Ухвала КАС ВС № 120/14433/23

УХВАЛА 29 жовтня 2024 року м. Київ справа №120/14433/23 адміністративне провадження №К/990/38534/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Мацедонської В.Е., суддів - Білак М.В., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 02 жовтня 2024 року у справі № 120/14433/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 року по 06.09.2023 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 року по 06.09.2023 року у сумі 619 908,18 грн, відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України ''Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати'' від 08 лютого 1995 року №100. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 року по 19.11.2017 року включно. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.05.2017 року по 19.11.2017 року в сумі 68 392,80 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 02 жовтня 2024 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із рішеннями попередніх інстанцій, представником позивача подано касаційну скаргу до Верховного Суду. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Так касаційна скарга Дяченка Олексія Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_1 , підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням частини четвертої статті 330 КАС України. Із прохальної частини касаційної скарги вбачається, що скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 02 жовтня 2024 року та рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року, та направити справу на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду. Ураховуючи те, що оскаржуваною постановою було переглянуто та скасовано рішення суду першої інстанції, а скаржником оскаржується і постанова суду апеляційної інстанції, і рішення суду першої інстанції, останньому необхідно надати належні обґрунтування з приводу вимог касаційної скарги у відповідності до КАС України. Відповідно до положень статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у визначених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у визначених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, визначених пунктами 1-6 частини першої цієї статті. Крім того, з матеріалів касаційної скарги встановлено, що вони оформлені без дотримання вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Перевіривши касаційну скаргу представника позивача, Судом встановлено, що її зміст не відповідає вимогам пункту 4 частини другої статті 330 КАС України, оскільки ним не обгрунтовано підстави, на якій подана касаційна скарга, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження. Так, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги установлено, що скаржник посилається на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження, оскільки судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 26 січня 2024 року у справі №160/14384/22, від 13 лютого 2024 року у справі №380/10080/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 14 березня 2024 року у справі №560/6960/23, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23, від 18 квітня 2024 року у справі №380/4205/23, від 25 квітня 2024 року у справі №440/8467/23, від 25 квітня 2024 року у справі №460/49364/22, від 30 квітня 2024 року у справі №560/6962/23, від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23, від 15 травня 2024 року у справі №340/3077/21, від 23 травня 2024 року у справі №560/11616/23, від 23 травня 2024 року у справі №260/1754/23, від 23 травня 2024 року у справі №580/9003/23, від 30 травня 2024 року у справі №520/18807/23, від 29 серпня 2024 року у справі №200/3662/23, від 19 вересня 2024 року у справі №560/687/24 щодо питання застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, що діяла до 19.07.2022 року, та в редакції, що діє з 19.07.2022 року. Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов. Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок. При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Проаналізувавши вказані вище постанови Верховного Суду, слід зазначити, що правовідносини між даною справою та вказаними справами не є подібними. Так, скаржник у касаційній скарзі наводить, зокрема, цитування із постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, в якій, нібито зазначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби або переведені до іншої військової частини до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення до дати розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки виплачених коштів після звільнення. Однак, як убачається із вказаної постанови, у ній відсутнє посилання щодо виплати середнього заробітку військовослужбовцю у випадку переведення останнього до іншої військової частини. При цьому, всі інші вказані представником позивача постанови Верховного Суду стосуються питання дослідження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. А тому, вони не є подібними до даної справи. Отже скаржнику необхідно подати касаційну скаргу у новій редакції із уточненням зазначеної підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, або вказати інші підстави касаційного оскарження. Згідно з вимогами частини третьої статті 334 КАС України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження, а за змістом частини першої статті 341 КАС України, за винятком частини третьої цієї статті КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Таким чином межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, зазначеними скаржником, та викладеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження. Отже у разі незазначення в касаційній скарзі підстав (підстави), на якій подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України) така касаційна скарга має бути залишена без руху. Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Частинами першою і другою статті 169 КАС України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. За таких обставин, відповідно до частин першої та другої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявнику касаційної скарги строку у 10 днів для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції: - касаційної скарги в новій редакції із зазначенням підстав (підстави), на яких подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) (пункт 4 частини другої статті 330 КАС України), з належним її обґрунтуванням, та із зазначенням вимог у відповідності до статті 349 КАС України. Керуючись статтями 3, 169, 330, 328, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 02 жовтня 2024 року у справі №120/14433/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії - залишити без руху. Надати строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали - протягом десяти днів з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Роз`яснити, що невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк є підставою для повернення касаційної скарги. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач В. Е. Мацедонська Судді М. В. Білак О. А. Губська