Постанова 4857 № 460/28853/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/28853/23 пров. № А/857/9831/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року (суддя Недашківська К.М., час ухвалення - не зазначено, місце ухвалення - м. Рівне, дата складання повного тексту 21.03.2024), в адміністративній справі №460/28853/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, встановив: У грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі відповідач-2), в якому просив: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.08.2023 року №172550006722 про відмову ОСОБА_2 у призначенні пенсії по інвалідності; 2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 01.09.1990 та призначити з 29.05.2023 позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідачі позовних вимог не визнали, вважаючи їх безпідставними, в суді першої інстанції кожен подав відзив на позовну заяву, у яких просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 18.08.2023 №172550006722 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 та призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.05.2023. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області суму судового збору у розмірі 1073,60 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився (відповідач-1) та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, не відповідністю обставинам справи і з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що пенсія громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09.07.2003 №1058-IV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Строки призначення пенсії визначаються відповідно до статті 45 Закону №1058. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31.12.1991. Вказує, що оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, то з 01.01.2023 Угода залишається чинною та обов`язковою до виконання між іншими її підписантами, окрім російської федерації. Україна, постановою КМУ від 29.11.2022 №1328, яка набрала чинності 02.12.2022 вийшла з Угоди. У зв`язку з цим, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, до страхового стажу зараховується періоди роботи на території російської федерації по 31.12.1991. Також вказує скаржник на те, що позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального обліку та не надав доказів сплати страхових внесків за цей період до пенсійного фонду російської федерації. Вважає апелянт, що належним відповідачем у спірних правовідносинах є Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, відтак саме воно зобов`язане вчинити дії щодо зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 та призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.05.2023. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 21.03.2024 та винести рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід задоволити частково. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ПФУ в Рівненській області із заявою від 11.08.2023 щодо призначення пенсії по інвалідності на підставі норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення від 18.08.2023 №172550006722 про відмову у призначенні пенсії. За доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 01.01.1992 по 27.06.2016, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (а.с. 15). Вважаючи рішення відповідача-2 про відмову у призначенні спірної пенсії протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд апеляційної інстанції частково погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо) (див. абзац другий пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV). Відповідно до пункту 1 статті 8 Закону № 1058, право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Частиною першою статті 30 цього Закону передбачено, що пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для осіб з інвалідністю ІІІ групи, у віці від 46 років до досягнення особою 48 років включно, становить 11 років. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (з наступними змінами, далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637). Пунктом 2.2. Порядку №22-1 до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 розділу ІІ, а саме: 1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків; 2) документи про стаж, що визначені Порядком №637. За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу). 3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). 4) відомості про місце проживання особи. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статі 24 Закону №1058-IV). Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з пунктом 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Наведені правові норми дають підстави дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Надання інших додаткових документів, у тому числі уточнюючої довідки підприємства, установи або організації, необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення, зокрема відомостей про умови праці, характер виконуваної роботи. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 станом на дату звернення досягнув 48 років. Позивачу встановлена група інвалідності ІІІ загального захворювання, що підтверджено довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААВ №487950, виданою 29.05.2023 (а.с. 7). Суд встановив, що відповідно до наявної в матеріалах справи трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.09.1990 (а.с. 9-13) позивач працював: - з 01.01.1992 по 27.06.2016 на підприємствах, розташованих на території російської федерації. Таким чином, спірні періоди роботи позивача підтверджуються записами в трудовій книжці. За змістом частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Зміст правових положень абзаців 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року свідчить, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Суд першої інстанції з урахуванням наведеного правильно вказав, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Щодо посилань апелянта на непідтверджений страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального обліку та ненадання позивачем доказів сплати страхових внесків за цей період до пенсійного фонду російської федерації, колегія суддів зазначає наступне. Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV. За визначенням статті 1 Закону №1058-ІV, страхові внески кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплатcnfncі) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (п.1 ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV). За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до ч.16 ст.106 Закону №1058-ІV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків. Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Так, на підтвердження спірного періоду роботи позивачем подано відповідачу і долучено до матеріалів справи, трудову книжку серії АТ-V від 01.09.1990 з якої вбачається,що позивач працював у спірний період на території російської федерації (а.с. 9-13). Суд також враховує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо обов`язкового порядку взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків та належної сплати страхових внесків, а отже, можлива несплата страхувальником страховим внесків не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що наведена у постановах: від 17.07.2019 у справі №144/669/17; від 20.03.2019 у справі №688/947/17. Вказаним спростовуються доводи апелянта (відповідача-1), що суд першої інстанції не врахував обставин того, що за спірний період роботи позивача на території РФ не підтверджена сплата страхових внесків до Пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність. З урахуванням такого суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що період роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, що не спростовано доводами апеляційної скарги відповідача-1. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції помилково зобов`язав саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області вчинити дії щодо зарахувавання позивачу до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 та призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відносно позовних вимог зобов`язального характеру, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Згідно частини першої статті 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. 30 березня 2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16 березня 2021 року за №339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ №25-1). Зміни, внесені до Порядку №22-1 на підставі Постанови правління ПФУ №25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01 квітня 2021 року. Запроваджена у зв`язку із змінами, внесеними до Порядку №22-1, процедура передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер. Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників. Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1, заява про призначення (перерахунок) пенсії, подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Пунктом 4.3 розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне: - сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок) пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; - після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10). Враховуючи вимоги Порядку №22-1, у розглядуваній справі органом, що приймає рішення за заявою позивача про переведення (перерахунок) пенсії визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області. Отже, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу ІV Порядку №22-1, належним відповідачем у правовідносинах щодо розгляду заяви позивача про призначення пенсії є Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглядав заяву про призначення (перерахунок) пенсії та прийняв рішення про відмову. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області слід зобов`язати вчинити відповідні дії щодо зарахування позивачу до страхового стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років період роботи з 01.01.1992 року по 27.06.2016 року та призначити позивачу пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.05.2023. При цьому слід зазначити, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові підстави для покладання на нього такого обов`язку, а відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку у відповідній частині. Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача від 11.08.2023 року про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 час його роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016 на підприємствах, розташованих на території російської федерації, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване і законне рішення. З урахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення в частині вирішення позовних вимог зобов`язального характеру без всебічного з`ясування усіх обставин справи, з порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у цій частині в силу приписів статті 317 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям у цій частині нової постанови про часткове задоволення відповідних позовних вимог. У решта частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін як законне і обґрунтоване. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - задоволити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року в адміністративній справі №460/28853/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії скасувати частково, а саме, в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 01.01.1992 року по 27.06.2016 року та призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 29.05.2023, - і в цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задоволити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.08.2023 про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 час його роботи з 01.01.1992 по 27.06.2016, і за результатами розгляду прийняти обґрунтоване і законне рішення. У решта частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року в адміністративній справі №460/28853/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль