Постанова 4855 № 320/25752/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/25752/23 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Собківа Я.М., суддів: Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області, в якому просив: - визнати протиправним рішення про відмову від 01.06.2023 № 104350006970 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області у призначенні пенсії за вислугу років; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789 (в редакції Закону № 2663-111 від 12.07.2001) з 24.05.2023, виходячи з розміру 90% від суми місячного заробітку, згідно довідки офісу Генерального прокурора від 09.05.2023 № 21-95зп про складові заробітної плати, без обмеження її максимального розміру. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року позов задоволено. В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Головне управління Пенсійного фонду у Полтавській області також подало апеляційну скаргу, проте остання була повернута ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.10.2024. Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги на більш тривалий, розумний термін, у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Станом на 22 жовтня 2024 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що як убачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.12.2005, позивач з 19.12.2005 по дату звернення до пенсійного органу проходив службу в органах прокуратури, а саме: з 01.09.2000 - навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка; з 19.12.2005 по 14.12.2015 - служба в органах прокуратури міста Києва ; з 15.12.2015 по 11.04.2016 - служба в органах прокуратури Київської області; з 12.04.2016 по 30.09.2016 - служба в Генеральній прокуратурі України; з 30.09.2016 по 23.07.2020 - служба в органах прокуратури Київської області; з 23.07.2020 по теперішній час працює в Офісі Генерального прокурора. 24.05.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії відповідно до вимог частини першої статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05 листопада 1991 року (у редакції закону від 12 липня 2001 року № 2663-ПГ) в розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати. Відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 09.05.2023 № 21-95зп заробітна плата позивача на 08.05.2023 складала 81120,00 грн. За результатами розгляду заяви позивача за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області рішенням від 01.06.2023 №104350006970 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру". Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років позивача, на підставі статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років, з них більше 17 років на прокурорських посадах, отже на думку Київського окружного адміністративного суду, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (більше 20 років вислуги та більше 10 років роботи на прокурорських посадах). Колегія суддів, не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 2 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (зі змінами) визначено, що Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. З 1 квітня 2021 року впроваджено нову технологію екстериторіального призначення/перерахунку пенсії та ухвалено Постанову правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України" від 16.12.2020 року № 25-1, зареєстровану в Міністерстві Юстиції України 16.03.2021 за №339/35961, згідно з якою внесено, зокрема, відповідну низку змін до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України. Відповідно до п. 1.1 Порядку, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Згідно п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (зі змінами), після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Нова технологія екстериторіального призначення/перерахунку пенсії передбачає опрацювання заяв і прийнятих документів бек-офісами 25 головних управлінь Фонду у порядку черговості, незалежно від місць прийому заяв та місця проживання пенсіонерів. Рішення, за результатами розгляду заяви, зберігається в електронній пенсійній справі особи. Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій. Принцип екстериторіальності означає, що незалежно від місця реєстрації заявника, рішення може бути прийняте будь-яким територіальним управлінням Пенсійного фонду України в межах всієї України, обраним програмним забезпеченням за принципом випадковості. Пенсійне забезпечення працівників прокуратури здійснюється у відповідності до вимог Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII (далі - Закон №1697). Відповідно до частини першої статті 86 Закону №1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, у період з 1 жовтня 2020 року і пізніше 25 років, у тому числі на посадах прокурорів не менше 15 років. Згідно частини 2 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" пенсія призначається в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Згідно з частиною 6 статті 86 Закону №1697 до вислуги років, що дає право на пенсію, зараховується, зокрема, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 Закону №1697, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою, військова служба, половина строку навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. Відповідно до частини 8 статті 86 Закону №1697 право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування, ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії. Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ розгляду заяви, а саме: Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. За результатами розгляду заяви до стажу роботи за вислугу років зараховано періоди роботи з 28.01.2006 року по 24.05..2023 року та половина строку навчання в період з 01.09.2000 року по 27.01.2006 року на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання. На підставі вищевикладеного, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №104350006970 від 01.06.2023 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру", у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи за вислугу років. Щодо застосування положень статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789) при призначенні пенсії, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Закону України від 14.10.2014 № 1697- VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697) визнано такими, що втратили чинність положення Закону № 1789, у тому числі й статтю 50-1, крім частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої. На момент звернення позивача з заявою про призначення пенсії, умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури визначалися статтею 86 Закону № 1697. Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 № 1-7/99 дійшов висновку, що дію нормативно-правового акту в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою чинності. До події застосовується той закон чи нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали, або мали місце. В постановах від 11.06.2020 у справі № 265/2627/17, від 18.03.2020 у справі № 310/7064/16-а, від 04.03.2020 у справі № 265/6322/16-а, від 26.06.2018 у справі № 686/17309/17 Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки на час звернення позивача за призначенням пенсії норми статті 50-1 Закону № 1798 (в частині визначення права на пенсію за вислугу років прокурорів) втратили чинність, то питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури України регулюється статтею 86 Закону № 1697, який є чинним. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Визначальним елементом у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування кожного на достатній життєвий рівень. З огляду на те, що зазнали змін норми законодавства щодо призначення пенсій працівникам органів прокуратури, то вимоги позивача не мають відповідного підґрунтя у національному законодавстві і у позивача не було "законних сподівань", які могли б підпадати під дію статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі №398/866/17, від 24.07.2018 у справі №752/2806/17, від 30.08.2018 у справі №212/7438/16-а, від 31.10.2018 у справі №638/1952/17, від 20.12.2018 у справі №288/1605/16-а, від 20.12.2018 у справі №346/5810/16-а. З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційність (розмірність) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов`язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов`язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, з`ясовуючи, чи існує позитивне зобов`язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини». У рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» суд констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Суду від 12 жовтня 2004 року у справі «Кйартан Асмудсон проти Ісландії»). Європейський суд з прав людини у рішенні «Великода проти України» від 3 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися й передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 цей суд зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативноправового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Щодо задоволення позовних вимог в частині здійснення виплати пенсії в розмірі 90% від суми нарахованої місячної заробітної плати зі всіма складовими, відповідно до довідки, виданої ОГП, без обмеження максимального розміру пенсії та без застосування максимальної величини нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також без застосування Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 №649, колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 13-2 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", максимальний розмір пенсії, призначеної на умовах законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про наукову і науковотехнічну діяльність" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), не може перевищувати десяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Згідно пункту 4 статті 2 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановлено законом, на яку нараховується єдиний внесок. Відповідно до Рішення від 13.12.2019 р. №7-р(ІІ)/2019 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними), положення частини двадцятої статті 86 Закону, втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення та підлягають застосуванню у первинній редакції: "20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців". Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697- VII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1697) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Згідно зі статтею 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон № 3668- VІ) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання1 (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів"1 , Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначені норми є чинними і неконституційними не визнавалися. Верховним Судом викладено наступні правові висновки щодо обмеження пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про прокуратуру", максимальним розміром: 1. у рішенні від 14.09.2020 у зразковій справі № 560/2120/20, яке залишене без змін постановою від 20.01.2021 Великої Палати Верховного Суду, суд вказав, що безпідставними є вимоги позивачів про перерахунок розміру пенсії на підставі статті 50-1 Закону № 1789 (в редакції, що діяла на момент призначення пенсії), оскільки зазначена норма ще з 01.01.2015 є нечинною. У таких випадках судам слід керуватись діючим законодавством, зокрема статтею 86 Закону № 1697 (пункт 67 рішення). Вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру, задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє). Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі належать застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовами до територіальних органів Пенсійного фонду України з вимогами перерахувати пенсію відповідно до статті 50-1 Закону №1789-ХІІ або статті 86 Закону України "Про прокуратуру" після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13.12.2019 №7-р(ІІ)/2019.

2. У постанові від 10.09.2021 у справі № 580/5238/20 Верховний Суд дійшов правового висновку, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативноправових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, зокрема, Закону України "Про прокуратуру", та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Положення Закону № 3668-VI не визнавались Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню. Вказана позиція узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.05.2018 у справі № 704/87/17, від 03.04.2018 у справі № 361/4922/17, від 15.05.2019 у справі № 554/4191/17, від 21.11.2019 у справі № 161/14321/16-а та від 10.12.2020 у справі № 580/492/19 і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від вказаної позиції. Аналізуючи норми абзаців 1, 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що вказані норми Закону № 3668-VI стосуються виплати пенсії, призначеної до 01.10.2011, та розмір якої на час призначення перевищував встановлений цим Законом її максимальний розмір. Виплата таких пенсій здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків до того моменту, коли встановлений максимальний розмір пенсії відповідатиме розміру відповідної пенсії. Однак, колегія суддів Верховного Суду вважає, що вказану норму не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом № 3668-VI. В даному випадку ця норма не скасовує обмеження розміру пенсії позивача, а лише визначає, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків. При цьому абзацом другим пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI визначено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Наведені в пункті 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на окрему групу суб`єктів, яка обумовлена певними особливостями (зокрема, осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом тощо). Колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв`язку із застосуванням Закону № 3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати звуженню. У зв`язку з цим положення пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668- VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв`язку між собою. Таким чином, пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668- VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011 вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність). Аналіз пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень статті 2 цього ж Закону лише щодо категорії пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії. Тлумачення пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668- VI в контексті розмежування пенсіонерів на дві категорії: 1) яким пенсія була встановлена до 01.10.2011 і розмір якої перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений Законом № 3668-VI, 2) яким пенсія була встановлена до 01.10.2011, але розмір якої не перевищував максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, може призвести до порушення принципів рівності й справедливості, спотворення розуміння сутності обов`язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію. Виокремлення осіб другої групи, без застосування до них положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI, може призвести до здійснення їм подальших перерахунків (підвищень, індексацій, тощо) пенсій з можливим перевищенням встановленого статтею 2 даного Закону обмеження максимального розміру пенсії, що ставить у нерівне становище з пенсіонерами першої виділеної вище групи. При цьому, норми пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI є лише частиною вказаного нормативно-правового акта, не дублюються іншими актами, встановлюють межі застосування норм інституту "обмеження максимального розміру пенсії" за колом осіб в момент набуття чинності Закону № 3668-VI та спрямовані на збереження соціальних прав і інтересів в сфері пенсійних відносин, реалізація яких мала місце до набуття вступу в силу даного Закону. Разом з тим, з часу набрання чинності вказаним Законом він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на всіх осіб, які отримують пенсії за законодавством України (зокрема, призначені (перераховані) відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI). Відтак, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку. Отже, колегія суддів констатує, що розглядаючи аналогічні справи, Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої положення норм чинного законодавства, якими обмежується максимальний розмір пенсії, не визнавались у встановленому порядку неконституційними, отже, є чинними та обов`язковими до виконання органами Пенсійного фонду України. Отже, відсутні підстави для здійснення виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру відповідно до статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII "Про прокуратуру" (далі - Закон № 1789), оскільки положення цієї статті втратили чинність. Колегія суддів звертає увагу, що відступу від вищенаведених правових позицій суду касаційної інстанції не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування оскаржуваного рішення від 01.06.2023 № 104350006970 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за вислугу років, вважає його законним та обґрунтованим, складеним на підставі та у відповідності до норм діючого законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2024 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головного управління Пенсійного фонду у Полтавській області, про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Собків Я.М. Суддя Сорочко Є.О. Суддя Чаку Є.В.