Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5816/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5816/24 Перша інстанція: суддя Левчук О.А., повний текст судового рішення складено 08.05.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Національного університету оборони України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Національного університету оборони України (далі відповідач), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 18.01.2023 року включно; - зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2019 року по 18.01.2023 року у сумі 704028,21 грн. включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що позивача з 17.07.2019 року було виключено зі списків особового складу, справи та посаду здав, знято із усіх видів забезпечення та вважати таким, що вибув до нового місця служби. Проте при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення. На виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі №420/3253/20 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 2631,09 грн. за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 року у справі №420/16215/23 зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3824,35 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 у розмірі 63356,73 грн.. 31.01.2024 року на виконання постанови від 12.12.2023 року у справі №420/16215/23 відповідачем виплачено позивачу індексацію у сумі 62406,38 грн. із одночасним утриманням військового збору 1,5%. Однак, оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17.07.2019 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.01.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 18.07.2019 року по 30.01.2024 року на 1658 днів. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язано Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177104,90 грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу та наказом начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського №122 від 14.06.2019 року виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.20 з.б.). Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі №420/3253/20 зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28.08.2017 року по 28.02.2018 року з прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 для обчислення індексації грошового забезпечення у вересні 2015 року (базовий місяць). 14.05.2021 року на виконання судового рішення по справі №420/3253/20 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 2591,97 грн. (а.с.41). Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2023 року по справі №420/16215/23 зобов`язано Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати і виплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 року по 17.07.2019 року включно із застосуванням березня 2018 року, як місяця з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3824,35 грн. з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, у розмірі 63356,73 грн. з урахуванням раніше виплачених сум індексації. 31.01.2024 року на виконання судового рішення по справі №420/16215/23 ОСОБА_1 виплачено кошти у розмірі 62406,38 грн. (а.с.17 з.б., 42). Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 177104,90 грн.. Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ). Згідно ст.1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.2 ст.12 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частиною 1 ст.9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ст.116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За змістом п.2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у постановах від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби. Як вбачається з вищезгаданого витягу з наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 14.06.2019 року №122, зокрема, ОСОБА_1 з 17.06.2019 року вважати такими, що вибули у щорічну основну відпустку за 2018 рік терміном 30 діб та після закінчення відпустки виключити зі списків особового складу університету, всіх видів забезпечення та вважати такими, що вибули до нового місця служби. Абз.2 вказаного витягу з наказу, підполковника ОСОБА_1 , в м.Ямпіль Вінницької області, з 17 червня по 17 липня 2019 року, виключити з 17.07.2019 року, вибути до військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 . Тобто, позивача з 17.07.2019 року не було звільнено з військової служби, а було переведено на іншу посаду до іншої місця проходження військової служби. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби закріплено у Законі України Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII). За ч.7 ст.6 Закону №2232-XII порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули (ч.13 ст.6 Закону №2232-XII). Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України. За приписами ч.1 ст.26 цього Закону, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку. Відповідно до п.6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік. У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В даному ж випадку, з відповідача на користь позивача стягнуто недоплачене грошове забезпечення, фактично заробітну плату, однак позивач продовжив проходити військову службу у Збройних Силах України, а отже, факт звільнення зі служби відсутній, а тому до відповідача не може застосовуватись відповідальність передбачена ст.117 КЗпП України. З викладеного вбачається відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Національного університету оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 18.07.2019 року по 18.01.2023 року, оскільки позивач не був звільнений з військової служби 17.07.2019 року, а відповідний обов`язок виникає тільки в разі звільнення військовослужбовця зі служби та проведенням з ним остаточного розрахунку. Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Національного університету оборони України задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2024 року скасувати. Прийняти по справі постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька