Ухвала ККС ВС № 715/1413/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2024 року м. Київ справа № 715/1413/23 провадження № 51-4863ск24 Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, українця, раніше не судимого, за його обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України. Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року ОСОБА_4 засуджено за ст. 291 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. До набрання вироком законної сили, міру запобіжного заходу ОСОБА_4 у вигляді домашнього арешту залишено без змін, із покладенням на обвинуваченого наступних обов`язків: - не залишати житло по місцю проживання та реєстрації ( АДРЕСА_1 ) у період часу з 22.00 год до 06.00 год без дозволу прокурора чи суду; - не відлучатись за межі території Чернівецького району Чернівецької області без дозволу прокурора чи суду; - прибувати до працівників поліції, прокурора чи суду за кожною вимогою. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 12 081 грн 92 коп. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 250 000 грн. Вирішено питання щодо речових доказів. Судом визнано винуватим та засуджено ОСОБА_4 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України за обставин детально викладених у вироку. Як встановлено судом, 09 грудня 2022 року 19 год 20 хв. ОСОБА_4 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи гужовим транспортом - гужовим возом, запряженим двома кіньми, який не був обладнаний ліхтарями, рухався у темну пору доби по автодорозі сполученням Т-2605 сполученням «М-19»-Глибока» в адміністративних межах населеного пункту смт. Глибока, Чернівецького району Чернівецької області зі сторони с. Димка в напрямку центру смт. Глибока. Проїжджаючи 4 км указаної автодороги, ОСОБА_4 , проявивши неуважність та самовпевненість у своїх діях, не переконавшись перед зміною напрямку руху, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, хоча мав об`єктивну можливість вчасно виявити зустрічний транспортний засіб, виконуючи поворот ліворуч, не дав дорогу автомобілю марки «Volkswagen Passat», н/з НОМЕР_1 , під керуванням неповнолітнього водія ОСОБА_6 , який рухався на зустріч йому із увімкненими зовнішніми світловими приладами, чим створив перешкоду для руху останньому, у результаті чого відбулось зіткнення. Внаслідок ДТП неповнолітнім пасажирам автомобіля марки «Volkswagen Passat» ОСОБА_7 , спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я, а ОСОБА_8 -тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до настання його смерті. Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_4 і його захисника ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , не оспорюючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації його дій, посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості. Просить змінити вирок та ухвалу і призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України. В обґрунтування своїх вимог указує на те, що судами не застосовано закон, який підлягає застосуванню. Так, суд першої інстанції призначаючи покарання у виді реального позбавлення волі не врахував роз`яснення Пленуму Верховного суду України у постанові №7 від 24 жовтня 2023 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», формально послався на ст. 65 КК України, не в повній мірі врахував обставини справи та його особу. Мотиви Суду Розглянувши доводи касаційної скарги, дослідивши долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає. За змістом ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ст. 291 КК України у касаційній скарзі не оспорюються. Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є безпідставними з огляду на таке. Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Санкцією ст. 291 КК України передбачено покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 5 років, або позбавлення волі на строк до 5 років. Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання. Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття»; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду. За приписами ст. 414 КПКУкраїни невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість. При визначенні ступеню тяжкості кримінального правопорушення суд з`ясовує, насамперед, питання про те, до якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання. З доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином проти безпеки руху та експлуатації транспорту, який характеризується необережністю, особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, працює, одружений, раніше не судимий, його вік, а саме ту обставину, що він досяг пенсійного віку, стан здоров`я, на обліку у лікаря психіатра чи нарколога не перебуває, характеризується за місцем проживання та роботи позитивно. Обставинами, що пом`якшує покарання, суд визнав активне сприяння у розкритті злочину та добровільне часткове відшкодування завданої шкоди. Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_4 згідно ст. 67 КК України, суд визнав учинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння. Урахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. При цьому суд першої інстанції враховуючи невідворотність наслідків, які настали у вигляді загибелі молодої людини, вчинення обвинуваченим злочину в стані алкогольного сп`яніння, що підвищує суспільну небезпечність скоєного, суд в даному конкретному випадку не знайшов підстав для застосування положень ст.75 КК України при призначенні покарання. Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України. Суд апеляційної інстанції розглянув кримінальне провадження в межах апеляційних скаргзасудженого і його захисника, потерпілої, належним чином перевірив викладені у них доводи, які є аналогічними доводам касаційної скарги ОСОБА_4 у частині застосування ст. 75 КК України, визнав їх безпідставними та належним чином мотивував своє рішення, зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими, погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що призначене ОСОБА_4 покарання є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою. За таких обставин, Суд вважає, що покарання, призначене місцевим судом засудженому і залишене без зміни судом апеляційної інстанції, є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень. Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим внаслідок суворості та можливості застосування вимог ст. 75 КК України за доводами касаційної скарги засудженого та матеріалами провадження не вбачається. Враховуючи зазначене, з касаційної скарги та наданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення, змінення вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_4 та призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України немає, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд постановив: Відмовити ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 01 лютого 2024 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 30 липня 2024 року щодо нього. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3