Постанова 4824 № 761/28995/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №761/28995/21 Головуючий у 1 інстанції: Сіромашенко Н.В. провадження №22-ц/824/11556/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 29 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Головачова Я.В., Сушко Л.П., при секретарі: Курченко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гриценюка Владислава Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра і гарантія», Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої Ірини Володимирівни, 3-я особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мурська Наталія Василівна, про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги від 03.04.2020 №GL3N016222 в частині відступлення прав вимоги за кредитним договором від 22.10.2007 №ОД07/10/2007/840-К/225, - в с т а н о в и в : У серпні 2021 року ОСОБА_1 , інтереси якої представляв адвокат Головатюк І.М., звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому просила визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №GL3N016222 від 08.04.2020, який був укладений між ПАТ «КБ «Надра» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» Білої І.В. та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія». Позов обґрунтовувала тим, що 08.04.2020 року було укладено договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., зареєстрований в реєстрі №577, за яким право вимоги до позивача за кредитним договором №ОД07/10/2007/840-К/225 від 22.10.2017 року, який забезпечується договором іпотеки від 22.10.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Безуля О.М., за реєстровим №3284, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Зазначала, що вказаний договір є недійсним, оскільки додаток №1 до договору вчинено не у нотаріальній формі. Крім того, позивачку не було повідомлено про зміну кредитора, що є підставою для визнання недійсним договору. Зазначене стало підставою для звернення до суду. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі адвоката Гриценюка В.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм процесуального та матеріального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким задовільнити позов. Скарга обґрунтована тим, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Разом з тим, вказаного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.01.2018 року по справі №910/7038/17. Договором передбачено, що якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 передбачає відповідно до ст.516 ЦК України заміну кредитора у зобов`язанні, яка здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, то новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Таким чином, апелянт вважає, що договір є недійсним з підстав неповідомлення боржника про зміну кредитора. Крім того, зазначає, що відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, а фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ. 04.06.2015 року Правління Національного банку України винесло Постанову №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» - відповідно Банк станом на укладення договору відступлення прав вимоги був виключений з Державного реєстру фінансових установ і відповідно не мав правоздатності на укладення зазначеного правочину. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Довіра і гарантія» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що відповідач ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» у свою чергу, повідомляв боржника/поручителя про відступлення права вимоги за Кредитним договором № ОД07/10/2007/840-К/225 від 22.10.2007 року. Боржник, що не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншої особи, не втрачає обов?язок погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первинному кредиторові і таке виконання с належним. Вищевикладене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року №6-979цс15. Відповідно до частини другої статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов?язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов?язанні. Оскільки, боржником не виконується рішення від 13.10.2015 року про стягнення заборгованості за №ОД07/10/2007/840-/225 від 22.10.2007 року у справі №522/23552/13- (замінено стягувача на ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія») посилання на направлення/ненаправлення кредитором повідомлення про відступлення не є доречним. Направлення/ненаправлення кредитором повідомлення про відступлення не тягне за собою недійсність договору відступлення за кредитним договором. Так, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про споживче кредитування» відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит допускається фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу. У разі, якщо особа, яка не є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, набуває право вимоги за договором про споживчий кредит у результаті правонаступництва або відповідно до закону, така особа не має права самостійно врегульовувати прострочену заборгованість та зобов'язання залучити до врегулювання простроченої заборгованості колекторську компанію. Зазначена вимога не поширюється на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Вказує, що у зв'язку з вищевикладеним, ПАТ «КБ «Надра» задля укладення договору відступлення за кредитним договором немає необхідність бути у Державному реєстрі фінансових установ. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи вказаний договір, в ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» не було на меті здійснення фінансування господарської діяльності ПАТ «КБ «НАДРА», а вказаний правочин укладено на підставі загальних ринкових цін, що склались в банківському секторі на перелічені в договорі права вимоги на непрацюючі кредити. Узагальнюючи вказані твердження, можна зробити висновок, що вказані правовідносини відносяться до категорії відступлення права вимоги, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні. Суд зазначав, що позивачка була ознайомлена та погодилась з усіма умовами кредитного договору шляхом підписання основного та додаткових договорів, відтак взяла на себе всі ризики, які виникають через невиконання обов`язків за договорами. На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку про необгрунтованість позовних вимог. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 22 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір №ОД07/10/2007/840-К/225, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у розмірі 201 648,15 доларів США з цільовим використанням для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 22.10. 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , для придбання у власність квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 22 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки, за умовами якого остання передала в іпотеку, а ПАТ КБ «Надра» прийняв в іпотеку квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала умови кредитного договору №ОД07/10/2007/840-К/225від 22 жовтня 2007 року, внаслідок чого утворилася заборгованість за цим кредитним договором. Рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 23 грудня 2014 року задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 361 395,56 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду набрало законної сили. За ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вказаним судовим рішенням встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 23 грудня 2014року у справі №522/23552/13-ц стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 361 395,56 доларів США. Цим судовим рішенням встановлено факт неналежного виконання боржником та його поручителем умов зобов`язання, факт наявності заборгованості за кредитним договором, яка включає в себе всі передбачені договором платежі, та підстави для стягнення цієї заборгованості солідарно з боржника та поручителя. Рішення набрало законної сили. З інформації, отриманої з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що судове рішення Приморського районного суду м.Одеса від 23 грудня 2014 року у справі №522/23552/13-ц ОСОБА_2 , не оскаржувалося, тобто остання погодилася з нарахованим та стягнутим розміром заборгованості за кредитним договором. Матеріали справи не містять доказів наявності зауважень з боку позичальниці до положень договору на стадії його укладення чи виконання. Вимога про недійсність договору в цілому через невідповідність окремих його пунктів вимогам законодавства на стадії примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості за цим договором не відповідає основам цивільного законодавства. Незгода позичальника з умовою договору про сплату комісії за ініціювання кредиту на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання, не є підставою для визнання умов договору такими, що не підлягають виконанню, під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства. 08.04.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір №GL3N016222 про відступлення прав вимоги між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «Надра», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В., зареєстрований в реєстрі №577, за яким право вимоги до позивача за кредитним договором від 22.10.2007 року, який забезпечується договором іпотеки від 22.10.2007 року, перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» Згідно підпункту 1 частини першої статті 512, частини третьої статті 656 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. За ч.1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно ст.ст.526, 527 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього ЦК України. При цьому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок. Позивачка не надала жодних підтверджень виконання нею обов`язку за кредитним Договором №33/П/84/2008-980 від 15.04.2008 та пов`язаним з ним договором іпотеки. Відповідно до ст.ст.610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За ст.509 ЦК України в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, сплатити гроші, виконати роботу, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.525 ЦК України-одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Пунктом 4 ст. 631 ЦК України прямо визначено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Отже, позивачка не виконуючи умови кредитного договору та пов`язаного з ним договору іпотеки намагається у спосіб скасування договору відступлення прав вимоги затягнути процес виконання своїх зобов`язань як боржника перед кредитором. Закон України «Про іпотеку» встановлює порядок продажу предмету іпотеки третій особі в позасудовому порядку. За ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Згідно зі ст.12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. За ст.38 Закону України «Про іпотеку», якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов`язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. Протягом тридцятиденного строку з дня отримання такого повідомлення особа, яка має зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, вправі письмово повідомити іпотекодержателя про свій намір купити предмет іпотеки. Від дня отримання іпотекодержателем цього повідомлення вказана особа набуває переважне право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя. Якщо таких повідомлень надійшло декілька, право на придбання предмета іпотеки у іпотекодержателя належить особі, яка має вищий пріоритет своїх зареєстрованих прав чи вимог. Якщо особа, яка висловила намір придбати предмет іпотеки, ухиляється або з інших причин не вчиняє дій до укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки з іпотекодержателем протягом 5 днів після закінчення вказаного вище тридцятиденного строку, вона втрачає право на придбання предмета іпотеки. Це право переходить до інших осіб, які висловили намір придбати предмет іпотеки, відповідно до пріоритету їх прав і вимог. Дії щодо продажу предмета Іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається. Аналогічні вимоги містить договір іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ч.5.1 Договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет Іпотеки у випадку невиконання або неналежного зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення Іпотекодавцем будь - яких зобов`язань за цим Договором або якщо гарантії та запевнення, наданих Іпотекодержателю за цим Договором. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки в межах передбачених договором Іпотеки. Іпотекодержатель має право від свого імені продати предмет Іпотеки будь - якій особі на підставі договору купівлі - продажу у порядку встановленому Законом України «Про іпотеку». Договір Іпотеки від 22.10.2007 року, що укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «НАДРА» містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу Предмету іпотеки Іпотекодержателем будь - якій особі. Відповідно до ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: - передачу іпотекодержателю -права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; - право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Завершенням позасудового врегулювання є державна реєстрація права власності (спеціального майнового права) на всі предмети іпотеки, що виступають забезпеченням за основним зобов`язанням: - за іпотекодержателем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття його у власність (набуття спеціального майнового права іпотекодержателем); - за покупцем (якщо звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу іпотекодержателем третій особі). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Право власності (спеціальне майнове право) іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі. Згідно зі ст.572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Також Цивільний кодекс України встановлює загальний порядок та формує конструкцію взаємовідносин між сторонами під час укладення договору. Крім того, законодавством України визначений вичерпний перелік підстав, у зв`язку з чим правочин може бути визнано недійсним або нікчемним. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як вірно зазначено судом першої інстанції, ЦК України встановлює вичерпний перелік істотних умов, які повинні бути включені до договору, та яких сторони повинні дотримуватись під час укладення договору іпотеки, а саме, Договір укладають після досягнення згоди за всіма істотними умовами. До істотних умов іпотечного договору належать: 1) зміст договору та розмір основного зобов`язання. 2) строк договору і порядок його виконання. 3) предмет договору (опис предмета іпотеки повинен бути достатнім для його ідентифікації та/або містити його реєстраційні дані). У разі іпотеки земельної ділянки або права користування нею обов`язково має бути зазначено її цільове призначення. 4) обов`язково в договорі має бути вказано реквізити сторін, а саме: - для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; - для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України. За ч.1 ст.638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Таким чином, сторонами під час укладення договору іпотеки від 22.10.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Безуля О.М., зареєстрований в реєстрі за №3284що укладений між позивачкою та ПАТ «КБ «НАДРА», були дотримані всі аспекти, встановлені цивільним законодавством для такого виду договору, вказаний предмет, ціна та строк, правочин вчинено в нотаріальній формі. Також, приватним нотаріусом було проведено державну реєстрацію у відповідності до Закону України «Про нотаріат», Цивільного кодексу України, затвердженого порядку вчинення нотаріальних дій та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Приватним нотаріусом було здійснено всебічну перевірку законності та переліку документів, що були подані у відповідності до положень договорів та законодавства України на наявність підстав для відмови в проведені державної реєстрації обтяження на нерухоме майно, у зв`язку з чим був внесений запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Також, якщо обома сторонами договору є суб`єкти господарювання, такий договір буде вважатися господарським, а згідно з ч.3 ст.180 ГКУ, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. За ч.1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Уступка права вимоги здійснюється на підставі двостороннього правочину (договору), сторонами якого є первісний кредитор, який передає права, та новий кредитор, якому передаються права. ЦК України не встановлює окремого переліку істотних умов для договору про відступлення права вимоги. Тому під час укладення вказаного договору необхідно керуватись загальними положеннями цивільного та господарського законодавства щодо істотних умов договору, а також спеціальним правовим регулюванням, яке буде застосовуватись до конкретного договору відступлення права вимоги, що залежить від умов оплати за права. Особливості уступки права вимоги викладені у ст.ст.512 - 519 ЦК України. Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі №910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі - продажу. А тому, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, то договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як ст.ст.512 - 519 ЦК України, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу. Сторонами під час укладення спірного договору відступлення права вимоги були дотримані всі аспекти, встановлені цивільним та господарським законодавством для такого виду договору, вказаний предмет, ціна та строк, правочин вчинений у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання. Також, первісним кредитором у зобов`язанні були передані ТОВ «ФК» «Довіра та гарантія»» документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для виконання боржником своїх зобов`язань. Коли заміна кредитора не допускається, то кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Законні заборони встановлені у ст.515 ЦК України, відповідно до якої заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора, зокрема, у зобов`язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі №6-1341цс15. Згідно ч.1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Таким чином, якщо право вимоги підступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносин факторингу немає, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України)» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі №909/968116, постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.10.2019 року у справі №910/1373.1/18, постанови Верховного Суду від 16.04.2019 року у справі №916/144/17, від 19.11.2019 року у справі №924/1014/18, від 11.12.2019 року у справі №127/8772/17-ц). Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Правового висновку у сфері застосування права, зазначеного у попередньому абзаці, дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 року у справі №909/968/16. Договір відступлення права вимоги №GL3N016222 від 08.04.2020, що укладений між ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» та ПАТ «КБ «НАДРА», був укладений на підставі діючої кон`юктури ринку ціноутворення вартості непрацюючих кредитів ПАТ «КБ «НАДРА», про що здійснено погодження з профільними департаментами ПАТ «КБ «НАДРА» та ФГВФО, на підставі чого укладено вищезазначений Договір відступлення права вимоги. З огляду на вищенаведене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладаючи вказаний договір, в ТОВ «ФК «ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ» не було на меті здійснення фінансування господарської діяльності ПАТ «КБ «НАДРА», а вказаний правочин укладено на підставі загальних ринкових цін, що склались в банківському секторі на перелічені в договорі права вимоги на непрацюючі кредити. Судом зроблено вірний висновок в тому, що вказані правовідносини відносяться до категорії відступлення права вимоги, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні. Отже, позивачка була ознайомлена та погодилась з усіма умовами кредитного договору шляхом підписання основного та додаткових договорів, відтак взяла на себе всі ризики, які виникають через невиконання обов`язків за договорами, а тому суд прийшов до вірного висновку щодо необгрунтованості позовних вимог. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу адвоката Гриценюка Владислава Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 28 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 01 листопада 2024 року. Головуючий: Судді: