Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/13040/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2024 р. Справа № 520/13040/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 (головуючий суддя І інстанції: Волошин Д.А.) по справі № 520/13040/24 за позовом ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, що полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2017 по 07.05.2024; - зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.10.2017 по 07.05.2024. В обґрунтування позову зазначив, що при звільненні з військової служби (19.10.2017) відповідач не провів з ним повний розрахунок грошового забезпечення. Про стягнення заборгованої суми позивач звернувся до суду з відповідними позовами. На виконання рішень суду відповідачем сплачено відповідні суми, проте не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 77 223,64 грн (сімдесят сім тисяч двісті двадцять три гривні 64 копійки). Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 рн та витрати на правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн . Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що питання компенсації частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати регулюється Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", а не нормами ст.ст. 116, 117 КЗпП України. При задоволенні позовних вимог судом безпідставно застосовано положення Кодексу законів про працю України, так як вони не поширюють свою дію на проходження військової служби, оскільки позивач проходив військову службу, а не був працівником. Вказує, що суд першої інстанції не прийняв до уваги те, що норми законодавства про оплату праці і правила вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Відповідно, відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. До того ж, у позивача відсутнє право на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з тим, що останній знав про порушення свого права при неповному розрахунку при звільнення, однак за захистом своїх прав звернувся до суду з майже через 5 років. Також відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000, оскільки на його думку, виходячи з конкретних обставин справи, критеріїв реальності та розумності адвокатських витрат, вказана сума є завищеною та необґрунтованою. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді наукового співробітника у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба до 19.10.2017, виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 19.10.2017 року № 234 . Під час звільнення з позивачем не в повному обсязі проведено розрахунок, зокрема у меншому розмірі виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 включно (без застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) - січень 2008 ). Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 у справі 520/9345/23 визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.10.2017 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Вказане судове рішення набрало законної сили 19.04.2024. 07.05.2024 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 року по справі № 520/9345/23 відповідачем виплачено ОСОБА_1 77 223,64 грн., що вбачається з листа Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 09.05.2024 №176/176/100/754/1001/пс та відповідних платіжних інструкцій № 1066, № 1067, №1068 від 06.05.2024. Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за стягненням середнього заробітку. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, останній зобов`язаний сплатити середній заробіток відповідно до ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції, із урахуванням принципу співмірності дійшов висновку про стягнення на користь позивача середнього грошового забезпечення в сумі 77 223,64 грн. Надаючи правову оцінку обставинам зазначеної справи, колегія суддів зазначає наступне. Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Керуючись ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Так, ст. 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у ст.ст. 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16. Отже, колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції норм права в спірних правовідносинах. Посилання апелянта на Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" є помилковим, оскільки норми цього закону не врегульовують правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців. Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 19.10.2017, проте остаточний розрахунок з ним проведено 07.05.2024, отже вірними є висновки суду першої інстанції у застосуванні норм Кодексу законів про працю України у спірних правовідносинах та наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні. Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з тим, що останній знав про порушення свого права під час звільнення, однак за захистом своїх прав звернувся до суду з майже через 5 років, колегія суддів зазначає, що розрахунок остаточний з позивачем проведено відповідачем на виконання судового рішення лише в 2024, а тому зазначені обставини не є такими, що звільняють відповідача від обов`язку провести виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. При визначені суми середнього заробітку судом першої інстанції враховано принцип пропорційності та справедливості, період затримки, дії позивача та відповідача , а також правові позиції Верховного Суду у постановах від 02.02.2023 року по справі № 460/10582/21, від 28.06.2023 року по справі № 560/11489/22 та в аспекті правового застосування щодо аналогічних спірних правовідносин, де Верховний Суд зазначив, що питання про застосування приписів ст. 117 КЗпП України у вимірі подібних правовідносин не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції, що добре видно на прикладі цієї справи. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених ст. 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу). Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів Верховний Суд зауважив на обов`язку дотриманні правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17. На такому також наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Підхід Великої Палати Верховного Суду до застосування ст. 117 КЗпП України в якому викладено позицію щодо зменшення розміру відшкодування, визначеної відповідно до ст. 117 КЗпП України, зокрема через дії працівника. Тобто така виплата за ст. 117 КЗпП України все одно проводиться, але в зменшеному розмірі. Враховуючи, що право позивача на звернення до суду за захистом своїх трудових прав, зокрема проведення розрахунку при звільненні не в повному обсязі, законодавчо не обмежувалося будь-яким часом з часу звільнення (19.10.2017 року), позивач на власний розсуд визначив час звернення до суду. Крім того, звернення до суду позивача щодо порушення його прав при звільнені, не скасовує обов`язок відповідача здійснити повний розрахунок при звільнені у відповідності до вимог законодавства. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при звільнені позивача (19.10.2017) з ним проведено не повний розрахунок, останній здійснено лише в 2024, вини позивача у несвоєчасному розрахунку при звільнені судом не встановлено, отже позивач має право на отримання середнього заробітку відповідно до ст.117 КЗпП України. Колегія суддів зауважує, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не визначав суму середнього заробітку, яка має бути стягнута на його користь. Суд першої інстанції, вирішуючи вказане питання, зазначав, що у цій справі період з 19.10.2017 до 18.07.2022 регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 по 07.05.2024 - редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Так, за період з 19.10.2017 до 18.07.2022, суд першої інстанції вважав належною до стягнення суму середнього заробітку в розмірі 45 837,85 грн, враховуючи принцип співмірності. В свою чергу, обчислюючи середній заробіток за період з 19.07.2022 по 07.05.2024, суд першої інстанції застосував обмеження у шість місяців та дійшов висновку про те, що такою сумою є 75 119,67 грн. Водночас, при визначенні загальної суми, що підлягає стягненню, суд першої інстанції вважав за необхідне застосувати зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України та дійшов висновку, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде стягнення на його користь розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, що дорівнює сумі несвоєчасного виплаченого йому грошового забезпечення - 77 223,64 грн. Відповідачем в апеляційній скарзі не наведено заперечень щодо розміру середнього заробітку чи механізму його розрахунку, а оскаржується лише право позивача на отримання такої виплати. Щодо витрат на правничу допомогу. Відповідно до ч. 3 ст. 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу. Згідно з ч.ч. 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, ч. 7 ст. 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим. Так, п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18. Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. На підтвердження понесених витрат позивач надав суду першої інстанції: договір про надання правової допомоги від 08.05.2024, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Острицький", актом виконаних робіт від 13.05.2024 року, платіжною інструкцією від 08.05.2024 року. Судом встановлено, що представництво інтересів позивача здійснювалося АБ "Острицький", в особі адвоката Острицького А.О. (а.с. 24-27). У п. 1 Договором про надання правової допомоги від 08.05.2024 передбачено, що розмір гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції - 4000,00 грн. До вартості предмета договору входить орієнтовний, але не вичерпний, перелік безпосередніх дій, а саме: 1.Консультація; 2.Вивчення предмету проблеми клієнта; 3.Вивчення та аналіз судової практики в правовідносинах що склались між Клієнтом та суб`єктом владних повноважень; 4.Підготовка проекту позовної заяви, клопотань, заяв; 5.Формування документів для подання до суду;

6. Участь у судових засіданнях;

7. Підготовка та подання до суду та інших учасників справи заяв клопотань, заперечень, обґрунтувань тощо;

8. Збирання доказів, в тому числі надіслання адвокатських запитів. Згідно Договору про виконання робіт складається акт. Відповідно до акту виконаних робіт від 13.05.2024 року адвокат виконав, а Клієнт прийняв роботи, щодо надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції. Відповідно до чинного законодавства в разі фіксованої суми вартості професійної правничої допомоги детальний опис виконаних робіт Бюро (Адвокатом) не наводиться. Загальна вартість виконаних робіт складає 4000,00 грн. ПДВ не передбачено. Клієнт не має претензій стосовно якості, строків виконання та об`єму виконаних робіт. Згідно з платіжною інструкцією від 08.05.2024 (код документа 9341-5594-8865-0685) позивач здійснив оплату послуг адвоката згідно договору в розмірі 4 000,00 грн. Так, позивач просив суд відшкодувати витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн, судом першої інстанції позовні вимоги в цій частині задоволені повністю та стягнуто на користь позивача 4 000 грн виходячи з критеріїв співмірності, обґрунтованості та доцільності таких витрат. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо не співмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами. Водночас доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини та посилань на правові позиції Верховного Суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 по справі № 520/13040/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова