Постанова 4824 № 367/891/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В. № 22-ц/824/11650/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 367/891/24 24 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кафідової О.В. суддів - Оніщука М.І. - Шебуєвої В.А. при секретарі - Смолко А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Зубчук Оксани Русланівни на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Одарюка М.П. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період затримки розрахунку та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із виплати заробітної плати за період із 01.08.2023 року по 15.09.2023 року у розмірі 15 357,80 грн; грошову компенсацію за всі невикористані дня щорічної відпустки за весь період роботи починаючи з 13.05.2013 року по 15.09.2023 року у розмірі 40 445,96 грн; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 15.09.2023 року по 15.03.2024 року в розмірі 89436,60 грн; моральну шкоду в розмірі 30 000,00 грн. В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що у період з 13 травня 2013 року по 15 вересня 2023 року вона працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (далі - ТОВ «ДІЄСА»). Наказом від 15 вересня 2023 року № 00/14/09/040 укладений з нею трудовий договір був припинений. Відповідно до виписки з її карткового рахунку дані щодо зарахування їй заробітної плати за серпень та вересень 2023 року відсутні. Останнє зарахування на рахунок відбулося 07.09.2023 року з призначенням «зарахування заробітної плати за липень 2023 року». Вказує на те, що у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про виплату їй нарахованої заробітної плати у повному обсязі у період з 01.07.2023 року по 30.09.2023 року, а також компенсації за невикористану відпустку. Зазначає, що 21 грудня 2023 року на адресу ТОВ «ДІЄСА» вона направила заяву про виплату заробітної плати та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, проте станом на дату подання позовної заяви відповіді на заяву та адвокатський запит вона так і не отримала. Вважає, що ТОВ «ДІЄСА» не здійснило виплату їй компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 13.05.2013 року по 15.09.2023 року, а також не виплатило заробітну плату період з 01.08.2023 року по 30.09.2023 року. Також позивач вважає, що відповідачем було порушено вимоги статті 49-2 КЗпП, оскільки її не було попереджено за два місяці про вивільнення. Вказує на те, що несвоєчасною виплатою заробітної плати, компенсації за невикористані дні відпустки та несвоєчасним сповіщенням про наміри щодо її майбутнього звільнення, порушено її право на оплату праці, а внаслідок подальшого пошуку роботи було порушено її звичайний уклад життя, що викликало необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї родини, тому позивач вважає, що має право на відшкодування моральної шкоди. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період затримки розрахунку та моральної шкоди відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довела наявність заборгованості по заробітній платі станом на момент звернення до суду з вказаною позовною заявою, що виключає правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток за період затримки розрахунку та моральної шкоди. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 30 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубчук О.Р. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що не погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що з наданих до суду доказів неможливо встановити розмір заборгованості по заробітній платі, її період, розмір заборгованості за невикористану відпустку. Вказує на те, що до позовної заяви було надано докази, зокрема виписку з карткового рахунку, довідку форми ОК-7 та наказ № 00/14/09/040 відповідно до якого позивачу нараховується 92 дні невикористаної відпустки. Вважає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до норм трудового законодавства саме на роботодавця покладається обов`язок доведення факту здійснення всіх належних працівникові виплат, зокрема при його звільненні, та без будь-яких звернень працівника. Зазначає, що відповідач не надав будь-яких доказів, які спростували б зазначену заборгованість з оплати праці, не оспорює наявність зазначеного боргу, не надав документів, які б вказували на здійснення виплати заробітної плати позивачу. Матеріали справи містять належні докази виконання позивачем процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум. Вважає, що рішенням суду першої інстанції фактично звільнено відповідача-роботодавця від виконання обов`язку щодо оплати заробітної плати, що прямо суперечить статті 24 Конституції України та статтям 95, 116 КЗпП України, які гарантують право на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу. Представник відповідача під час судового розгляду справи апеляційним судом надав письмові пояснення, в яких зазначав, що дійсно у відповідача перед працівниками наявна заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується та обов`язково буде повністю погашена як під час дії форс-мажорних обставин або після їх закінчення. Звертає увагу суду на те, що положеннями статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини збройної агресії з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення. Підтвердженням скрутного фінансового становища відповідача свідчать справи про затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство (справа №910/3368/24) та розгляд заяв про банкрутство (справа №910/12677/23), матеріали яких розміщенні в Єдиному державному реєстрі судових рішень, з яких вбачається що мотивом негативних матеріальних наслідків для ТОВ "Дієса" стало саме спричинення матеріальних збитків збройною агресією (форс мажор), внаслідок чого товариство втратило можливість забезпечувати взяті на себе зобов`язання, в т.ч. по своєчасній виплаті заробітної плати. Також рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 24.01.2024 у справі №760/29187/23 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності генерального директора ТОВ «Дієса», за ч. 1 ст. 41 КУпАП, - закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення. Підставою закриття провадження у справі є встановлення судом, що товариство знаходиться під дією обставин непереборної сили (додане до даного клопотання), а отже встановлено відсутність вини роботодавця, в особі Генерального директора, в затримці оплати праці працівникам під час дії форс-мажорних обставин, дія яких тривала, як на момент звільнення працівника, так і продовжується на цей час. Таким чином, Товариство знаходиться під дією форс-мажорних обставин, а отже невчасна виплата заробітної плати та компенсації невикористаної відпустки сталося внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили. На підтвердження вказаного товариство звернулося до Київської торгово-промислової палати та отримало Сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024 року. Враховуючи, що Сертифікат №3000-24-0827 від 23.04.2024 року було отримано після рішення суду, для об`єктивності розгляду справи та змагальності судового розгляду сторона відповідача просить прийняти вказаний доказ до розгляду. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. З огляду на те, що надані стороною відповідача докази містять інформацію щодо предмета доказування у справі, яка переглядається, а неможливість їх подання до суду першої інстанції об`єктивно не залежали від відповідача ТОВ «ДІЄСА», оскільки отримані після ухвалення судом першої інстанції судового рішення, колегія суддів апеляційного суду приєднала вказані докази до матеріалів справи і надала їм оцінку під час ухвалення судового рішення. В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Зубчук Оксана Русланівни, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. В судове засідання також з`явився представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» адвокат Біляка Юрій Іванович, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, а в частині стягнення заробітної плати, компенсації невикористаної відпустки вважав, що апеляційна скарга обгрунтована. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно наказу від 13 травня 2013 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ТОВ «ДІЄСА» на посаду продавця непродовольчих товарів. Наказом від 07 квітня 2014 року № 754-к ОСОБА_1 переведено на посаду касира торгівельного залу. 09 лютого 2016 року наказом № 462-к ОСОБА_1 переведено на посаду старшого касира торгівельного залу. 29 грудня 2021 року наказом № 0/29/12/001 ОСОБА_1 переведено на посаду старшого касира торгівельного залу до Філії 1 Департаменту з роздрібної торгівлі ТОВ « ДІЄСА». Наказом від 15 вересня 2023 року № Z00/14/09/040 укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ДІЄСА» трудовий договір був припинений за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, з виплатою працівнику компенсації за 92 дні невикористаної відпустки. Щодо вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст. 116 КЗпП України строки. Згідно з положеннями статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом, обов`язок доведення вчинення певних дій покладається на зобов`язальну сторону. Відповідно, обов`язок доведення виплати заробітної плати працівнику має бути покладений саме на роботодавця, який має володіти відповідною інформацією та доказами. Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що за серпень, вересень 2023 року ТОВ «ДІЄСА» їй не було виплачено заробітну плату в сумі 15 357,80 грн, а також грошову компенсацію за невикористані дня відпустки у розмірі 40 445,96 грн Представник відповідача під час судового розгляду справи в апеляційному суді визнав борг підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 та не заперечував проти задоволення вимог позивача про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки. Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки знайшли своє підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку, а тому рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). За положеннями статті 117 КЗпП України обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Отже, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто, свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (обов`язків) - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справа № 905/857/19). 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який в подальшому продовжувався Указами Президента України та діє на цей час. У листі від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а саме військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Частинами другою та третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. Відповідно до частини 2, 3 статті 10 Закону № 2136-ІХ роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати; роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили; звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Аналіз наведеної спеціальної норми права дозволяє дійти висновку про те, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. Таким чином, існування обставини воєнного стану, фактів окупації та ведення бойових дій, а можливо також і знищення майна підприємства чи існування інших обставин, в тому числі існування дебіторської заборгованості, не спростовують факту існування заборгованості по заробітній платі і не звільняють від обов`язку виплати заробітної плати. Проте, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці та за несвоєчасне проведення розрахунку. Фактичні обставини справи, встановлені судом свідчать про те, що відповідач, заперечуючи проти вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зазначав, що затримка виплати ОСОБА_1 належних при звільнені сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, відбулась не з вини ТОВ «ДІЄСА», а внаслідок об`єктивних обставин, непереборної сили (воєнний стан). Відповідачем належними та допустимими доказами доведено про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність підприємства і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань. Із долученого представником відповідача до матеріалів справи сертифіката №3000-240827 від 23 квітня 2024 року про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вбачається, що Київська торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) ТОВ «ДІЄСА» щодо обов`язку (зобов`язання) за статтями 94 та 115-117 КЗпП України, статтями 1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці. Вживати, всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у термін: з 12.03.2022 року. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання: 12 березня 2022 року; дата закінчення: тривають. Отже, унеможливлення виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме: збройна агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів (основних засобів та товарів) через тимчасову окупацію й активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі; повне знищення активів підприємства (основних засобів та товарів). Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Таким чином, у трудових правовідносинах між сторонами з 12 березня 2022 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути та у період існування яких останній об`єктивно, з незалежних від нього причин, був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами трудового договору, обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі, щодо позивача. З матеріалів справи вбачається, що сторона відповідача під час судового розгляду справи довела обставини про перебування під впливом форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що вплинули на фінансову стабільність ТОВ «ДІЄСА» і поставили під загрозу можливість виконання фінансово-господарських зобов`язань, а також обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, як на підставу для звільнення від відповідальності за несвоєчасне проведення розрахунку при звільненні позивача. Отже, між обставинами непереборної сили, які засвідчені сертифікатом від 23.04.2024 року № 3000-240827, та неможливістю належного виконання ТОВ «ДІЄСА» обов`язку із своєчасного проведення розрахунку при звільненні позивача, є причинно-наслідковий зв`язок. Правовий аналіз наведених норм законодавства та встановлених обставин, якими підтверджується, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ «ДІЄСА» та його працівниками, зокрема ОСОБА_1 , з 12 березня 2022 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків, як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких ТОВ «ДІЄСА» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, у своїй сукупності дозволяють колегії суддів апеляційного суду зробити висновок про те, що вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «ДІЄСА» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають. З урахуванням викладеного, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні з урахуванням мотивів, наведених в цій постанові. Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України). За статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Отже підставою для відшкодування моральної шкоди, згідно зі статтею 237-1 КЗпП України, є порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як на підставу для відшкодування моральної шкоди позивачка посилалася на несвоєчасну виплату їй заробітної плати та компенсації за невикористані дні відпустки, що в свою чергу, викликало необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї родини. Надавши оцінку вказаним доводам, колегія суддів дійшла висновку, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження юридичних фактів, які складають підставу для відшкодування моральної шкоди за статтею 237-1 КЗпП України. При цьому, переглядаючи рішення суду першої інстанцій в цій частині, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга не містить жодних доводів щодо заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. З огляду на вищевикладене, враховуючи встановленні судом обставини справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вказаних вимог, в іншій частині мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні з урахуванням мотивів наведених в цій постанові. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Зубчук Оксани Русланівни задовольнити частково. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та грошової компенсації за дні невикористаної відпустки скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 15 357,80 грн та грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 40 445,96 грн. В іншій частині заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 квітня 2024 року змінити, з урахуванням мотивів наведених в цій постанові. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складено 25 жовтня 2024 року Головуючий: Судді: