Постанова Харківський апеляційний суд № 642/2508/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНВА Іменем України 22 жовтня 2024 року м. Харків справа № 642/2508/24 провадження № 22-ц/818/2935/24 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Тичкової О.Ю. суддів: Маміної О.В., Пилипчук Н.П. за участі секретаря судового засідання Волобуєва О.О. учасників справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Харкова цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року у складі судді Гримайло А.М.,- ВСТАНОВИВ: У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 12 квітня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали шлюб, який був зареєстрований у Харківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що складений актовий запис №

58. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , судові витрати по сплаті судового збору - 1211,20 грн. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 просить рішення скасувати, та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, які не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені належними доказами. Висновок суду про те, що відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує не відповідає дійсності та є помилковим. Суд першої інстанції не вжив заходів щодо примирення подружжя відповідно до ст. 111 СК України. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сторони сумісного господарства не ведуть, шлюбно-сімейні відносини припинені, шлюб між сторонами носить формальний характер, сторони не мають наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, суд дійшов висновку про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 12 квітня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали шлюб, який був зареєстрований у Харківському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про що складений актовий запис №

58. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12.04.2022. Від спільного шлюбу у сторін, народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 . Шлюбні стосунки між подружжям припинені, оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню. Проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. За правилами статті 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. При вирішенні позовів про розірвання шлюбу слід уникати формалізму, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Передбачене статтею 111 СК України вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї із сторін або суду, особливо за наявності неповнолітніх дітей (пункт 10 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»). Відповідно до частини 7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (стаття 111 СК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц (провадження № 61-33349св18) зроблено висновок щодо застосування статті 111 СК України та вказано, що «примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов`язком». Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року по справі № 206/3459/16-ц (провадження № 61-21621св17). ОСОБА_1 у позовній заяві та у поясненнях суду апеляційної інстанції категорично заперечувала проти збереження шлюбу та надання подружжю строку на примирення. ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції пояснив, що проти розірвання шлюбу заперечує, оскільки не розуміє в чому полягають проблеми у відносинах з позивачкою, вважає що дитину позивачки від першого шлюбу та їх спільну дитину повинен виховувати батько. Проте за відсутності згоди позивачки на збереженя сім`ї, шляхів для примирення не бачить. Наразі сторони у справі проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Відповідно до ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Відповідно до ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом. Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 2 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. За змістом ч. 3 ст. 109 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Матеріали справи свідчать про те, що 12 квітня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. 29 травня 2024 року позивачка подавла заяву, в якій зазначила, що підтримує свій позов, просить його задовольнити. Суд першої інстанції, встановивши, що подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечило б інтересам сторін, а також враховуючи, що відповідач не з`явився був повідомлений належним чином, ухвалив рішення про задоволення позову. Посилання в апеляційній скарзі про те, що жодних підстав для розірвання шлюбу між подружжям не існувало та помилковий висновок про наявність підстав для розірвання шлюбу, висновків суду не спростовують. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Щодо посилання апелянта на неналежне повідомлення її про розгляд справи, судова колегія зазначає наступне. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, копію ухвали про відкриття провадження по справі, копію позову та долучених до нього документів, судову повістку направлялися відповідачу за місцем його реєстрації. Поштова кореспонденція отримана останнім особисто, 14.05.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням. Через канцелярію суду 27 травня 2024 року подав заяву про розгляд справи без його участі. Позов підтримав, просив задовольнити ( а.с. 23). Тому, суд першої інстанції мав підстави для розгляду справи за відсутності відповідача. Оскільки судом першої інстанції постановлено законне і обгрунтоване рішення, підстав для його скасування не вабчається. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 29 травня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 25.10.2024 року Головуючий: О.Ю. Тичкова Судді: О.В. Маміна Н.П. Пилипчук