізувавши шляхом злиття Державну інспекцію з безпеки на морському та річковому транспорті, Державну інспекцію з безпеки на наземному транспорті. Постановою КМ України № 103 від 11.02.2015р. затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті. Згідно з п.1 цього Положення Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Пунктом 4 вказаного Положення передбачено, що основними завданнями Укртрансбезпеки, зокрема, є реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування (далі - автомобільний транспорт), міському електричному та залізничному транспорті. Спірні правовідносини виникли у зв`язку із винесенням Укртрансбезпекою оскаржуваної постанови про накладення адміністративно-господарського штрафу за порушення Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме відсутність на момент перевірки документів, передбачених положеннями статті 39 цього Закону - договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001р., в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі також - Закон № 2344-III). Приписами ч.14 ст.6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Згідно з частинами 17-20 ст.6 Закону № 2344-III рейдові перевірки (перевірки на дорозі) дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі також - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затв. постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1567 від 08.11.2006р., в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Порядок № 1567). За приписами п.14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об`єктах, що використовуються суб`єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту. Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів. Згідно зі ст.39 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. При цьому, у Законі № 2344-III (стаття 1) наведені терміни вживаються в такому значенні: автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; замовник транспортних послуг юридична або фізична особа, яка замовляє транспортні послуги з перевезення пасажирів чи/та вантажів; пасажирські перевезення - перевезення пасажирів легковими автомобілями або автобусами; перевезення пасажирів легковим автомобілем на замовлення - перевезення пасажирів легковим автомобілем загального призначення, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу чи на обумовлений термін обслуговування, у якому визначають умови обслуговування, вартість послуги, термін її виконання та інші положення за домовленістю сторін; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату. Серед обов`язкових документів на підставі яких автомобільним перевізником виконуються регулярні пасажирських перевезень, що визначені у статті 39 цього Закону є: для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України. За приписами абз.3 ч.1 ст.60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до п.29 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затв. постановою КМ України № 176 від 18.02.1997р., перевезення пасажирів за міськими, приміськими та міжміськими маршрутами у межах території однієї області (внутрішньообласні, внутрішньорайонні маршрути) здійснюється на підставі договору про організацію перевезень, укладеного відповідно до закону. Із змісту викладеного слідує, що договір із організатором регулярних перевезень є тим документом, наявність якого під час здійснення заходів державного контролю є предметом перевірки щодо дотримання вимог законодавства автомобільними перевізниками, які надають послуги з перевезення пасажирів. За обставин цієї справи під час здійснення 29.08.2022р. заходів державного нагляду (контролю) відносно транспортного засобу, що використовується автомобільним перевізником ФОП ОСОБА_1 для перевезення пасажирів, перевірялася наявність документів, передбачених ст.39 Закону № 2344-ІІІ, а саме договору на перевезення пасажирів по визначеному маршруту, укладеного із замовником послуг. Наданий при перевірці договір на перевезення пасажирів по маршруту Тернопіль - Буцнів було розірвано на підставі наказу начальника Управління розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р. Разом з тим, наказ Управління розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р. «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» визнано протиправним та скасовано рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21.11.2022р. у справі № 500/3261/22, та визнається таким, що втратив чинність з дня набрання судовим рішенням законної сили. Водночас, на момент проведення перевірки 29.08.2022р. ФОП ОСОБА_1 не був повідомлений про дострокове розірвання договору № 110/2021 від 06.01.2021р., а про вказані обставини позивач дізнався лише у вересні 2022 року з листа Управління № 406/01-11 від 01.09.2022р., до якого було долучено, зокрема, копію наказу Управління розвитку інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної військової адміністрації № 68/02-01 від 12.08.2022р. «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» (Т.1, а.с.6). Отже, із встановлених обставин слідує, що наказ «Про дострокове розірвання договору по автобусному маршруту «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» № 68/02-01 прийнято Управлінням 12.08.2022р.; рейдова перевірка (перевірки на дорозі) транспортного засобу марки «Богдан», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який використовує перевізник ФОП ОСОБА_1 на маршруті «Буцнів (Серединки) - Тернопіль» здійснювалася 29.08.2022р., а про розірвання договору № 110/2021 від 06.01.2021р. на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування на автобусному маршруті загального користування № 15-23 Буцнів (Серединки) - Тернопіль Управління повідомило позивача листом від 01.09.2022, до якого долучено копію відповідного наказу про розірвання вказаного договору. З огляду на зазначене, в розглядуваному випадку в судовому порядку встановлені обставини неналежного повідомлення Замовником Перевізника про дострокове розірвання договору на перевезення, що вказує на об`єктивну необізнаність останнього із вказаним фактом, та спростовує твердження відповідача про здійснення останнім таких перевезень із порушенням вимог ст.39 Закону № 2344-III. Із урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають нормам процесуального права Водночас, доводи апелянта побудовані на переоцінці наявних доказів і усуненні помилок застосування норм матеріального права судом першої інстанції; будь-яких нових доказів до матеріалів справи останнім не представлено. Стосовно висновків суду першої інстанції про розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу) апелянт не навів будь-яких заперечень, через що підстави для скасування чи зміни рішення суду в цій частині є відсутніми. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, заперечення відповідача були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Отже, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені у визначений спосіб. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову (в межах його доводів), а тому заявлений позов підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. В частині вирішення питання про відшкодування вищевказаних витрат в суді апеляційної інстанції колегія суддів враховує таке. Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України. За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Отже, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою, отриманою в суді апеляційної інстанції, від Адвокатського об`єднання /АО/ «Сила Права». При цьому, договірними сторонами погоджено фіксовану суму гонорару адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 5000 грн. У свою чергу, відповідач скерував 28.10.2024р. до апеляційного суду клопотання, в якому просив відмовити в задоволенні вимог позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. (Т.2, а.с.26-29). Колегія суддів враховує, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат. На підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги позивачем представлено додаток № 4 від 23.10.2024р. до договору про надання правничої (правової) допомоги від 02.12.2022р., за яким правнича допомога полягає в наступному: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу; участь у судових засіданнях; ознайомлення з матеріалами справи; підготовка та подання заяв та клопотань; підготовка та подання заперечень на заяви та клопотання; складання адвокатських запитів (в разі необхідності); збір доказів; інша допомога, пов`язана із справою. За одну годину представництва в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, клієнт сплачує Адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 1000 грн.; загальний розмір гонорару залежить від кількості затрачених адвокатом годин по цій справі, але в будь-якому випадку не може бути меншим 5000 грн. (Т.2, а.с.24). Факт надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції стверджується Актом № 4 від 24.10.2024р., відповідно до якого Адвокатським об`єднанням надані послуги по підготовці та поданню відзиву на апеляційну скаргу; вартість вказаних послуг склала 5000 грн. (Т.2, а.с.25). Між тим, надані суду матеріали не доводять факт надання позивачу правової допомоги адвокатом АО «Сила Права» в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи № 500/4330/22. Зокрема, представником позивача представлено суду документи, які не містять будь-якого покликання на реквізити справи, в якій надавалася професійна правнича допомога. Отже, надані суду матеріали не доводять факт понесення позивачем витрат на правову допомогу саме в розглядуваній адміністративній справі. Приймаючи до уваги те, що сукупністю наданих до справи документів не підтверджено витрати на правничу допомогу під час апеляційного розгляду в справі № 500/4330/22, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення стосовно стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), понесених під час апеляційного розгляду справи. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. В задоволенні заяви ФОП ОСОБА_1 про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката слід відмовити. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.05.2024р. в адміністративній справі № 500/4330/22 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) в особі Відділу державного нагляду (контролю) в Тернопільській обл. В задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді О. І. Довга І. В. Глушко Дата складання повного тексту судового рішення: 01.11.2024р.