Постанова Кропивницький апеляційний суд № 394/1/24

ПОСТАНОВА Іменем України 23 жовтня 2024 року м. Кропивницький справа № 394/1/24 провадження № 22-ц/4809/882/24 Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Дьомич Л.М., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР», відповідач ОСОБА_1 , розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2024 року у складі судді Краснопольської Л.П. ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У грудні 2023 року ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 05.04.2021 між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 05.04.2021-100003695, шляхом підписання Заявки, що є невід`ємною частиною договору. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000,00 грн., з первинним строком користування 14 календарних днів з дати отримання за процентною ставкою «Економ»/«Стандарт». Ставка «Економ» - фіксована незмінна ставка в розмірі 2% за один день користування кредитом, первинний строк користування 14 днів, з дня його надання, черговий період кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Ставка «Стандарт» - фіксована незмінна ставка в розмірі 2,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ». Відповідно до Заявки від 05.04.2021 Кредитодавцем надано Позичальнику кредит у розмірі 8000 грн. з первинним строком на 14 днів, а відповідачем отримано ці кошти. Тобто кредитор виконав свої зобов`язання за договором в повному обсязі. В свою чергу відповідач не виконав своїх зобов`язань належним чином, в результаті чого утворилась заборгованість. 30.11.2021 між ТОВ «Споживчий кредит» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» укладено договір факторингу №301121-1, за яким фактор набув право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом до цього договору. В свою чергу позивачем на адресу відповідача направлено повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 за вих. № 678785/2, а також вимога про сплату заборгованості від 30.11.2021 за вих. № 678785/3. Відповідно до Реєстру №1 до договору факторингу, ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Споживчий кредит», розмір якої станом на 24.11.2023 становить 1880 грн., з яких: 3552,80 грн. заборгованість по тілу кредиту; 15247,20 грн. заборгованість за відсотками. Позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором у зазначеному вище розмірі, а також судові витрати. Короткий зміст рішення суду Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» слід відмовити у зв`язку з їх недоведеністю. Суд вказав, що Договір про відступлення права вимоги від 30 листопада 2021 року №301121-1 містить ознаки факторингу, оскільки до нового кредитора переходить не лише право вимоги щодо сплати суми заборгованості, а також право вимоги нарахованих відсотків по договору. Тобто правовідносини, які виникли між сторонами за даним позовом, є результатом надання фінансової послуги з факторингу, за яким фактором може бути лише банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, що має право відповідно до закону здійснювати факторингові операції. Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду ТОВ « НОВИЙ КОЛЕКТОР» подало апеляційну скаргу, в якій його представник ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги представник позивача зазначав, що судом першої інстанції не враховано всі докази, які є в матеріалах справи, допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Наголошує, що Договір № 301121-1 від 30 листопада 2021 року. витяг з якого міститься в матеріалах справи і є саме договором факторингу. А позивач як фінансова компанія, яка підпадає під регуляторний нагляд НБУ, має ліцензію на відповідний вид діяльності. ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» внесена до Державного реєстру фінансових установ. Товариство мало на момент укладення договору діючі, безстрокові ліцензії на провадження діяльності з надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту; факторинг. Зазначив, що у разі виникнення сумнівів у суду з приводу поданих доказів, в тому числі сумнівів щодо добросовісного здійснення позивачем своїх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо доказів та, враховуючи вимоги ст. 185 ЦПК України, врегульовано залишення позову без руху, а також повернення позову. До позовної додано доказ - витяг з договору факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 між ТОВ «Новий колектор» та ТОВ «Споживчий центр», та копію витягу з реєстру прав вимоги № 1 (додаток 2 до Договору факторингу № 301121-1 від 30.11.2021). Звертав увагу суду, що судом встановлено факт укладення між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» договору факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 року, за яким фактор набув право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом до цього договору, що зазначено у рішенні, отже додаткового підтвердження факту укладення не потребує. Більш того, зазначений договір має презумпцію правомірності, оскільки в судовому порядку недійсним не визнавався. Враховуючи, що судом першої інстанції додаткові докази не витребовувались, просить долучити до матеріалів справи завірену копію договору факторингу та копію з реєстру прав вимоги № 1 (додаток 2 до договору факторингу). Відповідно до договору факторингу право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог та скріплення його печатками сторін. Після підписання реєстру прав вимог до фактора переходять всі права та обов`язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Реєстр прав вимог було підписано, що підтверджується як наданим витягом з реєстру, що міститься в матеріалах справи, так і відповідними копіями реєстру, доданого до апеляційної скарги. Позивачем на адресу відповідача направлялось повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 за вих. № 678785/2, а також вимога про сплату заборгованості від 30.11.2021 за вих. № 678785/3, а тому посилання відповідача на те, що він не був повідомлений про заміну кредитора у зобов?язанні, а також про вимогу сплатити суму заборгованості, не відповідає дійсності. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_3 просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на доводи ідентичні тим, що зазначені у відзиві на позов. Суд першої інстанції встановив такі обставини 05.04.2021 укладено кредитний договір №05.04.2021-100003695, шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною договору. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 8000 грн., за ставкою «Економ» в розмірі 2% за один день користування кредитом, первинний строк користування 14 днів, з дня його надання, черговий період кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду, фіксована незмінна ставка «Стандарт» в розмірі 2,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ», що підтверджується заявкою на укладення кредитного договору (а.с. 11-12), пропозицією про укладення кредитного договору (оферти) (а.с. 7-8), підтвердженням кредитного договору (а.с. 9), паспортом споживчого кредиту (а.с. 10). 30.11.2021 року між ТОВ «Споживчий кредит» та ТОВ «Новий колектор» укладено договір факторингу №301121-1, за яким фактор набув право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом до цього договору (а.с. 29-31). Відповідно до Реєстру №1 до договору факторингу №301121-1 від 30.11.2021 року, ОСОБА_1 має заборгованість перед ТОВ «Споживчий кредит», розмір якої станом на 24.11.2023 року становить 1880,00 грн., з яких: 3552,80 грн. заборгованість по тілу кредиту; 15247,20 грн. заборгованість за відсотками. (а.с. 26). З огляду на Довідку про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором №05.04.2021-100003695 від 05.04.2021, розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що станом на 24.11.2023 року заборгованість відповідача складає 18800,00 грн. ( а.с. 17-22). Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до положень ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. Відмовляючи у задоволенні позову суд вказав, що Договір від 30 листопада 2021 року, на який посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог, направлений на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зміст даного правочину свідчить про те, що він є за своєю суттю договором факторингу, оскільки він передбачає надання фінансових послуг банками. Судом відзначається, що правовідносини, які виникли між сторонами за даним позовом, є результатом надання фінансової послуги з факторингу, а не оплатним договором відступлення прав вимоги (цесія). Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено суду наявності правонаступництва щодо вимоги за спірним кредитним договором. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. У ч. 2 ст. 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Загальні правила щодо форми договору визначено у ст. 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20. Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. У ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Згідно з п. 2 ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону. Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки ст. 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 243/6552/20, який є обов`язковим для врахування судом відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України. Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Укладення кредитних договорів онлайн знаходиться в рамках правового поля України. Сторони електронних правочинів відповідають за невиконання своїх зобов`язань у порядку визначеному законодавством України або укладеним договором. Повернення позики за електронним договором є обов`язковим. Судом встановлено укладення 05 квітня 2021 між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитного договору (оферти) № 05.04.2021-100003695 про надання споживчого кредиту у розмірі 8000,00 грн з первинним строком користування 14 календарних днів з дати отримання за процентною ставкою «Економ»/«Стандарт». Факт перерахування відповідачу коштів в розмірі 8000,00 грн на виконання умов договору позики підтверджується копією квитанції Liqpay (ID платежу 1611343152) на суму 8000,00 грн 05 квітня 2021 року о 14:45, що відповідає часу підписання електронним підписом підтвердження укладення кредитного договору та пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), призначенням якої є «видача за договором № 05.04.2021-100003695». Окремо зазначено посилання на сайт платника sgroshi.com.ua (що є офіційним сайтом первісного кредитора) та маску карти/рахунку отримувача: 516875*63 (а.с.23). Також додано довідку субконто (виписка по рахунку) за договором № 05.04.2021- 100003695 від 05 квітня 2021 року, з якої вбачається, що 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 згідно платіжного ордеру на списання грошових коштів упр006254947 від 05.04.2021 було видано 8000,00 грн. (а.с.18-22). Заперечуючи проти позову, відповідач не надав будь-яких доказів виписки по його особовому рахунку, доступ до якої він має, як клієнт, та банк-емітент банківської карти, чи довідки про відсутність у нього банківської карти маска карти/рахунку № НОМЕР_1 на момент здійснення перерахування коштів. Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. 1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено суду наявності правонаступництва щодо вимоги за спірним кредитним договором з тих підстав, що правовідносини, які виникли між сторонами за даним позовом, є результатом надання фінансової послуги з факторингу, а не оплатним договором відступлення прав вимоги (цесія). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертаючись з позовною заявою надав докази, а саме: витяг з договору факторингу № 301121-1 від 30 листопада 2021 року укладений між ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та ТОВ «Споживчий центр», копію витягу з реєстру прав вимоги № 1 (додаток 2 до Договору факторингу № 301121-1 від 30 листопада 2021 року). Колегія суддів зазначає, що у разі сумнівів у суду з приводу поданих доказів, зокрема сумнівів щодо добросовісного здійснення позивачем своїх процесуальних прав та виконання обов`язків щодо доказів та враховуючи вимоги ч. 7 ст. 81 ЦПК України, що суд не може збирати докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом, з метою з`ясування обставин справи, суд не був позбавлений можливості та мав би витребувати у позивача належним чином завірену копію або оригінал договору факторингу № 301121-1 від 30 листопада 2021 року, укладеного між ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» та ТОВ «Споживчий центр» з додатком 2 до такого. У зв`язку з вищевикладеним колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково відхилив докази надані позивачем та зробив помилкові висновки щодо природи укладеного між ТОВ «Новий колектор» та ТОВ «Споживчий центр» правочину. Відповідно до договору факторингу №301121-1 від 30 листопада 2021 року, витяг з якого долучено позивачем до позовної заяви, між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (клієнт) та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (фактор) укладено договір, у пункті 4.1.1 якого зазначеного, що фактор має право набувати право вимоги до боржника на всі суми, відступлені йому клієнтом згідно цього договору. Згідно з п. 2.1. договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту загальну ціну відступлення права вимоги в сумі, передбаченій п.3.1. цього договору, а клієнт зобов`язується відступити Факторові права вимоги за кредитним договором в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. З дати відступлення права вимоги, клієнт перестає бути стороною за кредитним договором, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за кредитним договором та набуває всіх прав за ним. За цим договором клієнт відступає право вимоги до боржника за кредитним договором факторові, внаслідок чого клієнт передає, а фактор одержує право вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за кредитним договором. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, але не відповідає за невиконання або неналежне виконання вимоги боржником (п.2.3. договору факторингу). Відповідно до п. 2.4.-2.6. договору факторингу сторони домовились, що право вимоги за кредитним договором вважається відступленим клієнтом факторові з моменту підписання сторонами реєстру прав вимог та скріплення його печатками сторін. Після підписання реєстру прав вимог, до фактора переходять всі права та обов`язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього договору. Після переходу до фактора права вимоги, клієнт зобов`язується протягом 5 (п`яти) календарних днів передати факторові документацію, яка засвідчує дійсність грошової вимоги. З реєстру прав вимог № 1, який є Додатком 2 до Договору факторингу №301121-1 від 30 листопада 2021 року, витяг з якого долучено позивачем до позовної заяви, ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» домовились про відступлення клієнтом факторові права вимоги за кредитним договором № 05.04.2021-100003695 від 05 квітня 2021 року на залишок основної суми кредиту 3552,80 грн, відсотків нарахованих за користування кредитом в розмірі 15247,20 грн, боржником за яким є ОСОБА_1 (а.с.26) Клієнт зобов`язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення фактору права вимоги за даним договором, повідомити боржника у спосіб визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування» та передбачений кредитним договором, про факт та про передачу персональних даних боржника, а також надати інформацію про фактора відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язкуномер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Зазначений обов`язок зберігається за фактором у разі подальшого відступлення права вимоги за відповідним договором (п. 5.3.1 вищевказаного договору факторингу). З повідомлення про відступлення права вимоги за договором факторингу №301121-1 від 30 листопада 2021 року із вих. № 678785/2 та з вимоги про сплату заборгованості від 30 листопада 2021 року за вих. № 678785/3 вбачається, що 30 листопада 2021 року позивач склав зазначені документи, адресовані ОСОБА_1 , у яких повідомив про укладення між ТОВ «Новий колектор» та ТОВ «Споживчий центр» договору факторингу №301121-1 та реєстру №1, згідно з яким відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором №05.04.2021-100003695 від 05 квітня 2021 року та вимагав у відповідача сплатити заборгованість на користь нового кредитора шляхом перерахування коштів в розмірі 18800,00 грн. Як слідує із списку №18567-5-100-42 згрупованих поштових відправлень Укрпошта Стандарт з описом вкладень поданих ЦОКК2, товариство повідомило боржника про відступлення право вимоги за кредитним договором №05.04.2021-100003695 від 05 квітня 2024 року. Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Оскільки боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Схожого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові 06 лютого 2018 року у справі №278/1679/13-ц, зазначивши, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. Таким чином, після підписання реєстру прав вимог до фактора перейшли всі права та обов`язки клієнта, як сторони, які виникли на підставі кредитного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення договору факторингу. Договір факторингу на вимогу сторін чи зацікавлених осіб не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Відповідно посилання суду першої інстанції про відсутність доказів переходу прав вимоги до позивача є безпідставними. Отже внаслідок укладення вказаного договору відбулася зміна кредитора, а саме ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» набуло статусу нового кредитора за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . Відповідач, прийнявши умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, у порушення умов вказаного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочинам, презумпція правомірності якого не спростована. Згідно з довідки про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором №05.04.2021-100003695 від 05 квітня 2021 року, наданої позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 24 листопада 2023 року становить 18800,00 грн, з яких: 3552,80 грн прострочена заборгованість за тілом кредиту; 15247,20 грн прострочена заборгованість за відсотками. Суд погоджується із визначеним позивачем розміром заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) в розмірі 3552,80 грн. Дана сума заборгованості встановлена судом на підставі наданих доказів, а тому сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню. Щодо стягнення заборгованості за нарахованими відсотками, колегія суддів зазначає наступне. Як встановлено судом кредит ОСОБА_1 надавався строком на 14 календарних днів, тобто до 18 квітня 2021 року. Пролонгація строку користування кредитом здійснюється позичальником шляхом сплати ним процентів за весь попередній строк користування кредитом, що надає право позичальнику повернути кредит в останній день пролонгованого строку зі сплатою процентів за цей пролонгований строк. Пролонгований строк дорівнює первинному строку та обраховується з дня сплати процентів. Кількість пролонгацій не обмежена, однак, право на пролонгацію втрачається, якщо в результаті пролонгації загальна сума процентів за договором досягне максимального розміру та становить 16000,00 грн. Проте відомостей про сплату позичальником процентів за користування кредитними коштами (рахунок 372 довідки субконто) станом на 18 квітня 2021 року як підстави для пролонгації строку користування кредитом матеріали не містять. Як встановлено судом, строк кредитування був погоджений сторонами та становив 14 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. З огляду на погоджені сторонами умови кредитного договору, відсутні підстави для нарахування процентів з 19 квітня 2021 року, тобто за межами строку кредитування. Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить 2 240,00 грн. за період з 05.04.2021 по 18.04.2021 року, виходячи з розрахунку: 8 000,00 грн. (тіло кредиту) х 2 % (фіксована процентна ставка «Економ») х 14 днів (строк кредитування). Враховуючи ту обставину, що суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 повернув кредитні кошти, отримані ним на підставі вказаного кредитного договору №05.04.2021-100003695 від 05.04.2021, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість в розмірі 5 792,80 грн., яка складається із суми заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3552,80 грн. та суми заборгованості за відсотками в розмірі 2 240,00 грн. Апеляційний суд наголошує, що нарахування відсотків за межами строку кредитування, не допускається, оскільки після спливу строку кредитування кредитор позбавлений права нараховувати відсотки, передбачені кредитним договором, якщо інше не передбачено самим кредитним договором. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України). Такий висновок щодо стягнення процентів за межами строку кредитування узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, та усталеній практиці Верховного Суду, зокрема у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 456/1747/15-ц, від 09 вересня 2020 року у справі №752/12685/15-ц. Таким чином, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог з вищевказаних підстав. Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Положеннями ст. 376 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР». Розподіл судових витрат Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» при подачі позову сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн., при подачі апеляційної скарги - у розмірі 4026,00 грн., а тому з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог (30,81%) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 1902,00 грн. (6173,20 х 30,81%) Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» задовольнити. Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2024 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (ЄДРПОУ 43170298) заборгованість за кредитним договором № 05.04.2021-100003695 від 05.04.2021, у розмірі 5792 (п?ять тисяч сімсот дев?яносто дві) грн. 80 коп., яка складається із: 3552,80 грн. прострочена заборгованість за кредитом, 2240,00 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (ЄДРПОУ 43170298) судовий збір у розмірі 1902,00 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя А.М. Головань Судді О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич