Постанова 4808 № 343/1258/24

Справа № 343/1258/24 Провадження № 33/4808/852/24 Категорія ст.130 ч.1 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2024 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Головатюка І.М. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2024 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в : Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним за ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, а також стягнуто 605 грн.60 коп. судового збору. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 06 червня 2024 року о 01:57 год. у селищі Вигода по вул. Д.Галицького Калуського району Івано-Франківської області, керуючи транспортним засобом марки "GMC Savana", д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху. В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 адвокат Головатюк І.М. просить скасувати постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2024 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду справи. Зокрема, вказує, що працівниками поліції було порушено порядок огляду на стан алкогольного сп`яніння, а саме у ОСОБА_1 були відсутні ознаки алкогольного сп`яніння. Ознакою стану алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 працівники поліції визначили відношення ОСОБА_1 до працівника поліції, непорозуміння між ними та дискусію. У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначив, що також порушено процедуру огляду на стан алкогольного сп`яніння. Стверджує, що у протоколі викладена невідповідність суті адміністративного правопорушення із реальним обставинам справи, оскільки у протоколі зазначено «.. від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі та на місці зупинки відмовився», проте відмовою працівники поліції вважали нерозуміння водія, чому огляд не може відбутися у КНП «Долинська багатопрофільна лікарня». Окрім того, апелянт звертає увагу, що ОСОБА_1 не були вручені направлення до КНП «Долинська багатопрофільна лікарня» або направлення до КНП «Рожнятівська лікарня». Звертає увагу, що неправомірним є твердження суду першої інстанції, що ОСОБА_1 повинен був пройти огляд у КНП «Рожнятівська лікарня», оскільки за обставинами події вбачається, що огляд повинен був проведений у КНП «Долинська багатопрофільна лікарня», який необхідно вважати найближчим закладом охорони здоров`я. В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисник адвокат Головатюк І.М. не з`явилися, однак подали заяву про розгляд даного провадження без їхньої участі. Апеляційний суд враховує, що учасники самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та її захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії). Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища у зв`язку з чим його участь в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою. Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав. Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом. Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності. Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші. Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності. Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України») Так, під час апеляційного розгляду справи, судом апеляційної інстанції у повному обсязі були реалізовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності щодо права скористуватись юридичною допомогою професійного захисника та були перевірені її доводи щодо невинуватості у вчиненні правопорушення, внаслідок чого було встановлено, що вони є безпідставними та повністю спростовуються сукупністю досліджених доказів. Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом. Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення. Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства. Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду. Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення. Так, враховуючи, що в своїх доводах захисник адвокат Головатюк І.М. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції у вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили. Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами. Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №585738 від 06.06.2024 року, ОСОБА_1 06.06.2024 року о 01 год. 57 хв., керував транспортним засобом марки GMC SAVANA , реєстраційний номер НОМЕР_1 , в смт. Вигода, вул. Д.Галицького керував транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з рота, порушення координації рухів, порушення мови, поведінка, яка не відповідає обстановці, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі та на місці зупинки т/з відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1) Протокол складений уповноваженою особою поліцейським СРПП ВП №1(м. Долина) Калуського РВП сержантом поліції Куротчин П.Й., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП та підписаний нею. ОСОБА_1 ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться в Долинському районному суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції. У вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення зазначено, що ОСОБА_1 відмовився від підписання протоколу про адміністративне правопорушення. Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У графі протоколу, де передбачені пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, зазначено що останній відмовився від надання пояснень. Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень. Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи» Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»): Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом. Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та не надав змістовних пояснень стосовно обставин, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення та які вимагали від нього надати певні пояснення. Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення. Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів. Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі. В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду. В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог ст.2.5 Правил дорожнього руху України. При цьому, даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутим звинуваченням, з правами та обов`язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи. Відповідно до акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, огляд ОСОБА_1 необхідно було провести у зв`язку з виявленими в нього ознаками сп`яніння: запахом алкоголю з порожнини рота, порушенням координації рухів, порушенням мови, різкою зміною забарвлення шкірного покриву обличчя (а.с. 4). До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Рожнятівська лікарня», складене 06.06.2024 року о 02.40 год. (а.с. 5), у якому зазначені ознаки сп`яніння, які були виявлені працівником поліції: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Огляд не проводився. Також, до вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Долинська багатопрофільна лікарня», складене 06.06.2024 року о 02.35 год. (а.с. 6), у якому теж зазначені о виявлені працівником поліції ознаки алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя. Огляд не проводився. Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції. Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. (а.с. 15-16). Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку та дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення Вищевказаний відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Зокрема, вищевказаним відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції зупиняють транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 та встановлюють особу водія транспортного засобу. Працівник поліції просить показати посвідчення водія ОСОБА_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, повідомляє останнього, що його зупинено у зв`язку із порушенням комендантської години. Працівник поліції повідомила водія транспортного засобу про наявні ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, нечітка вимова слів, а також порушення координації рухів і запропонувала пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер 6810 або проїхати до медичного закладу для проведення медичного огляду. При цьому, працівник поліції роз`яснила, що водій може відмовитись від огляду, що прирівнюється до перебування у стані алкогольного сп`яніння. Відеозаписом зафіксовано, що водій ОСОБА_1 тривалий час уникав прямої відповіді та після чергового уточнення працівниці поліції, повідомив, що відмовляється від огляду на місці зупинки (02 год. 17 хв.). При цьому, водій ОСОБА_1 погодився пройти огляд у медичному закладі. Відеозаписом зафіксовано, як працівники поліції разом із ОСОБА_1 їдуть до медичного закладу на службовій патрульній машині для проведення медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння. Працівниками поліції роз`яснено права та обов`язки ОСОБА_1 . Після цього, із відео спостерігається, що водій разом із працівниками поліції приїхали до Долинської багатопрофільної лікарні для проходження медичного огляду. У Долинській лікарні повідомляють, що немає відповідного лікаря для проведення огляду, і тому працівниця поліції повідомляє, що потрібно проїхати у Рожнятівську лікарню для проведення огляду. Водій повідомляє, що він відмовляється (02 год. 28хв.), на що йому працівники поліції повідомили, що він може пройти огляд за допомогою сертифікованого приладу Драгер, який є у них наявний або ж проїхати у Рожнятівську лікарню. ОСОБА_1 погоджується пройти огляд на стан сп`яніння у Рожнятівській лікарні. Однак, в подальшому, водій ОСОБА_1 розпочинає висловлювати незадоволення діями працівників поліції, вважає, що вони безпідставно зупинили транспортний засіб під його керуванням, не забезпечили проведення огляду у Долинській багатопрофільної лікарні для проходження медичного огляду та відмовляється в категоричній формі від проведення огляду у Рожнятівській лікарні. Працівник поліції повідомляє ОСОБА_1 , що відносно нього буде складено протокол за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП у зв`язку із порушенням вимог п. 2.5 ПДР. Працівник поліції повторно повідомляє водію про наявність в нього ознак алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, нечітка вимова слів, поведінка, що не відповідає обставинам. На відеозаписі зафіксовано, що працівниками поліції відносно ОСОБА_1 складають протокол про адміністративне правопорушення. Працівником поліції було ознайомлено ОСОБА_1 із актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, від підпису останній відмовився; із направленнями на медичний огляд у Долинську багатопрофільну лікарню та Рожнятівську лікарню; із зобов`язанням доданим до протоколу; із постановою про накладення адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП, від отримання копії відмовився; із змістом протоколу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 був ознайомлений та йому було повідомлено, що розгляд справи буде відбуватися у Долинському районному суді, про що водій ОСОБА_1 повідомлений та розписався, однак, від надання пояснень та отримання ОСОБА_1 копії протоколу відмовився. Відеозапис отриманий у встановленому законом порядку і здійснений працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів та є належним та допустимим доказом, який підтверджує факт відмови водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу алкотестера «Драгер» на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі. Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку. Зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. Вищевказані відеозаписи у сукупності з іншими доказами по справі повністю доводять факт керування транспортним засобом водієм ОСОБА_1 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння. Апеляційним судом не встановлено істотних порушень Інструкції із застосуванням органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України №1026 від 18.12.2018р. які свідчать про те, що вказані відеозаписи необхідно визнати як недопустимі докази. Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 , як особі, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, була забезпечена реальна можливість скористатись своїми процесуальними правами та розпорядитись процесуальними обов`язками з метою захисту своїх інтересів, зокрема: прийняти рішення щодо згоди/відмови від огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в спеціалізованому медичному закладі; ознайомитися зі змістом висунутого обвинувачення, надати письмові пояснення та заперечення щодо висунутого обвинувачення та дій працівників поліції, тощо. Невиконання вимог п. 2.5 ПДР України передбачає адміністративну відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину. Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП. Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння в медичному закладі. Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що згода водія транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння під умовою виконання працівниками поліції непередбачених законом вимог, повинна розглядатися судом як фактична відмова від проходження такого огляду. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а своєю поведінкою забезпечити реальну можливість проведення такого огляду і не створювати перешкоди для проведення такого огляду, висуваючи безпідставні умови, які значно ускладнюють або взагалі унеможливлюють проведення такого огляду. Так, зі змісту поведінки та слів ОСОБА_1 на місці події вбачається, що він, будучи водієм транспортного засобу, маючи певні ознаки алкогольного сп`яніння, відмовився від виконання вимог працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння. Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку. Вказане правопорушення може бути вчинено водієм транспортного засобу як до проведення такого огляду, так і під час його проведення. Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу встановлення факту оформлення відповідного направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність акту огляду та направлення до медичного закладу в матеріалах справи не впливають на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського. Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням. Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів. Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху. Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Апеляційний суд вважає, що дії працівників поліції не порушували права та свободи ОСОБА_1 , а наявні у справі докази, отримані у встановленому законом порядку і не здобуті завдяки інформації, яку було отримано внаслідок істотного порушення прав та свобод. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин. Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння. Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону та, за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані алкогольного сп`яніння, йому було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння на місці події та в закладі охорони здоров`я, однак ОСОБА_1 відмовився від проходження такого огляду, про що свідчать дані, долучених до матеріалів провадження акту огляду, направлень на огляд та дані відеозапису. Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що працівник поліції самостійно визначає який медичний заклад з врахуванням конкретних обставин, які мають важливе значення для своєчасного проведення огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу є найближчим. Зокрема, у разі неможливості проведення з об`єктивних причин забезпечити проведення огляду водія транспортного засобу на стан сп`яніння у медичному закладі, який було визначено працівником поліції, останній зобов`язаний прийняти необхідні заходи для проведення такого огляду у іншому найближчому медичному закладі. Так, у разі виявлення поліцейськими ознак сп`яніння у водія транспортного засобу, вони повинні прийняти відповідні заходи для того, щоб забезпечити проведення огляду водія на стан сп`яніння та пересвідчитись в тому, що водій не перебуває у стані сп`яніння та може продовжити керувати транспортним засобом, оскільки керування транспортним засобом водієм, який перебуває у стані сп`яніння є злочином, який може привести до особливо тяжких наслідків та повинен бути негайно припинений. Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апелянта стосовно того, що працівниками поліції була порушена процедура проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння у відповідності до вимог закону. Відтак вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП. Так, відповідно до ст.33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Апеляційний суд приймає до уваги, що накладення на правопорушника стягнення у виді позбавлення керування транспортним засобом, що безумовно не може не позначитись на якості життя. Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків. Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян. Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення. Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника. При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами. Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки. Суд першої інстанції, враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушниці, ступінь її вини, призначив справедливе стягнення, яке відповідає вимогам закону. Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами. З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається. Керуючись ст. 294 КУпАП,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу захисника адвоката Головатюка І.М. в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2024 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв